Авдіївка + Очеретине

[pabel]

Роз'їзд 7 км
Роздільний пункт роз'їзд 7 км виник на вантажній гілці Сталіне (Донецьк) – Авдіївка Катерининської залізниці в першій половині 30-х років. Його виникнення пов'язане зі збільшенням обсягів товарного руху в означеному напрямі, а також появі на гілці сполучення трудових потягів Донецького металургійного заводу. По роз'їзді товарні потяги пропускали трудові. Як зупинка потягів приміського пасажирського сполучення роздільний пункт роз'їзд 7 км відома з 1951 року.


Блок-пост № 4 – зупинний пункт 454 км
Роздільний пункт виник на початку ХХ століття як блок-пост № 4 (або ж блок-пост 4-ї версти) на дільниці Ясинувата – Авдіївка. Блок-постом називали непасажирський роздільний пункт, з якого відбувалося керування світлофорами й семафорами, що забезпечувало дотримання належного рівня безпеки на залізниці за потрібної пропускної здатності напряму. Технічно залізничний блок-пост виконував ту ж саму функцію, що і блок-пост на автомобільній дорозі: він розбивав перегін на блок-дільниці, і якщо наступна дільниця між сусідніми блок-постами була зайнятою, блок-пост перекривав рух потягові із попередньої дільниці. Номер блок-посту № 4 відповідав його розташуванню від станції Ханжнонкове: блок-постом № 1 була станція Кринична, № 2 – роз'їзд Землянки, сучасна станція Макіївка-Пасажирська, № 3 – станція Ясинувата. Варіант найменування «блок-пост 4-ї версти» відповідав відстані блок-посту від Ясинуватої-Захід.

Станом на зиму 1916-1917 років і літо 1917 року, по блок-пості робив зупинку поштовий потяг № 3/4 Харцизьк – Долинська. Влітку 1926 року по блок-пості роблять зупинку трудові потяги Ясинувата – Авдіївка і Ясинувата – Очеретине, які в 40-х роках було переведено до категорії приміських. У 30-х роках – це роз'їзд 454 км, станція IV класу на перегоні Ясинувата – Авдіївка. Роздільний пункт запам'ятався машиністам товарних потягів 30-х років як «китайська стіна», - пункт, який було майже неможливо прослідувати без вимушеної (неграфікової) зупинки біля семафорів тривалістю до 1-2 годин. Роз'їздом зупинний пункт 454 км залишався до 60-х років. Тут було споруджено станційну будівлю із досить виразною архітектурою, яка використовувалася як житловий будинок, однак наприкінці 90-х років вона опинилася занедбаною.
У 80-х роках в районі різнорівневої розв'язки із автотрасою М-04 Київ – Луганськ – Ізварине у 2 км від 454 км в напрямі Авдіївки було відкрито пасажирський зупинний пункт 452 км, який отримав неофіційну назву «Ясинувата-ІІ». В середині 90-х років на перегоні Ясинувата – Донецьк навпроти платформи Ясинуватського напряму зупинного пункту 454 км було відкрито пасажирську платформу 12 км як зупинку на вимогу пасажирів.


Блок-пост № 5 – зупинні пункти 446/447 км
Блок-пост № 5 було відкрито на початку ХХ століття як непасажирський роздільний пункт Катерининської залізниці. Вже станом на 1927 рік даний роздільний пункт виконує пасажирські операції в місцевому сполученні із сусідніми тарифними станціями Ясинувата й Авдіївка. Станом на 1930 рік, в районі блок-посту існувала зупинка «Авдіївка-Товарна» трудових потягів сполученням Ясинувата – Авдіївка і Ясинувата – Очеретине. Після Другої Світової війни в районі колишнього блок-посту було відкрито зупинні пункти приміських пасажирських потягів 446 км («Семафор», за місцем розташування семафору блок-посту) і 447 км («Некрасове», за найменуванням крайньої вулиці в місті Авдіївка). Обидві зупинки закриті для пасажирських операцій в 2014 році в результаті гібридної агресії російських військ проти України.


Станція Авдіївка
Заснування станції й пов'язують із будівництвом Катерининської залізниці у 1881-1884 роках. Своєю назвою станція зобов'язана найближчому селу (на відстані 2-3 версти), яке вважається одним із найстаріших в цій місцевості. Вважається, що територія сучасного міста Авдіївка була населена ще із середини XVIII століття, втім поворотним пунктом історії в даній місцевості стає заснування слободи Авдіївка, яка отримала найменування, начебто, за іменем першого поселенця – чи то козака із Правобережжя, який втік від пригноблення польською шляхтою, чи то росіянина, що вже мав свій хутір у витоках Кальміусу, - Овдія. В російськоімперській та радянській літературі історичного і краєзнавчого спрямування, а також в офіційних документах фігурує російськомовна версія імені першопоселенця – Авдій, яке і дало вимову і написання назви населеного пункту, а згодом – і станції, не лише в російському, але й в офіційному українському варіанті, - Авдіївка. Хоча в україномовній літературі, періодиці кінця ХІХ – початку ХХ століття, а також в документах часів Української Революції, окупації сходу України німецькими військами, - іноді зустрічається суто український варіант написання назви населеного пункту і станції, - «Овдіївка».

В роки будівництва і в перші роки експлуатації Катерининської залізниці в Авдіївці було збудоване оборотне депо для паровозів станцій Гришине та Юзове. Будувалося житло для працівників станції. Станція Авдіївка вже відправляла свої перші вантажі: на станції побудували кам'яний товарний сарай. Однак пасажирської будівлі по станції не було: лише крита пасажирська платформа. Станом на 1885 рік, станція Авдіївка відправила 10 тис. пудів пшениці, 8 тис. пудів жита, 1 тис. пудів вівсу, 8 тис. пудів ячменю, 7 тис. пудів вугілля. Обсяги прибуття вугілля на станцію Авдіївка становили 208 тис. пудів.

До 1917 року станція Авдіївка була великим залізничним адміністративним центром, головною транзитною станцією напряму Авдіївка – Катеринослав (Дніпро), а також єдиною сортувальною станцією східної частини головного ходу Катерининської залізниці, яка формувала вантажні потяги до Катеринослава, й навіть Долгинцевого та П'ятихаток. В 1911 році станція Авдіївка приймала 2100 вагонів на добу (1000 – зі сходу, 1100 – з заходу) й відправляла понад 2000 вагонів на добу. Вагонообіг мав чітку тенденцію до збільшення. Втім, сама Авдіївка власні вантажі відправляла дрібними партіями, в тому числі – хлібні відправлення, - до 6 вагонів на добу. Серед відправлених вантажів у 1911 році фігурували: пшениця – 12 тис. пудів, мука пшенична – 2 тис. пудів, сіль – 2 тис. пудів, нафта – 1 тис. пудів, гас – 2 тис. пудів, вугілля – 46,3 млн. пудів, ліс – 4 тис. пудів. Усі вантажі, окрім пшениці й муки, станція відправляла шляхом формування й переформування вантажних потягів. Прибуття вантажів по Авдіївці за аналогічний період складало: мука пшенична – 363 тис. пудів, жито – 24 тис. пудів, мука житня – 12 тис. пудів, овес – 14 тис. пудів, ячмінь – 1,91 млн. пудів, сіль – 8 тис. пудів, нафта – 52 тис. пудів, гас – 10 тис. пудів, вугілля – 116 тис. пудів, дрова – 31 тис. пудів, ліс – 636 тис. пудів.

На станції Авдіївка, окрім оборотного, числилося основне депо для дільниць до Микитівки, Горлівки, Дебальцевого на 40 стійл (127 паровозів, 818 робітників), а також ремонтні майстерні, матеріальний склад. Для освітлення станції, депо й прилеглої території була побудована електрична станція. Для завантаження паровозів обладнали залізну механічну естакаду на 40 засіків (200 пудів кожен). Також був зведений єдиний на лінії гуртожиток телеграфістів на 29 осіб із кухнею, їдальнею та бібліотекою. Загальна протяжність станційних колій в 1912 році складала 37,5 верст, в 1917 році – 39,0 верст. Колійний розвиток складався більш ніж із 70 колій, з них понад 15 – тупикових. Маневрову роботу на станції забезпечували до 10 паровозів. Станом на 1917 рік по станції числилися: пасажирська будівля площею майже 60 кв. сажнів, пасажирська платформа довжиною 357,5 сажнів, проміжна платформа, телеграф, 2 водонапірні вежі, 3 пакгаузи загальною площею майже 50 кв. сажнів, крита товарна платформа площею 61,5 кв. сажнів, відкрита товарна платформа площею 39 кв. сажнів, вугільний склад площею 509 кв. сажнів, поворотне коло, вагонні ваги системи Каца вантажопідйомністю 4200 пудів, 8 гідравлічних кранів, 6 орендних ділянок під склади вантажів та інші потреби. Штат станційних працівників складався із начальника станції та 7 його помічників, 20 конторників, 9 сигналістів, 28 сторожів, 3 завідувачів маневрами, 18 складачів, 21 зчіплювача, 15 провідників, 106 стрілочників, 2 касирів, 1 помічника касира, 4 переписувачів вагонів, 3 вагарів, 2 пломбувальників.

Одним із «вузьких місць» станції було її водопостачання, і в рамках вирішення цієї проблеми, починаючі з 1892 року, в 2-3 верстах від станції були пробиті артезіанські свердловини та «бруклінські колодязі».

При станції виникло велике торгівельне селище (12 тис. чол.) із церквою, школою, садом для гулянь, клубом із власною бібліотекою, лікарня на 60 койок з інфекційним відділенням. Загальна площа відомчого житла в пристанційному селищі перевищувала 3 тис. кв. сажнів. Поблизу станції – 2 села (по 7 тис. жителів у кожнім); поруч із селом Авдіївка були відкриті напівкустарний цегельно-черепичний завод, а також кар'єр кварцового піску. Крім того, в околиці працювали 2 млини і баластний кар'єр (до 350 вагонів каміння на рік).

В перші роки радянської влади в депо станції Авдіївка базувалися вагони пасажирського призначення. Так, в зиму 1922-1923 років у розклад руху потягів пасажирського призначення було закладене курсування змішаних (пасажирсько-товарних) потягів № 81/82 Авдіївка – Єнакієве, який ходив тричі на тиждень; у складі потягу знаходилися безплацкартні пристосовані товарні вагони, проїзд у яких коштував удвічі менше, ніж у жорстких пасажирських вагонах із місцями для сидіння. В 1924 році було призначено трудові потяги сполученням Авдіївка – Очеретине, які з 1926 року курсували у сполученні Авдіївка – Ясинувата – Очеретине. Навіть у роки окупації сходу України військами нацистської Німеччини та її союзників пристосовані вагони, що базувалися в Авдіївці, включалися до складу поштового потягу № 5101/5102 Ясинувата – Бердичів (у Бердичіві знаходився поштово-пересильний пункт); пасажирська частина потягу складалася із товаро-пристосованих вагонів, підлога яких була покрита соломою. В роки німецької окупації ходили і потяги пасажирського сполучення Авдіївка – Юзівка-Місто (закрита станція в секторі Студмістечка міста Донецьк).

В 1960 році розпочалося будівництво містоутворюючого для Авдіївки підприємства – найбільшого в Європі Авдіївського коксохімічного заводу, перша коксова батарея якого почала функціонувати в 1963 році. В 1961 році напроти промислового майданчика майбутнього заводу було відкрито пасажирську платформу Хімік для зупинки тут приміських потягів Ясинувата – Очеретине – Желанна. Зупинка функціонувала за призначенням до повномасштабного російського вторгнення в Україну в 2022 році. Керівництво Авдіївського коксохімічного заводу відігравало провідну роль і у відновленні пасажирського залізничного сполучення в секторі Авдіївка, Скотувата в умовах гібридного українсько-російського протистояння на сході України (2014-2022 роки). В 2015 році в тому числі завдяки роботі керівництва підприємства було відновлене приміське сполучення на перегоні Авдіївка – Очеретине, в 2019 році – Фенольна – Скотувата, в 2020 році маршрут прямування швидкого потягу Київ – Покровськ було подовжено до Авдіївки, а в 2021 році пішли регіональні електропотяги підвищеного комфорту у сполученні Авдіївка – Дніпро. Однак всі старання зі створення в Авдіївці потужної залізничної пасажирської станції були перекреслені повномасштабним російським вторгненням в Україну в 2022 році.


Закритий роз'їзд Галушкине
Роз'їзд № 1 Галушкине (нині – зупинний пункт 437 км, що на перегоні Очеретине – Авдіївка) був відомий майже з перших років експлуатації Катерининської залізниці. Свою назву роз'їзд успадкував від курганної групи Могила Галушкина в 2 верстах на північ від будки полустанку (1 верста від траси залізниці). У 2 верстах на схід від будки була пробита низка колодязів, а на північний схід розташовувалися хутори у верхів'ях балки Скотувата (Кам'янка). Після укладки другої колії на ділянці Гришине – Ясинувата у 1895 році пряма необхідність у роз'їзді відпала, і його перевели до категорії блок-постів. Відомості про вантажну роботу роз'їзду відсутні.

Станом на 1894 рік, по роз'їзді робив зупинку товаро-пасажирський потяг № 5/6 Катеринослав – Харцизськ (о 5-й ранку – на Харцизьк, о 9-й вечора – на Катеринослав) із вагонами I, II й III класу. В 1897 році пасажирські потяги по роз'їзді вже не зупинялися, втім у вказівниках пасажирських сполучень цей роздільний пункт фігурував ще довго. В 1916-1917 роках по роз'їзді (по документах – блок-пост № 7 Галушкине) знову відкривається пасажирське сполучення – тут зупиняється поштовий потяг № 3/4 Долинська – Ростов (опівдні – на Ростов, о 6-й вечора – на Долинську). Після 1921 року зупинки пасажирських потягів по Галушкиному знову скасовуються, й відновлюються лише після Другої Світової війни – із початком курсування приміських потягів.


Станція Очеретине
Станція Очеретине виникла в 1881-1884 роках в результаті будівництва Катерининської залізниці. Проектна назва – Архангельське, - від сусіднього зі станційним майданчиком села при річці Калинова. Сучасну назву станція успадкувала від балки Очеретина, біля витоків струмка якої почав будуватися роздільний пункт. Походження назви балки є досить прозорим і типовим для тих часів, - по берегах річки ріс очерет. У 80-х роках XIX століття через станцію курсувала 1 пара пасажирських (поштових) потягів на добу, в 90-х роках позаминулого століття їх було вже 2-3 на добу, а у 1916-1917 роках – до 6 на добу. Втім, великих поселень, на-кшталт околиць станції Желанна, в околицях станції Очеретине до революції не було; найбільшим було згадане вище село Архангельське, що в 3 верстах на північний схід.

Станція Очеретине відома, насамперед, як пункт примикання залізниці на станцію Трудовав агломерації міста Горлівка, яка була здана в експлуатацію у 1902 році. Ремарка: двоколійну гілку від Попасної до Очеретино будувало акціонерне товариство Південно-Східних залізниць із метою вантажного обходу перевантаженого Дебальцевського вузлу. Але у 1901 році завершився термін орендиДебальцевського вузлу і відповідних колій вказаним вище товариством, і гілка перейшла до складу Катерининської залізниці. Відомча комісія, яка приймала готову гілку, визнала її як «зразок погано поміщеного капіталу» і закрила її для прямих вантажних сполучень. З гілки були зняті другі колії. До 1909 року вантажі цією залізницею рухались лише в місцевому сполученні; даних про пасажирське сполучення гілкою у 1902-1908 роках немає. До 1917 року на ділянці Очеретине – Горлівка курсувала 1 пара пасажирських потягів. Але другу колію на залізниці Очеретине – Горлівка (Трудова) до громадянської війни так і не відновили.

Станом на 1901 рік, в 4 верстах від станції Очеретине знаходився кам'яновугільний рудник Ривкінда й Бішлера, який знаходився в стадії будівництва. Геологічна розвідка знайшла в районі Очеретино 7 робочих пластів вугілля потужністю 0,7...1,2 м. Передбачалося пройти 4 шахти, одну з яких – облаштувати паровим підйомом. Однак на повірку цей рудник виявився нічим не відмінним від звичайнісінької кустарної шахти.

Після відкриття Горлівської гілки для прямого вантажного сполучення, вантажообіг станції Очеретине збільшувався, в тому числі й за рахунок самої з'єднувальної гілки, для якої станція стала розпорядчою. Путівник «Катериниською залізницею» вказує на «лісову пристань», яку обладнали по станції для прийому ліса, а також декілька приватних будинків, які займали перекупщики хліба. Крім того, станція і в царські, і в радянські часи, і в епоху незалежності України відправляла пісок, будівельну і вогнетривку глину, - їх видобували неподалік від Архангельського. Обсяги відправлення складали, відповідно, 500 і 900 вагонів щорічно. Неподалік від станції, у Василівській економії діяли кар'єр будівельного каміння і цегельно-черепичний завод.

Станом на 1917 рік, колійний розвиток станції Очеретине складав 26 колій, з них 2 – головних, 7 тупикових. Північніше пасажирської будівлі, де зараз територія селища, розміщувався Трудівський парк із досить потужним колійним розвитком, - для прийому й відправлення вантажів Горлівської гілки. Серед споруд: пасажирська будівля, 3 пасажирські платформи (одна з них – для потягу Горлівської гілки, розміщувалась по діагоналі відносно пасажирської будівлі), крита й відкрита товарні платформи, пакгауз, водонапірна будівля, склад сипких вантажів, і звісно – орендні ділянки під склади вантажів. Штат працівників станції Очеретине складав 30 чоловік, з них: 1 навальник станції, 3 помічника начальника, 4 сторожі, 1 касир, 1 вагар, 9 сигналістів, 8 стрілочників, 2 конторники.

Що стосується подальшої історії з'єднувальної гілки Очеретине – Горлівка (Трудова), на початку 20-х років минулого століття Наркомат шляхів сполучення СРСР визнав її подальшу експлуатацію недоцільною, і після 1925 року гілку було демонтовано. На початку 30-х років минулого століття було визначено, що відновлення гілки Очеретине – Горлівка доцільне лише за умови її одночасної електрифікації. У випадку відновлення гілки без електрифікації, передбачалося побудувати її від Горлівки або Микитівки до самої станції Гришине. Напередодні Другої Світової війни, залізницю почали будувати заново, і до осені 1941 року звели ділянку Горлівка – Батманка – Батманка-Водна. Остаточно вказану гілку було відновлено як двоколійну, й одночасно електрифіковано, в 1966 році.

В радянські часи та в епоху незалежності України означеним вище ходом направлялися щоденні приміські потяги Очеретине – Іловайськ, Очеретине – Дебальцеве, сезонні потяги пасажирського сполучення– в основному Кримського призначення (на-кшталт Казань – Сімферополь), а також разові потяги пасажирського і непасажирського сполучення (наприклад, поштово-багажний потяг Горлівка – Москва через Красноармійськ / Покровськ, Добропілля, Легендарну, Лозову, Харків, Золочів, Готню, Льгов, Лужки-Орловські в 1979 році). В 2014 році проросійські незаконні збройні формування, які відступали зі Слов'янська на Донецьк, підірвали залізничний мостовий перехід через автотрасу Р-19, що на дільниці Новобахмутівка – Батманка означеного ходу, і рух від Новобахмутівки до Горлівки було закрито. На дільниці Очеретине – Новобахмутівка спостерігався рідкий вантажний рух, електрифікацію з цієї дільниці залізниці було знято.

В радянські часи і перші роки незалежності України станція Очеретине, за свідченнями "пасажирів зі стажем", отримала неофіційний статус місця, де пасажирам знаходитися вкрай небезпечно. Причому, і на станції, і в приміському потязі. Пасажирів тероризували, вибачте на слові, громадяни, притон яких знаходився в недобудованій будівлі неподалік від станції. Зловмисники, особливо несоромлячись, заходили в салон приміського потягу (а до 1989 року тут ходили електрички СР3, двері якої відкривалися вручну) і грабували там пасажирів, які явно не могли дати відсіч. Ситуація ускладнювалася тим, що багатьом пасажирам по станції Очеретине слід було робити пересадку з Красноармійська й Авдіївки на Горлівку, і в зворотному напрямі. Однак в середині 90-х років пограбування по даній станції припинилися.

В рамках повномасштабного вторгнення російських військ в Україну в 2022 році, фронт підійшов впритул до станції Очеретине, остання опинилася в зоні ураження реактивними засобами залпового вогню противника. Вантажний рух залізницею Авдіївка – Желанна було закрито. Навесні 2024 року станція Очеретине і прилегла територія окупована російськими військами.