Амвросіївка

[pabel]

Станція АМВРОСІЇВКА відкрилася в 1869 році. Свою назву станція отримала від найближчого великого села (нині – село Благодатне Шахтарського району), волостного центру в 7 верстах від роздільного пункту. Станція Амвросіївка знаходилася в густонаселеному районі, в якому знаходилися ще 7 сіл із загальною кількістю 6 тис. дворів, 3 економії, 6 млинів; у пристанційному селищі Амвросіївка було зведено 350 будинків (дані станом на 1916 рік). Зазначене вище село Амвросіївка було засноване в 1777 році старшиною Війська Донського Амвросієм Луковкиним. Пристанційне селище також отримало назву Амвросіївка (або «селище при станції Амвросіївка»), і задля уникнення плутанини в 1926 році село, яке дало назву пристанційному селищу, найменували Благодатне, а само селище – Донецько-Амвросіївка. В 1938 році селищу Донецько-Амвросіївка надали статус міста і назву Амвросіївка.
Амвросіївка – унікальний район на Донбасі. Це одне із небегатьох місць, де збереглися природні виходи кам'яного вугілля на земну поверхню. Мова йде про балку Гірка в Шахтарському районі. Отже, вугілля тут видобували здавна. Однак що стосується промислового вуглевидобутку, такий у другій половині ХІХ – початку ХХ століття існував на значному віддаленні (близько 25-30 верст) від Амвросіївки, - в районі сучасних міст Шахтарськ, Чистякове і Сніжне. Станом на 1879 рік, при станції Амвросіївка числилися Чистяковські копальні тамтешніх селян, а також І.Іловайського та О.Алчевського. На станції вже працював склад вугілля Олексіївського товариства (Алчевського), яким завідував дехто Кисельов. В 1900-1901 господарському році зі станції Амвросіївка було відправлено 563 вагони вугілля, в тому числі 244 вагони – від імені Олексіївського товариства, 238 вагонів – від імені В.Чуйко, 33 вагони – від імені Н.Пінзули (Ремівський антрацитовий рудник), 21 вагон – від імені Ф.Абрамова і Ко, 16 вагонів – від імені Чаманського тощо. Продуктивність вуглевидобутку суттєво обмежувалася відсутністю рейкових під'їзних шляхів від місць розробки до станції Амвросіївка, а також дороговизною та малою продуктивністю гужової доставки вугілля до станції (від Ремівки до станції Амвросіївка воз із вугіллям йшов добу). Коли в 1902-1905 роках було побудовано і відкрито Другу Катерининську залізницю в напрямі Чорнухине – Чистякове – Караванна, відправлення кам'яного вугілля та антрациту по станції Амвросіївка припинилося.
В районі сучасної Амвросіївки видобували і залізну руду. В тому ж 1900-1901 господарському році по станції Амвросіївка було навантажено 489 вагонів залізної руди, в тому числі 344 вагони – від імені Родіонова, 136 вагонів – від імені Семкова і Ко, 9 вагонів – від імені Краматорського металургійного товариства. Втім, на початку ХХ століття поклади місцевої руди було вичерпано: в 1906-1907 господарському році станція відправила лише 1,5 вагони руди від імені Детро, Нейгауз і Клаж. В районі станції працювали і вапнякові кар'єри Генерального товариства, від імені якого в 1900-1901 році було відвантажено 895 вагонів флюсів. В 1906-1907 році Амвросіївка відправила 1117 вагонів флюсів від імені Литвиненка та 3,5 вагони флюсів від імені Детро. При станції функціонували склади вапняку. Видобували в даному районі й піщаник. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття землевлас-ник Михалков відкрив поблизу станції майстерні з виробництва цегли й черепиці.
Головною же особливістю, що вирізняє сучасне місто і станцію Амвросіївка серед інших міст Донецького басейну, є великі поклади мергелю, який є цементною сировиною. Амвросіївський мергель за своїми фізико-хімічними властивостями є унікальним, який дає високоякісний цемент. Поклади мергелю в районі Амвросіївки було відкрито ще в 1836 році, однак до розробки родовища та виготовлення цементу справа дійшла лише в середині 90-х ро-ків ХІХ століття. В 1896 році було відкрито перший в околиці цементний завод «Донецький» Ковальова, а протягом наступних 15 років – заводи «Союз» французького товариства, М.Чорного і завод Південно-Глухівського товариства. Перші два заводи знаходилися фактично на території станції. Від станції до найбільш віддаленого цементного заводу Чорного (сучасне смт Новоамвросіївське) було прокладено вузькоколійку протяжністю 5 верст. Мергель для цементу відкривали відкритим способом; на станції Амвросіївка було споруджено склади мергелю. Більшість селищ цементних заводів у 20-х – 30-х роках і було об'єднано із навколишніми селами в місто Амвросіївка.
Станом на 1917 рік, вантажообіг станції Амвросіївка мав наступні обсяги: відправлення цементу й мергелю складала до 30 тис. вагонів на рік, флюсів – 4 тис. вагонів на рік, піску і глини – 500 вагонів, хлібних вантажів – 800 вагонів на рік; прибуття на станцію Амвросіївка складало до 1 тис. вагонів на рік, серед вантажів, які прибували, числилися землеробські машини, вугілля, продукти.
Для потреб пасажирів було споруджено три пасажирські платформи. До 1917 року приміського руху як такого по станції Амвросіївка не було, однак за останні 5 років перед революційними подіями призначався товаро-пасажирський поїзд-«дешівка» сполученням Ростов – Микитівка, проїзд у якому коштував менше за такий за ІІІ класом у поштових і пасажирських поїздах. З 1924 року було призначено трудові поїзди сполученням Іловайське – Амвросіївка, і це можна вважати за початок приміського залізничного ру-ху в його сучасному розумінні. Станом на 1959 рік, розкладом руху поїздів було передбачено курсування приміських поїздів Іловайське – Успенська (1 пара), Харцизьк – Успенська (1 пара), Харцизьк – Матвіїв Курган (2 пари). В 1974 році від станції Амвросіївка ходили приміські поїзди до станцій Іловайськ (3 дизель-поїзди і 3 електропоїзди на добу), Матвіїв Курган (1 дизель-поїзди на добу), Таганрог (3 дизель-поїзди і 3 електропоїзди на добу), Успенська (1 дизель-поїзди на добу), Харцизьк (2 дизель-поїзди на добу). В 1992 році всі приміські поїзди від Харцизька й Іловайська до Успенської та Матвієва Кургану було скасовано, до 2014 року (із перервами) в русі було по 1-2 пари приміських дизель-поїздів сполученням Іловайськ – Квашине. Останній приміський дизель-поїзд на Таганрог було скасовано в 1996 році, електропоїзд – у 2001 році. Досі здійснюється приміське сполучення Іловайськ – Квашине, рухомий склад – дизель-поїзди Д1, а точніше – те, що від них залишилося, нерідко – головна і/або проміжна секції дизель-поїздів під тепловозною тягою.
Стосовно пасажирського далекого сполучення, до 1941 року по станції Амвросіївка зупинялися всі поїзди пасажирського сполучення. В 1946 році по Амвросіївці робили зупинку вже 3 з 5 поїздів пасажирського сполучення Іовайськ – Ростов. Станом на 1959 рік, по Амвросіївці зупинялися швидкі поїзди № 31/32 Київ – Баку – Київ, пасажирські поїзди № 47 Москва – Сухумі, № 50 Сухумі – Москва, № 55/56 Москва – Адлер – Москва, № 64 Баку – Москва, № 73/74 Одеса – Ростов – Одеса, № 91/92 Харків – Ростов – Харків, що складало приблизно шосту-п'яту частину поїздів, що курсували напрямом Іловайськ – Ростов. В 1989 році по Амвросіївці зупинялися поїзди далекого пасажирського сполучення № 22 Кисловодськ – Ленінград (Санкт-Петербург), № 28 Кисловодськ – Москва, № 31 Київ – Баку, № 43/44 Ленінград – Новоросійськ – Ленінград, № 47 Москва – Батумі, № 94 Баку – Москва, № 109 Мінськ – Адлер, № 121 Москва – Сухумі, № 131 Москва – Адлер, № 201/202 Москва – Новоросійськ – Москва, № 188 Сімферополь – Баку, № 191/192 Москва – Баку – Москва, № 201 Москва – Новоросійськ, № 203 Москва – Краснодар, № 207/208 Київ – Тбілісі – Київ, № 225 Дніпропетровськ (Дніпро) – Кисловодськ, № 233/234 Одеса – Ростов – Одеса, № 255/256 Харків – Новоросійськ – Харків, № 266 Єреван – Москва, № 268 Тбілісі – Москва, № 280 Кишенів – Новоросійськ, № 283/284 Москва – Адлер – Москва, № 302 Одеса – Кисловодськ, № 326 Дніпропетровськ – Адлер, № 339 Москва – Новоросійськ, № 345 Мурманськ – Адлер, № 357 Ростов – Сімферополь, № 386 Новоросійськ – Київ, № 430 Майкоп – Новоросійськ – Москва, № 453 Москва – Дербент, № 461 Адлер – Москва, № 501/502 Горький – Тбілісі – Горький, № 531 Ленінград – Адлер, № 546 Сухумі – Ленінград, № 554 Адлер – Смоленськ, № 561 Київ – Адлер, № 591 Харків – Адлер – Кисловодськ, № 593/594 Москва – Сухумі – Москва, № 627/628 Донецьк – Ростов – Донецьк, № 655/656 Харків – Ростов – Харків, № 913/914 Москва – Баку – Москва, № 943/944 Москва – Єреван – Москва, які мали періодичність курсування від разу на рік – до разу на день, і це було приблизно 1/10 частина від усіх призначених поїздів на напрямі Іловайськ – Ростов.
Зі здобуттям Україною незалежності ситуація із далеким пасажирським залізничним сполученням по Амвросіївці почала стрімко погіршуватися. Станом на 1993 рік, по Амвросіївці робили зупинку поїзди № 3 Москва – Кисловодськ, № 14 Тбілісі – Москва, № 23 Москва – Адлер, № 25 Київ – Кисловодськ, № 43/44 Ленінград – Новоросійськ – Ленінград, № 51 Москва – Адлер, № 94 Махачкала – Москва, № 132 Адлер – Москва, № 142 Адлер – Брест, № 233/234 Одеса – Ростов – Одеса, № 255/256 Харків – Новоросійськ – Харків, № 283 Москва – Адлер, № 363 Мурманськ – Новоросійськ, № 386 Новоросійськ – Київ, № 564 Ростов – Київ, № 591 Харків – Сочі, № 593 Харків – Кисловодськ, № 627/628 Маріуполь – Ростов – Маріуполь, № 655/656 Харків – Ростов – Харків. До 1996 року ситуація з далеким сполученням залізницею від Амвросіївки була ще некритичною, головним чином через те, що прикордонний і митний контроль у поїздах напряму Іловайськ – Ростов здійснювався українською стороною в різний спосіб: а) по станції Іловайськ, б) по станції Квашине, в) від Іловайська до Квашиного на ходу поїзду. Однак по Амвросіївці зупинялася десь 1/20 частина поїздів далекого пасажирського сполучення напряму Іловайськ – Ростов.
Станом на 1997 рік, по станції Амвросіївка продовжували зупинятися пасажирські поїзди № 307/307 Харків – Новоросійськ – Харків (літній, через день), № 627/628 Донецьк – Ростов – Донецьк (за вказівкою) і № 655/656 Харків – Ростов – Харків (зимовий, через день). Всі інші поїзди далекого пасажирського сполучення в напрямі Іловайськ – Ростов, - а їх кількість наприкінці 90-х і в 2000-х роках неухильно знижувалася, - проходили митний і прикордонний контроль по станції Іловайськ і прослідували Амвросіївку без зупинок. В 1999 році було скасовано пасажирські поїзди Харків – Ростов – Кисловодськ. З 2001 року починається курсування пасажирського поїзду № 619/620 Донецьк – Ростов – Донецьк (через день) із зупинкою по Амвросіївці, яке тривало до весни 2012 року. Тобто, у другій половині 90-х – початку 2000-х років виникла трагікомічна ситуація: Амвросіївка знаходилася на старовинному торгівельному шляху на Таганрог, однак пасажирське залізничне сполучення тут виявилося нещоденним. Частково розряджувала ситуацію наявність рейсових автобусів Амвросіївка – Успенка, які можна було використати для пішого переходу державного кордону, однак повністю проблеми зв'язку прикордонних територій України і Росії це не знімало. Після скасування поїзду № 619/620 поповзли чутки, що по проведенні матчів у рамках Чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012» буде налагоджене пасажирське залізничне сполучення Донецьк – Ростов класу «Інтерсіті» із використанням двоповерхових електропоїздів «Шкода», однак в реальності поновлення не відбулося.
Після 2014 року залізничне сполучення між неконтрольованими українською владою районами Донецької області, куди потрапила Амвросіївка, та Російською Федерацією, яка фактично окупувала зазначені вище райони, здійснювалося за допомогою поїзду місцевого сполучення Ясинувата – Успенська, який зупинявся по Амвросіївці. Поїзд цей то скасовували, то призначали, - залежно від тих чи інших причин та поточної ситуації. З метою приховати бодай яку російську присутність на українських територіях окремих районів Донецької області, у російських розкладах даний поїзд не значився, хоча в реальності на російську станцію Успенська заходив.