Желанна + Гродівка

[pabel]

Блок-пост № 8
Зупинка приміських електропотягів № 8 була відкрита як блок-пост Катерининської залізниці № 8 на початку ХХ століття. Орієнтовно з 1951 року тут зупиняються потяги місцевого і приміського сполучення.


Закритий роз'їзд Шабельське – блок-пост № 9
Зупинка приміських електропотягів № 9 виникла на початку 90-х років ХІХ століття як роз'їзд № 2 із зупинкою потягів пасажирського сполучення (товаро-пасажирських). В другій половині 90-х років ХІХ століття потяги пасажирського сполучення по роз'їзді графікової зупинки вже не мали, однак роздільний пункт отримав власну назву, - Шабельське. Назва полустанку походить від прізвища власника сусіднього сільця Воздвиженське, - П.Шабельського (нині – село Воздвиженка в 5,5 км від зупинки № 9). З 1898 року роздільний пункт не фігурує у вказівниках пасажирських сполучень. Подальша його історія є типовою для «блочків» напряму Авдіївка – Чаплине: на початку ХХ століття тут облаштували блок-пост № 9 Катерининської залізниці, а з 1951 року тут зупиняються місцеві та приміські потяги.


Станція Желанна
Станція Желанна виникла в результаті будівництва Катерининської залізниці в 1881-1884 роках, і успадкувала свою назву від сусіднього села Желанне (зараз – Новожеланне). Походження назви топоніму «Желанне» (російська калька українського слова «жадане») достеменно невідоме. Серед мешканців означеного села «гуляє» легенда про, начебто, жаданий подарунок для власниці цього маєтку. Можливо, цей маєток дійсно був жаданим подарунком через своє географічне положення і/або топографічні та гідрологічні особливості. Жодних документальних свідчень про походження назви села не виявлено, - що не дивно, оскільки, скоріш за все, походження назви села і станції пов'язане із суб'єктивними причинами, емоційним забарвленням, що пішло від власників маєтку, і яке не піддається документуванню.

В перші роки експлуатації Катерининської залізниці станція Желанна відправляла хлібні вантажі. Власне, вони і стали головним вантажем станції, - як в дореволюційні, так і в радянські часи. Крім того, через станцію здійснювався рух пошти, - за 13 верст від станції на поштовій дорозі з Бахмута в Павлоград знаходилася поштова станція Марченська. При станції виникло торгівельне селище, яке перейняло назву станції. З середини 90-х років ХІХ століття станція Желанна приймає вугілля, яке видобувається в районі Гродівки, Селидівки, Курахівки. З року в рік обсяги відправлення вугілля коливалися досить суттєво, що вкахує на кустарний або напівкустарний спосіб видобутку вугілля в околицях. Наприкінці 90-х років ХІХ століття – початку ХХ століття виникає кілька проектів залізниці від станції Желанна до Курахівки, однак усі вони відхиляються з причини складної траси та охопленням проектованою гілкою на Курахівку малої частини вугільного району із примиканням гілки по Желанній. Врешті-решт, залізницю побудували в 1947-1957 роках із примиканням до сусідньої станції Гродівка. Втім, вугілля сюди доставлялося гужем іще довго, однак його було небагато. В невеликих кількостях сюди надходив вапняк. В околицях працювала гуральня.

До 1917 року по станції Желанна примикали вузькоколійні залізниці: до заводу гончарних труб (8 верст), який в 1917 році відвантажував до 400 вагонів на рік власних виробів, а отримував – до 700 вагонів на рік вугілля і глини, а також до «німецького» парового млина в колонії Михайлівка (10 верст). Пасажирська будівля станції Желанна також була побудована на початку 80-х років ХІХ століття. Після війни на часі буде питання перетворення Покровського району на туристичний кластер, і один із можливих варіантів такого розвитку подій – спорудження подібності станції вузькоколійки по Желаннійіз автентичними зразками рухомого складу (або їх реконструйованими аналогами), відкриття музейної експозиції в залі очікування станції та організація екскурсій (автобусних, велосипедних тощо) в село Михайлівка для ознайомлення із побутом німців-менонітів, зокрема – історією дореволюційного млина. Історія знаходиться в нас під ногами, але для того, щоби вона приносила прибуток, слід почати копати, - не варто забувати про це!

До 2014 року станція Желанна входила в систему цивільної безпеки одного із донецьких вишів. У випадку хімічного, бактеріологічного або радіаційного забруднення на території міста Донецьк студенти і викладачі того вишу мали пішим маршем прослідувати від Донецька через Нетайловедо станції Желанна, а там – сісти на потяг до станції... Красноармійськ (Покровськ), де розміститися на базі місцевих навчальних закладів і поновити навчальний процес. Інформація надається тому що а) вона ніколи не була секретом, б) після 2014 року – взагалі втратила свою актуальність, і в) головним показником, який привертає увагу, є співвідношення відстані пішого маршу – з одного боку (до 50 км), а також протяжності поїздки Желанна – Красноармійськ (до 30 км) – з іншого, - приблизно 2:1. Цікаво: а чи знали розробники таких пам'яток з цивільної безпеки те, що колись частина студентів і викладачів донецьких вишів матимуть покинути своє місто і переміщуватися в будь-який доступний спосіб у західному напрямі? Цивільна оборона – вельми цікавий предмет...


Блок-пост № 10 – проектований роз'їзд Журавка
Хотілося би зараз відійти від канонів історичного краєзнавства у чистому його вигляді з метою демонстрації на прикладі окремо взятого роздільного пункту різниці між тим, що з ним сталося, і тим, як гадалося його облаштувати.

На перегоні Гродівка – Желанна є зупинка приміських потягів «зупинний пункт № 10», яка не діє через російську агресію проти України. Непасажирський роздільний пункт «блок-пост № 10-біс» виник в цих місцях на початку ХХ століття (не пізніше 1908 року). Однак цей «блочок», на відміну від інших зупинок приміських електропотягів, має передісторію куди цікавішу та яскравішу, ніж саму історію, яка майже не відрізняється від історії інших «блочків».

Призначення блок-постів на залізниці наприкінці ХІХ – в середині ХХ століття віддалено нагадує призначення до болі знайомих нам блок-постів на автомобільній дорозі: регулювання руху транспорту, - тількизалізничного. По залізничних блок-постах були семафори, технологічна будівля зі телеграфним і телефонним зв'язком,технологічною апаратурою (в подробиці не вдаємося), іноді – колійний розвиток (окрім головних колій могли «додаватися» колії обгінні) та місця для огляду потягів. Блок-пост розділяв перегін залізниці на блок-дільниці, і дозволяв, або забороняв подальший рух потягу перегоном, якщо колія за блок-постом була вільна або зайнята. В часи нарощування залізницею обсягів перевезень (середина 30-х років ХХ століття) блок-пости стали на заваді збільшення середньої швидкості потягів, а значить – і продуктивності залізничного транспорту, і цих роздільних пунктів почали поступово позбуватися.

Для початку – про номер блок-посту, який ми згадали, і як наслідок – пасажирської зупинки, яка виникла на місці цього роздільного пункту. Нумерація здійснювалася по блок-апаратах на напрямі Харцизьк – Долинська Катерининської залізниці. Такі апарати були як по блок-постах, так і по станціях та роз'їздах. На початку ХХ століття першим блок-постом була станція Кринична, другим – роз'їзд Землянки (нині – станція Макіївка-Пасажирська), далі – станція Ясинувата, 454 км, 447 км (сучасні зупинні платформи приміських потягів), станція Авдіївка, роз'їзд Галушкине, станція Очеретине (блок-пост № 8, а сучасний зупинний пункт № 8 було відкрито перед революційними подіями 1917 року як блок-пост № 8-біс), Шабельське (сучасний зупинний пункт № 9), станція Желанна (блок-пост № 10). Сучасний зупинний пункт № 10 на початку ХХ століття був блок-постом № 10-біс, оскільки блок-пост № 11 вже був на місці сучасної станції Гродівка (тобто, номер 11-й був уже задіяний), а сучасний зупинний пункт № 11 – це дореволюційний блок-пост № 11-біс. До 1917 року всі блок-пости на напрямі Авдіївка – Чаплине (окрім станцій) не мали обгінних колій. Стосовно сучасного зупинного пункту № 10 – обгінні колії там не з'явилися і в радянські часи. З 1951 року тут зупиняються місцеві потяги. Буденна нуденна рутинна історія...

Однак наприкінці 90-х років ХІХ століття в районі сучасного зупинного пункту № 10 передбачався роз'їзд Журавка, де мала примикати Курахівська гілка, - проектований напрям залізниці від станції Руднична (Рутченкове), через Курахівку – до основного ходу Катерининської залізниці. В 1899 році управління Катерининської залізниці розробило проект Курахівської гілки, який допускав 1,5 десятки варіантів трасування самої залізниці та її примикання по станції Рутченкове, роз'їзді Доля або будь-якому пункті між цими роздільними пунктами Маріупольського напряму Катерининської залізниці, а також по станціях Гришине, Желанна або роз'їзді Журавка («поблизу роз'їзду Гродівка») головного ходу вказаної залізниці. Назву проектований роз'їзд успадкував від балки Журавка, витоки якої знаходяться поблизу сучасного «блочка» № 10 (і проектованого роз'їзду – також), цією балкою протікає однойменний струмок, річка. Походження назви річки може бути пов'язане як із птахом, який тут здавна гніздився, так і з прізвищем першого поселенця в цих місцях (в деяких документах ХІХ століття балка позначена як «яр Журавльова»).

Саме час згадати про альтернативну історію і про те, які перспективи відкривалися у сучасного «блочка» № 10, якби був реалізований проект Курахівської гілки 1899 року. Згадати – і одразу ж забути. По-перше, альтернативна історія – це не про нас, а про філософію. По-друге, окрім географічної прив'язки, між роз'їздом Журавка і блок-постом № 10-біс немає нічого спільного. Перший – проектований, гіпотетичний, а другий – реальний. Призначення першого – примикання проектованої гілки, другого – керування рухом потягів на магістральному ході. Та головне: між виникненням та відхиленням проекту Курахівської гілки, а також виникненням блок-посту № 10-біс – щонайменше кілька років прірви. Єдине, в чому може знадобитися історія із проектованим роз'їздом Журавка – клопотати після перемоги перед залізницею про встановлення власної назви «блочку» № 10...


Станція Гродівка
В 1881 році на місці майбутньої станції Гродівка була передбачена площадка під роз'їзд, який мали спорудити при збільшенні вантажообігу Катерининської залізниці. Виникнення майбутньої станції Гродівка пов'язане із тимчасовими заходами зі збільшенням у другій половині 80-х років ХІХ століття пропускної здатності основного, тоді ще одноколійного, ходу Катерининської залізниці. У переліку ліній, гілок і станцій залізниць за 1891 рік на місці сучасної станції вказано безіменний роз'їзд. За даними краєзнавця Л.Овсяник, роз'їзд місцеві мешканці назвали П'ятихатками, оскільки там було п'ять невеличких будівель. У «Вказівнику пасажирських сполучень», який було складено на зиму 1894-1895 року, на місці Гродівки вказано роз'їзд № 3. До 1895 року були укладені другі колії на перегонах дільниці Ясинувата – Демурине, і роз'їзди були переведені в категорію блок-постів. Але Гродівка залишалася в категорії роз'їздів, - в другій половині 90-х років позаминулого століття вона вказана як «роз'їзд Гродівка». На початку ХХ століття – це блок-пост № 11 (сучасна зупинка приміських потягів «блок-пост № 11» в районі міста Мирноград тоді був роздільним пунктом «блок-пост № 11-біс» без зупинки там пасажирських потягів). З 1916 року, й навіть в перші роки радянської влади Гродівка була постом із колійним розвитком.

Назву станція Гродівка успадкувала від сусіднього великого села, на землях якого полустанок був заснований, і яке відоме як зимівник запорізьких козаків середини XVIII століття по Холодній балці. За відомостями тамтешніх краєзнавців, тут була укріплена місцевість, що прикривала вододіл басейнів Чорного та Азовського морів та витоки річки Солона. За переказами місцевих старожилів і краєзнавців, назву село взяло від прізвища засновника того зимівника – Максима Родова. На честь його слободу назвали Родівкою, що пізніше трансформувалося в Гродівку. Друга версія походження топоніму «Гродівка» відсилає нас до полтавських «городовиків» (міських мешканців), яких заселили в слободу. В середині ХХ століття неподалік від села і станції Гродівка виросло шахтарське містечко, яка «захопило» і станцію Гродівка, - його назвали Новогродівкою.

У 1911-1913 роках Гродівка фігурувала серед альтернативних пунктів примикання залізниць в напрямі Курахівки, Рутченкового, й навіть Оленівки, - до основного ходу Катерининської залізниці.

З початку 90-х років XIX століття, й до революційних подій 1917-1921 років по Гродівці робила зупинку 1 пара пасажирських потягів на добу. Змінювався лише час прослідування зупинки. Спочатку це були пасажирські потяги, а на початку ХХ століття їх перевели до категорії поштових. На початку і в середині 20-х років ХХ століття по Гродівці пасажирські потяги взагалі не зупинялися, а в другій половині 20-х років – зупинялися не щоденно. Щонайменше до середини 30-х років станційна площадка вночі не освітлювалася, що робила вантажне і пасажирське сполучення по Гродівці справою небезпечною. Перші пасажирські потяги місцевого сполучення прослідували станцію Гродівка в 1948 році, приміського – не раніше 1951 року.

В 1947-1957 роках було побудовано шахтну під'їзну колію від станції Гродівка в напрямі Курахівки. Вказана мережа залізниць відома тим, що в 60-х – 70-х роках минулого століття вона мала пасажирське сполучення. Однак облаштувати пасажирську зупинку поїздів Курахівського напряму по станції Гродівка не було технічної змоги, і приміські поїзди на шахту «Росія» («Котляревська») відправлялися від сусідньої промислової станції Новогродівка в однойменному місті, розташованої на гілці Гродівка – Курахівка. Пасажиропотік у 50-ті – 60-ті роки був надвеликим, як для периферійної залізничної гілки: в 1962 році від станції шахти «Росія» були відправлено 753 тис. пасажирів (тобто, по 2 тис. на добу). До Новогродівки поїзди засилалися від станції Красноармійськ (Покровськ) із маневрами по станції Гродівка (колійний розвиток останньої на дозволяє прослідувати станцію в напрямі Покровськ – Новогродівка і зворотно транзитом). Для пересадки пасажирів приміських поїздів дільниці Красноармійськ – Желанна на поїзди Новогродівка – Росія слід було пройти пішки від платформи по 407-му кілометру (наступна після Гродівки зупинка приміського потягу на напрямі до станції Желанна) приблизно 20 хв. До речі, в рамках деколонізації топонімії, в 2023 році станцію Росія перейменували в Михайлівку, - за назвою села в 2 км від шахтної станції. Чому не Котляревська (за назвою шахти), а Михайлівка, якщо пасажирського залізничного руху тут немає і не передбачається – невідомо.

З 2022 року потяги пасажирського сполучення (в тому числі – приміські електропотяги) по станції Гродівка не зупиняються через небезпеку ракетних обстрілів з боку російських військ, а також часті знеструмлення контактної мережі через повномасштабні бойові дії.

У 2022 році з початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну приміське пасажирське сполучення на відтинку Покровськ – Гродівка – Авдіївка було згорнуте. Влітку 2023 року Донецька залізниця, йдучи назустріч побажанням пасажирів, відновила курсування приміських потягів на відтинку Покровськ – Гродівка у кількості 1 пари на добу.


Блок-пост № 11
Зупинний пункт приміських потягів № 11 виник на початку ХХ століття як блок-пост Катерининської залізниці № 11-біс (блок-постом № 11 тоді була сучасна станція Гродівка). Орієнтовно з 1951 року – це зупинка потягів місцевого і приміського пасажирського сполучення. Обслуговує південну частину міста Мирноград і навколишні села.