Удачна + Межова

[pabel]

Блок-пост № 13
Зупинка приміського поїзду блок-пост № 13 – давній роздільний пункт Катерининської залізниці. Ще проектом даної магістралі було передбачене будівництво додаткового роз'їзду на одноколійному перегоні Удачна – Гришине у випадку збільшення обсягів перевезень.

На початку 90-х років ХІХ століття на місці сучасного блок-посту № 13 з'явився роз'їзд № 4 Войнове, названий як найближче велике село, - сучасне Новотроїцьке Покровської ОТГ Донецької області (дублююча назва – Войнове, на честь колишнього землевласника і засновника села, секунд-майора І.Войни). В районі роз'їзду проходила ґрунтова дорога із села Гришине на Новотроїцьке.

Але у 1892-1895 роках одноколійка Синельникове – Ясинувата стала двоколійною залізницею. Роз'їзд, а пізніше – пост Войнове числився у розкладах до початку ХХ століття, однак вже наприкінці ХІХ століття графікової зупинки поїздів пасажирського сполучення тут не було (в 1894 році тут зупиняється товаро-пасажирський поїзд, в 1897 році зупинки вже немає).

В 1899 році інженер І.Табурно запропонував реанімувати роз'їзд Войнове, облаштувавши тут примикання під'їзних колій від шахт Сазонової балки, однак дана ідея до революційних подій 1917-1921 років подальшого розвитку не отримала. Роздільний пункт продовжував існувати й надалі як блок-пост № 13.

Колійний розвиток по блок-посту № 13 з'явився у першій половині 30-х років. Станом на 1935 рік, блок-пост № 13 - обгінний пост Катерининської залізниці (тобто, окрім головних колій мав і обгінні колії). У відомчій газеті 1935 року зустрічаються повідомлення про затримки поїздів на блок-пості. Пасажирської зупинки до середини ХХ століття тут не було.

Зупинку поїздів пасажирського сполучення по блок-пості № 13 поновили лише в першій половині 50-х роках ХХ століття (орієнтовно – в 1951 році, в атласі схем залізниць 1952 року така зупинка присутня), із упровадженням руху приміських поїздів. Крім того, по «блочку» зупинялися місцеві поїзди сполученням Ясинувата – Чаплине, які незадовго перед появою на маршрутах електросекцій СР перевели в категорію приміських. Втім, роздільний пункт вже не мав колійного розвитку.

З 2011 року зупинний пункт № 13 – зупинка приміських поїздів на вимогу пасажирів, або за наявності останніх на платформі. З 14 липня 2021 року зупинку приміських поїздів на блок-пості № 13 скасовано. Буквально за рік зупинний павільйон тут було зруйновано, платформа заросла травою і кущами.

Скільки ще таких у нас забутих вищим розумом полустанків, які загубилися у складках місцевості та у людській свідомості? Але ж вони – частина нашого буття, нашої історії, і якщо хочете – нашої сутності...


Блок-пост № 14
Зупинний пункт приміських потягів № 14 було відкрито на початку ХХ століття як блок-пост Катерининської залізниці № 14. Орієнтовно з 1951 року тут зупиняються потяги приміського і місцевого пасажирського сполучення. Обслуговує село Котлине Покровської міської територіальної громади.


Станція Удачна
Станція Удачна будувалася на землях сусіднього села Сергіївка в 1881-1884 роках разом із будівництвом Катерининської залізниці. Навесні 1883 року було відкрито тимчасовий товарний рух, у другій половині 1883 року – тимчасовий пасажирський рух. Станція Удачна була відкрита як тарифний пункт. Походження назви станції Удачна є типовим для ХІХ – початку ХХ століття: в околицях станції при річці Солона було власницьке село П.Карпова – Удачна, куди в околицях майбутньої станції проходила дорога з села Сергіївка. Можливо, село Удачне (Карпова) було розташоване у вдалому місці, - раніше назви маєтків і власницьких сіл із непрямою їх характеристикою були не такою вже й рідкістю (якщо згадати, наприклад, Желанне). Всі розповіді про хабар, який вдало дав П.Карпов, щоби перенести залізницю на землі Сергіївки, або заболочену місцевість, яку будівельники вдало пройшли, чи вдало замасковані помилки трасування залізниці в цих місцях, - це лише байки, які до назви станції Удачна не мають жодного стосунку.

Щодо правильності вимовляння, - українською вірно було би називати село, а з ним і станцію, «Вдала», «Вдале» (якщо мала місце складна епопея зі сприятливим завершенням) або «Вдачна», «Вдачне» (те, що приносить вдачу). Однак у силу низки причин об'єктивного і суб'єктивного характеру, ми досі маємо російську вимову станції, - «Удачна».

До станції тяжіли великі села – Сергіївка, Андріївка, Олексіївка, Богатир, які були віддалені від станції Удачна на 10,5-25 верст. Удачна відвантажувала різноманітні вантажі, здебільш – хлібні. Станом на початок ХХ століття, до станції Удачна тяжів крупний млин в селі Андріївка (20 верст від станції), але вже у 1912 році поруч зі станцію працював паровий млин Ніколайпольського товариства, де працювали 15 чоловік. У 1917 році біля станції працювали вже 2 парових млина. Тоді обсяги відправлення хлібних вантажів з Андріївки, Олексіївки, Богатиря через станцію Удачна зійшли нанівець, оскільки для тих сіл відкрилася станція Роя на залізниці Рутченкове – Гришине (Покровськ). «Привозні» хлібні вантажі по станції Удачна безпосередньо перед революцією були лише з сусідньої Сергіївки.

Найбільшими наприкінці ХІХ – початку ХХ століття по станції Удачна були відправлення вапнякового каміння, яке використовували в якості флюсу в металургійному виробництві. Вапняк відвантажувався від імені купця М.Карпаса, який мав кар'єри вапнякового каміння в долині річки Солона. Наприклад, один з кар'єрів знаходився в районі колишньої шахти ім.Т.Шевченка. Відвантажувала станція Удачна й вугілля. Але якщо зараз станція Удачна відправляє переважно вугілля (поруч – промисловий гігант, шахтоуправління «Покровське»), то 120 років тому обсяги відправленого вугілля були низькими, - не більше 60 т. Найближчі від станції Удачна відомі кустарні шахти – на схід від колонії Олександрівка (зараз – Новоолександрівка Покровського району), побудованої на місці села Іваньківці, в балці Шумилова. Працювали там 3 старі вертикальні шахти Лопатухіна і Подольського. З 1913 році ці шахти експлуатувалися Венгеровським і Шнуренком.

Одне із провідних і містоутворюючих підприємств для міста Покровськ є ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». Виробничі потужності підприємства знаходяться в районі смт Удачне Покровської ОТГ, відділ кадрів – у місті Покровськ, в будинку культури шахтоуправління. Ще в 70-х роках розпочалося будівництво нової шахти-гіганта «Красноармійська-Західна» № 1, - нині «Шахтоуправління «Покровське». Відкрито шахту було в 1991 році, й до сьогодні вона є флагманом вуглевидобутку України. Баштові копри шахтоуправління «Покровське» видно з досить далекої відстані, в тому числі – з вікна вагону поїзду, що проходить район селища Удачне. Поле шахти має в плані неправильну форму, яка обмежена розривними геологічними порушеннями вугільних пластів, що знаходяться на балансі шахтоуправління, і досить великі розміри в довжину і ширину – понад 10 км.

Багаторічне тримання шахтою провідних позицій з вуглевидобутку має свою ціну. Умови роботи на шахті вважаються одними із найскладніших і найнебезпечніших. Керівництво шахтоуправління, з одного боку, оснащує підприємство найсучаснішою технікою, впроваджує провідні технології з видобутку вугілля, енергозбереження, використання шахтного газу – метану в промисловості та побуті. З іншого боку, дисципліна на шахті є досить жорсткою, і вимоги до працівників підприємства, їх фізичного стану й навіть моральних якостей стають дедалі жорсткішими. Входить шахтоуправління «Покровське» до структури «Метінвесту», який пов'язують із ім'ям найбагатшої людини України – олігархом Р.Ахметовим.

Коли мова йде про сучасний стан вуглевидобувної галузі України, зазвичай вказують на її занепад через державну політику стосовно шахт (а саме – небажання їх субсидувати з держбюджету) і зовнішньополітичні чинники. Однак такий стан речей має й об'єктивні причини. Технологія вуглевидобутку, яка використовується на шахтах, була розроблена півстоліття тому, і не відповідає сучасним реаліям необхідності інтенсифікації виробництва (з метою зниження експлуатаційних витрат на вуглевидобуток) та сучасній високопродуктивній виймальній техніці. Крім того, перспективні родовища вугілля знаходяться на глибині 800-1000 м і більше, - на менших глибинах промислові поклади вугілля вже вичерпано. А це потребує не лише удосконалення існуючої технології виймання корисної копалини (через підвищений гірничий тиск, високу газоносність пластів, температуру вміщуючих порід, яка перевищує 50-70 град. тощо), але й обмежує продуктивність підйому та суттєво збільшує час проведення шахтного ствола (ствол глибиною 1000 м проводиться 2,5-3 роки, а цей час власнику підприємства треба платити заробітну платню працівникам, купувати нове обладнання, сплачувати податки, не маючи прибутку від продажу вугілля). Тобто, будувати шахту «з нуля» економічно невигідно, - власнику підприємства можна лише відпрацьовувати старе шахтне поле і паралельно проходити нові стволи, що може бути реалізовано, наприклад, на шахтоуправлінні «Покровське». Але ситуація ускладняється ще тим, що понад 80 % перспективних покладів вугілля в Україні зосереджено на надтонких і тонких пластах потужністю до 1,2 м, виймання яких у всьому світі на цей час вважається економічно недоцільним.

На початку ХХІ століття в районі східної околиці смт Удачне також побудували потужну збагачувальну фабрику «Свято-Варваринська», яка обслуговує шахтоуправління «Покровське» і також входить до «Метінвесту». Якщо гірничопромислове підприємство шахта призначене для видобутку корисної копалини в підземний спосіб, то збагачувальна фабрика – теж гірниче підприємство, яке призначене для підвищення вмісту корисної копалини у вихідній сировині, що надходить з шахти. Іншими словами, на вуглезбагачувальній фабриці зменшують зольність вугілля, - відокремлюють вугілля від пустої породи, і способи такого відокремлення для різної крупності частинок сировини є різними.

З 80-х роках в районі сучасних шахтоуправління «Покровське» і збагачувальної фабрики «Свято-Варваринська», на східній околиці Удачного було відкрито зупинний пункт із короткою платформою для приміських електропоїздів 377 км. Під'їзні ж колії шахтоуправління і збагачувальної фабрики належать «Вуглепромтрансу» і примикають до станції Удачна.


Блок-пост № 15
Зупинний пункт приміських потягів № 15 на межі Донеччини та Дніпропетровсщини відкрито на початку ХХ століття як блок-пост № 15-біс Катерининської залізниці (блок-постом № 15 тоді була станція Удачна). Орієнтовно з 1951 року тут зупиняються потяги приміського і місцевого пасажирського сполучення.

Закритий роз'їзд Фурсове
Наприкінці 80-х – початку 90-х р.р. ХІХ ст. розпочалися роботи із підсилення пропускної здатності одноколійної Катерининської залізниці із будівництва роз'їздів на більш проблемних перегонах. У 1886 р. і з'явився роз'їзд № 2, пізніше – роз'їзд № 5, пост Фурсове, блок-пост № 16, платформа 86 версти. Його найменування краєзнавці пов'язують із землевласником Фурсовим, який ретельно підійшов до питання розвитку транспортної інфраструктури, і мав на полустанку навіть власні пакгаузи. За даними «Списку населених місць Катеринославської губернії» 1859 р. видання, при річці Солона по праву сторону тракту із села Слов'янка на Маріуполь знаходилося село Марієнталь (Фурсвіка) при 53 дворах, яке було у власності означеного поміщика.

Після облаштування на Катерининській залізниці другої колії в 1893-1895 р.р., пряма необхідність у цих роз'їздах відпала, однак полустанок Фурсове, на відміну від усіх інших, облаштованих на початку 90-х р.р. ХІХ ст., продовжував діяти. Тут зупинялися поїзди пасажирського сполучення і в царські, і в радянські часи. Станом на 1935 р., Фурсове – обгінний блок-пост із бічними обгінними коліями. На полустанку було споруджено службову будівлю із блок-апаратом (для безпеки руху поїздів) і батарейною шафою (для зовнішнього зв'язку). Газети 30-х р.р. свідчать: певний час будівля була без даху, і під час дощу вода і розмочена глина падали на технологічне обладнання в цій будівлі. Зупинка обслуговує село Новопідгороднє.


Блок-пост № 16
Зупинний пункт приміських потягів № 16 відомий з початку ХХ століття як блок-пост Катерининської залізниці № 16-біс (блок-постом № 16 тоді був блок-пост Фурсове). З початку 50- років тут облаштовано зупинку приміських і місцевих потягів пасажирського сполучення. Існувала до 2021 рік.


Станція Межова
Станцію Межова будували разом із будівництвом Катерининської залізниці у 1881-1884 р.р. В районі сучасної станції до 1881 р. був голий степ. Виникнення станції у голому степу оповите легендами. У 25 км на південь від сучасного смт Межова знаходиться село Іванівка, яке, як і село Гришине, має козацьке походження. Після ліквідації Нової Січі селяни в Іванівці мали широкі земельні наділи, які власноруч обробляли. У 1876 р. тут, начебто, з'явилися землевпорядники «із кілочками», які мали розмітити землю під будівництво майбутньої Катерининської залізниці. Однак перед приїздом цих службовців хтось у селі розпустив чутки, що паровози задимлять врожаї селян. Останні «ласкаво попросили» землевпорядників прибратися геть з їхніх земель. Селян Іванівки досі називають «махновцями» за їх простий спосіб вирішення складних питань. Уряд після такої «акції протесту» був змушений перенести трасу залізниці на межу земель Іванівки і Петропавлівки, тому станцію назвали Межова. Так говорить легенда.

Щодо тези про перенесення траси залізниці через свавілля селян Іванівки, така не витримує жодної критики. По-перше, трасу залізниці через район сучасної станції Межова розглядали ще в 1862 р. (проект Антрацитової залізниці), в 1874 р. за таку трасу голосувала більшість делегатів з'їзду гірничопромисловців півдня Росії, а в 1876 р. Катеринославський губернатор І.Дурново доводив, що правильним буде трасування Криворізької залізниці саме через район сучасної ст. Межова. Дійсно, один із варіантів трасування Криворізької залізниці передбачав проходження магістралі через землі села Іванівка, однак цей варіант будо відхилено без «допомоги» т.зв. «махновців».

Основними причинами відхилення варіанту трасування залізниці через землі села Іванівка були істотний перепад висот на правому березі річки Вовча в районі села Курахівка, який істотно обмежував пропускну здатність напряму, а також необхідність у зведенні додаткового капітального мосту через річку Вовча, що здорожувало будівництво залізниці. Але озвучена вище легенда все ж непрямим чином підтверджує те, що існував варіант трасування Криворізької залізниці через землі села Іванівка, що його врешті-решт відхилили, а також передає козацький дух мешканців села, який мав місце і у другій половині ХІХ ст., і залишився тут донині й навіки. Легенди і перекази, які пройшли через сотні вуст, передають непрямим чином, трішки у спотвореній формі, але реальні події того часу.

До Другої Світової війни вокзал станції Межова мав два поверхи, виділявся серед навколишніх одноповерхових будинків, і тому місцеві в перші роки радянської влади називали його «смольний». Крім вокзалу, було зведено будинок для працівників станції. У роки Другої Світової війни вокзальну будівлю станції Межова було пошкоджено, і після війни другий поверх відновлювати не стали, обмежившись доведення до ладу першого поверху. Для потреб пасажирів було зведено бокову та острівну посадочні платформи. Для потреб власників вантажів було зведено криті й відкриті товарні платформи, пакгаузи, ділянки під склади, встановлено вагонні ваги. Для живлення паровозів звели водоємну будівлю.

У безпосередній близькості до станції Межова знаходилося селище Григор'ївка (2 тис. мешканців), а в околицях – ще 4 великих села. Звісно ж, головним вантажем станції, як у царські, так і в радянські часи, були хлібні вантажі. Станом на 1917 р., станція відправляла до 3 тис. вагонів зернохлібу та до 1 тис. вагонів борошна на рік. Доставлялися хлібні вантажі на станцію Межова гужем, вартість гужової доставки коливалася від 0,25 до 1 коп. за пудо-версту. Найбільшої вартості доставка сягала в часи пікових навантажень зерна – в серпні-жовтні. У 20-х р.р. у зв'язку із таким станом речей було навіть рекомендовано переводити працівників товарних контор Катерининської залізниці на наднормовий графік роботи. Але то – вже зовсім інша історія. Так чи інакше, головним вантажем станції Межова і сьогодні є хлібні вантажі, про що свідчить споруда Межівського елеватору біля станційних колій.


Блок-пост № 18
Зупинка приміських потягів № 18 відома як блок-пост № 18 Катерининської залізниці з початку ХХ століття. З 50-х років - зупинка місцевих і приміських пасажирських потягів.