Плещіївка + Кривий Торець

[pabel]

Станція Плещіївка відома з початку ХХ століття як роз'їзд 8-ї версти. Даний роз'їзд фігурує у «Всезагальних календарях» з 1902 року, то ж датою виникнення роз'їзду можна вважати 1901 рік. Станом на 1906 рік, по роз'їзді зупинялися 2 пари потягів пасажирського сполучення (поштові та пасажирські) Костянтинівка – Ясинувата із вагонами безпересадочного сполучення до Оленівки (через Мушкетове), Маріуполя, Москви. В 1907 році роз'їзду було присвоєно сучасну назву – Плещіївка, - за прізвищем землевласників сусіднього села Іванопілля штабс-ротмістра Олександра Плєщєєва.

Станція Плещіївка до 2022 року – осередок приміського пасажирського сполучення і місцевого екотуризму. До початку повномасштабного вторгнення російських військ робилися спроби і налагодження тут сільського туризму. Головною же пам'яткою природи в околицях станції Плещіївка є балка Кравецька, що є заказником місцевого значення. По балці здавна видобували «дике каміння», - піщаник. В геологічному плані, по балці дрібнозернові «молоді» піщаники деформували поклади крупнозернових «старих» піщаників, і «поставили» їх у майже вертикальне положення. Названа балка за прізвищем каменяря Кравця, який одним із перших розпочав тут видобуток каміння.

 

Станція Кривий Торець відкрита в 1872 році як станція Петровська Костянтинівської залізниці. Історична назва станції походить від навколишнього села Петровське (сучасне смт Петрівка Торецької ОТГ). Причиною виникнення тут станції є наявність покладів вугілля, яке тут було знайдене і видобувалося ще з 20-х років XVIII століття. Вугілля мало направлятися як на південь, для потреб металургійного заводу Новоросійського товариства залізоробного і кам'яновугільного виробництв, так і на північ, - на зовнішні ринки. В 1874-1878 роках станція відправляла по 1,0...1,5 млн. пудів місцевого вугілля. З року в рік кількість видобутого вугілля коливалася як в сторону збільшення – так і в сторону зменшення при загальній тенденції до збільшення вуглевидобутку і кількості відправленого вугілля зі станції. Так, в 1878 році станція Петровська відправила менше 1,0 млн. пудів, а у вересні 1879 року на станції Петровська спостерігалася кількість накопиченого вугілля у 150 тис. пудів.

Причиною коливання є кустарний спосіб вуглевидобутку, який в силу великої кількості селян-шахтовласників мав хижацький характер, що неодноразово помічалося у звітах і періодиці Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії. Копальні мали селяни Петровського, Щербинівки й Неліпівки. У 80-х роках ХІХ століття річна продуктивність вуглекопалень при станції Петровська коливалася в межах 1,7-4,0 млн. пудів. Станом на 1889-1890 операційний рік, зі станції Петровська було відправлено 5,8 тис. вагонів вугілля, серед них 4,6 тис. вагонів (майже 80 %) – вугілля із селянських шахт. В 1893-1894 році станція відправила 7,7 тис. вагонів вугілля, з них 4,4 тис. вагонів – від імені тамтешніх селян, 3,3 тис. вагонів – від імені Південно-Російського товариства. А в 1894-1895 році Щербинівські селяни відправили 5,4 тис. вагонів вугілля. Подальша статистика Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії демонструє стрімкий зріст вуглевидобутку в даному районі.

Вантажообіг станції Петровська складали й інші вантажі, насамперед – вантажі малої швидкості. В 1889 році станцію прослідували 648 товарних потягів, станція відправила 1674 вагони, прийняла 1687 вагонів із різними вантажами. Станом на 1890 рік, станція Петровська відправила 88 тис. пудів хлібних вантажів (в основному – пшениця) і прийняла 29 тис. пудів лісу й дров. В 1896 році хлібних вантажів зі станції Петровська було відправлено всього 67 тис. пудів, проте лісу й дров прийнято аж 457 тис. пудів, що свідчить про стрімкий розвиток кустарного та іншого вуглевидобутку.

Пасажирське сполучення по станції Петровська в 70-х – першій половині 90-х років ХІХ століття було представлено однією парою потягів (товаро-пасажирських) Костянтинівка – Юзове (Донецьк). Із середини 70-х років ХІХ століття – до самого приєднання Костянтинівської залізниці до Донецької (кам'яновугільної) залізниці в 1880 році, а також відкриття гілки Оленівка – Маріуполь Донецької залізниці наприкінці 1882 року означені вище потяги курсували у сполученні Костянтинівка – Оленівка. По відкритті Маріупольської гілки було призначене курсування товаро-пасажирського потягу Луганский завод (Луганськ) – Маріуполь, а маршрут прямування товаро-пасажирського потягу Костянтинівської гілки знову встановили у сполученні Костянтинівка – Юзове. Станціями пересадки були Костянтинівка (на Лозову, Харків, Курськ, Ростов), Ясинувата (на Луганський завод), Юзове (на Маріуполь).

Станом на 1883 рік, в графік руху потягів (для воєнного часу) на напрямі Костянтинівка – Ясинувата, окрім курсування згаданого вище товаро-пасажирського потягу, було закладене курсування 2 пар товарних потягів Костянтинівка – Маріуполь і 4 пар воїнських потягів у такому самому сполученні. Після 1885 року дані потяги встановили у сполученні Костянтинівка – Ясинувата. В 1892 році, коли дільниця Костянтинівка – Ясинувата приєднувалася до Катерининської залізниці, було встановлене курсування 1 пари товаро-пасажирських потягів на добу сполученням Костянтинівка – Маріуполь. В 1897 році, окрім вищезгаданого потягу, дільницею Костянтинівка – Ясинувата курсували змішані потяги в означеному сполученні із зупинкою по станції Петровська; до складу потягу долучалися вагони безпересадочного сполучення Костянтинівка – Мушкетове. Дані обсяги пасажирського сполучення по станції й на означеному напрямі трималися до кінця першої декади ХХ століття.

У травні 1898 року станцію Петровська було перейменовано на Кривий Торець, і її сучасна назва походить від назви річки, що протікає в околицях. Річка бере свій початок поблизу сучасної станції Макіївка-Пасажирська і впадає в річку Казенний Торець поблизу станції Дружківка. Стосовно походження назви річки серед дослідників дванини немає єдиної думки. За однією із версій, річка Казенний Торец, або ж її відтинок від впадіння в неї річки Кривий Торець – до місця впадіння Казенного Торця в річку Сіверський Донець поблизу міста Миколаївка, - носила назву Тор, - як і фортеця для охорони соляних промислів, на місці якої згодом виникло місто Слов'янськ. «Торець» – «маленький Тор», що вказує на притоку першої річки. «Кривий» вказує на особливості вигнутого в плані русла річки.

Основним вантажем станції залишалося вугілля. При станції було відкрито коксобензольний завод, почалося виготовлення коксу. Станом на 1898-1899 роки, станція Кривий Торець відправила 31,8 тис. вагонів вугілля і 13 вагонів коксу, в тому числі 24,1 тис. вагонів (із коксом) – від імені Щербинівського рудника товариства розробки вугілля й солі в Росії, 7,7 тис. вагонів – від імені Щербинівських селян. До згаданого вище Щербинівського рудника було прокладено залізничну під'їзну колію приватного користування. На території сучасного міста Торецьк, куди доходила означена гілка, почалася забудова житла для працівників згаданого вище рудника. Станом на 1900-1901 звітний рік, станція Кривий Торець відправила 61,9 тис. вагонів вугілля і 2,8 тис. вагонів коксу, в тому числі: від товариства розробки кам'яного вугілля й солі в південній Росії – 34,4 тис. вагонів вугілля і весь кокс, від Агаркових – 2,4 тис. вагонів, Білоусова – 1,3 тис. вагонів, Успенського – 1,1 тис. вагонів, від Гамаюна – 0,9 тис. вагонів, Трахтерова – 0,7 тис. вагонів, Панасенко – 0,6 тис. вагонів, П'янцова – 0,6 тис. вагонів, Цукерника – 0,5 тис. вагонів, Варшавського – 0,5 тис. вагонів, Рутенберга – 0,5 тис. вагонів вугілля і т.д. (всього у списку – 66 відправників). Станція відправила також 3,7 тис. вагонів флюсів від імені Білоусова. В 1906-1907 господарському році станція відправила 39,1 тис. вагонів вугілля і 2,7 тис. вагонів коксу, в тому числі: 32,0 тис. вагонів (в т.ч. весь кокс) – від імені товариства розробки кам'яного вугілля і солі в південній Росії, 0,7 тис. вагонів – від імені Варшавського і т.д. (всього у списку – 39 відправників, з них 37 осіб відправили менше ніж 0,5 млн. пудів).

Справжній підйом промисловості розпочався після 1910 року. В 1913-1916 роках при станції Кривий Торець числилися Нелепівський і Щербинівський рудники товариства розробки кам'яної солі та вугілля в південній Росії. В 1914 році значаться 43 шахти Щербинівського хутора, в 1915 році – 44 шахти Щербинівського району. Станом на 1916 рік при станції діють рудник товариства Олександро-Борисівських копалень, копальні Агаркова і Мірошника, пайового гірниопромислового товариства, Вдовинського, П'янцева і синів, Петровського товариства, братів Агаркових, Білоусова, Пилипенка. Від станції до Щербинівського рудника було прокладено під'їзну колію протяжністю 8,5 верст, до Нєлєповського – протяжністю 14 верст. До 1917 року протяжність під'їзних колій в напрямі сучасного міста Торецьк збільшилася до 20 верст.

Розвивалося і пасажирське сполучення. Станом на зиму 1911-1912 років, на дільниці Костянтинівка – Ясинувата курсували 4 пари потягів пасажирського сполучення (1 пара – поштових Костянтинівка – Ясинувата із вагонами безпересадочного сполучення до станції Мушкетове, 1 пара – товаро-пасажирських Костянтинівка – Маріуполь із вагонами безпересадочного сполучення Харків – Маріуполь, 1 пара – товаро-пасажирських Костянтинівка – Караванна, 1 пара – товарних із пасажирськими вагони з місцями IV класу у сполученні Костянтинівка – Ясинувата). В 1913-1915 роках у складі однієї з пар потягів курсував вагон-мікст безпересадочного сполучення І/ІІ класу із маршрутом прямування Катеринослав (Дніпро) – Ясинувата – Краматорська – Бахмут – Дебальцеве – Луганськ. В 1914-1916 роках – в русі вагон-мікст сполученням Москва – Маріуполь. Станом на 1916-1917 роки, у складі потягів курсували вагони безпересадочного сполучення Харків – Маріуполь і Харків – Караванна.

Після подій 1917-1921 років пасажирське сполучення на дільниці Костянтинівка – Ясинувата було поновлене в 1923 році у вигляді двох критих пристосованих товарних вагонів «теплушок», які причіплялися до товарного потягу, і проїзд у яких коштував 50 % від вартості проїзду в пасажирському «сидячому» вагоні. В 1925 році через станцію Кривий Торець пішли графікові потяги пасажирського сполучення Харків – Маріуполь, 2 пари (пасажирські й пасажирсько-товарні) на добу. В 1928 році це були поштові потяги Льгов – Маріуполь із вагонами безпересадочного сполучення до Москви і Єнакієвого, а також пасажирсько-товарні потяги Брянськ – Маріуполь.

Стосовно товарного руху, основним вантажем станції залишалося вугілля. Станом на 1925-1926 звітний рік, по станції Кривий Торець було відправлено 414 тис. т вугілля і 71,5 тис. т коксу. В 1926 році станція також працювала із такими комерційними вантажами: хлібні вантажі – 176 т за відправленням і 1307 т за прибуттям; крупна рогата худоба – 0,5 т за відправленням; сіль – 82 т за прибуттям; метали – 738 т за відправленням і 312 т за прибуттям.

З 1929 року поштові потяги курсували у сполученні Полоцьк – Маріуполь, у їх складі були вагони безпересадочного сполучення до Москви, Ленінграда (Санкт-Петербурга); з 1936-1937 років потяг курсував у сполученні Ленінград – Маріуполь. В 1930-1939 роках замість пасажирсько-товарних потягів було призначене курсування пасажирських потягів сполученням Сталіне (Донецьк) – Орша, який у 1934 році вже курсував у сполученні Волноваха – Орша, а в 1936-1939 роках – Маріуполь – Орша. В 1938 році по станції Кривий Торець було відкрито буфет із холодними закусками.

Пасажирське сполучення існувало навіть в роки німецькиї окупації сходу України: станом на серпень 1942 року по станції робили зупинку пасажирські потяги сполученням Ясинувата – Слов'янськ, 2 пари на добу. По Слов'янську існувала пересадка на Харків (через Лозову), по Ясинуватій – на Маріуполь, Постишеве (в репринтному розкладі так позначене сучасне міста Покровськ), Дніпропетровськ (Дніпро), Бердичів, Пшемисль, Калинову (промзона сучасного міста Макіївка), Успенську, Артемівськ-ІІ (Бахмут).

З 50-х років ХХ століття починається розвиток приміського пасажирського руху залізницею Костянтинівка – Ясинувата. В 1951 році на перегоні Плещіївка – Кривий Торець було відкрито зупинний пункт приміських потягів 11 км (Клебанбик). Станом на 1959 рік, тут курсували приміські потяги сполученням Ясинувата – Костянтинівка, 4 пари на добу, у складі 10-12 двоосних пасажирських вагонів із жорсткими місцями для сидіння. В 1963 році було електрифіковано напрям Ясинувата – Костянтинівка, і почалася поступова заміна рухомого складу приміських перевезень на електросекції. Станом на 1974 рік, електросекції курсували за приміськими маршрутами Костянтинівка – Ясинувата (6 пар) і Костянтинівка – Скотувата (1 пара). У 80-х – 90-х роках приміські електропотяги курсували у сполученнях Шпичкине – Донецьк, Слов'янськ – Донецьк, Слов'янськ – Доля, Красний Лиман – Маріуполь. З 2014 року в зв'язку із агресією Росії проти України маршрути прямування приміських електропотягів у напрямі на південь від станції Кривий Торець було обмежено по станції Фенольна, в 2019-2022 роках – по станції Скотувата. З 2022 року, у зв'язку із повномасштабним вторгненням російських військ в Україну, приміське пасажирське сполучення через станцію Кривий Торець не здійснюється.

 

Закритий роз'їзд Колоніальний виник на початку ХХ сторіття. Станом на 1910 рік, це роз'їзд Південних залізниць. В 60-ті роки переведений в зупинні пункти приміських потягів та отримав нову назву - Оглядова.