Колонія Ней-Бахметьєвка

[pabel]

Кажуть, спілкування із представниками інших народів збагачує культурно. У другій половині 80-х – першій половині 90-х років ХІХ століття уздовж, а також у зоні тяжіння до сучасної залізниці Покровськ – Добропілля – Дубове виникли німецькі колонії та хутори. Історія їх виникнення є різною. Це могло бути придбання землі та будівництво населеного пункту «з нуля». Могла така колонізація бути схожою на звичайне «підселення» представників німецького народу на околиці вже існуючих населених пунктів (про такі села наші сучасники кажуть: «українсько-німецьке», «німецько-українське» тощо).

Зазвичай німці селилися і створювали свої національні колонії та хутори поряд із представниками одного віросповідання, однієї культури. Ми кажемо: колонія німців-менонітів, хутір німців-лютеран, баптистів тощо. Але іноді створювалися села і різними групами німців за їх віросповіданням. Не дивлячись на певні бар'єри між німецькими, єврейськими, грецькими, іншими колоністами та місцевим населенням, представники різних народів не могли жити цілком ізольовано одні від інших, і були зв'язані між собою соціальними, діловими, й навіть – сімейними зв'язками.

Територія сучасних Покровського та Краматорського районів Донецької області, Лозівського та Ізюмського районів Харківської області була більш чи менш щільно заселена німецькими колоністами, які внесли частину своєї культури, стилю господарювання в наше буття. Не дивлячись на такий сумний кінець історії німецької колонізації, остання є частиною нашої історії, і ми маємо пам'ятати про ті події, використовуючи надані нам уроки історії не лише на шкільних заняттях із цієї дисципліни, але й у повсякденному житті. Наприклад, коли розмірковуємо про туристичний потенціал субрегіону.

На півночі Олександрівщини було засновано низку німецьких колоній. Єлизаветівка заснована німцями-католиками у 1889 році як колонія Елизабетталь, хоча безіменний хутір на місці сучасної Єлизаветівки існував іще в першій половині ХІХ століття. Запаро-Мар'ївка (Запарівка, Запорівське, Кринички, Шилівка, Погонівка) – лютеранське село. А ось колонія Беззаботівка, що виникла у 1888 році, заснована німцями-менонітами, лютеранами й баптистами. Самойлівка, Самарське, Шостаківка та багато інших сіл Олександрівщини мають німецьке «походження» або ж відповідні періоди своєї історії, пов'язані з цим народом.

Німецькою колонією є й сучасне село Новобахметьєве (Ней-Бахметьєвка, Ней-Бах, Іванівська), яке було засновано в 1892 році німцями-лютеранами. Колись на півночі сучасної Олександрівщини були великі маєтки Бахметьєва, Фідлера тощо. У відповідний період ці дворянські землі були віддані в заставу в банк і продані німецьким колоністам, переважно – за заниженою ціною, по 70-95 крб. за десятину. Колоністи, які заснували Ново-Бахметьєве, придбали 3236 десятини землі за 70 крб. за десятину (земля заставлялася по 43 крб. за десятину). Неподалік німецькі колоністи придбали землі поблизу сіл Лощина (Новоолександрівка) і Софіївка за 77 крб. і 90 крб. за десятину, відповідно.

Новобахметьєве знаходилося на дорозі з Петрівки-Другої на станцію Гаврилівка Курсько-Харково-Севастопольської залізниці. Цією дорогою і в дореволюційні, і в радянські часи йшли підводи із зерном. Зважаючи на те, що існування німецьких поселень було немислимим без роботи млинів, колонія знаходилася в достатньо вигідному становищі завдяки своєму географічному розташуванню. Завдяки «трафікові» зернохлібу, у млина практично завжди були замовлення. Навіть у післявоєнні злиденні 20-ті роки в малесенькому Ново-Бахметьєвому були млин, кузня і... курси лікнепу. Те, про що зараз село і мріяти не може – школа – існувала до подій 1941-1943 років! Млини також існували у сусідніх Єлизаветівці, Запаро-Мар'ївці, Дмитро-Дар'ївці.

Олександрівський район постраждав від боїв у 1941-1943 років, але це, мабуть, неможливо порівняти із тими бідами, які чекали на представників німецького народу. Їх із початком німецько-радянського протистояння виселили вглиб країни, жахливими були як умови депортації та проживання на новому місці, так і ставлення до етнічних німців у цих процесах. Це бумерангом відбивалося на безпеці та добробуті радянських громадян не німецького походження у роки німецької окупації України. На превеликий жаль, не винятком стала і колонія Ново-Бахметьєве...


Фрагмент звітної склейки Генштабу РСЧА за Барвінково-Лозівську наступальну операцію, січень-лютий 1942 року. Позначена колонія Ново-Бахметьєве

У 1945 році розпочалися (точніше, поновилися) геологічні розвідки вугілля на півночі Олександрівського району. За даними вчених-геологів В.Нєчаєва і С.Нєчаєва, в якості геологічної бази в Олександрівському районі було обрано колишню німецьку колонію Ново-Бахметьєве, оскілку забудову населеного пункту складали переважно добротні цегляні будинки (що є безсумнівною ознакою німецьких населених пунктів). Після боїв переважно цілими залишилися цегляні «коробки» будинків, господарських будівель і великої конюшні. А в занедбаних садах водилося багато зайців та куріпок. Так німецька господарність визначила місце геологічної бази для майбутньої розвідки нового вугільного родовища.

Результатом означеної вище розвідки стала поява на геологічній мапі нової дільниці вугільного родовища у Західному Донбасі. Це так звана «Новобахметьєвська» дільниця, балансові запаси якої сягають майже 550 млн. т «чорного золота». Безумовно, коли почнеться розробка цієї дільниці, село Новобахметьєве і найближча закрита станція Вітерець, що на перегоні Дубове – Легендарна, отримають новий поштовх для подальшого розвитку. Але ж це буде лише тоді, коли розробка почнеться, чого може й не бути. Тому перспектива стати вмираючим селом існує не лише у Новобахметьєвого, але й у інших колишніх німецьких колоній...

Міжміські автобуси у сполученні Донецьк – Лозова, які могли зупинитися за вимогою на околиці Новобахметьєвого, були скасовані наприкінці 2012 року, а приміські поїзди Красноармійськ (Покровськ) – Дубове, що зупинялися по Новоолександрівці і Вітерцю, ще раніше – у 2009 році. Як зупинити таку негативну тенденцію, яка явно не прискорює соціально-економічний розвиток Олександрівської ОТГ, – не знаю. Можливо, знають наші можновладці, – і щось мені підказує, що це так. Але чомусь жодного кроку в цьому напрямі останнім часом не спостерігалося...