Станція Дружківка

[pabel]

Станція ДРУЖКІВКА з'явилася в результаті будівництва Курсько-Харково-Азовської залізниці в 1868-1869 роках. Найменування станції походить від назви найближчого села, що знаходилося на відстані 6 км від станційного майданчика, - нині селище Олексіїво-Дружківка. Перші письмові згадки про козацьке поселення Дружківка як про поселення харцизів, запорізьких козаків-характерників датовані 1781 роком. Козаки були пов'язані із маяцькими і бахмутськими козаками, і після невдалого для Петра І Прутського походу оселилися на території, яка відійшла до Кримського ханства, і стримували турецько-татарську експансію на північ. За легендами, заснування поселення Дружківка приписують козаку Дружко, який в першій половині XVII століття заснував на місці Олексієво-Дружківки козацький стородовий пост.
До початку ХХ століття пасажирське сполучення по станції складаося з 2-3 пар поїздів на добу. В 1913 році по Дружківці робили зупинку 9 пар поїздів (кур'єрські, швидкі, поштові, пасажирські, прискорені товарні із пасажирськими вагонами), від станції можна було доїхати до Караванної (межа сучасного міста Донецьк), Маріуполя, Луганська, Харкова, Києва, Катеринослава (Дніпра), Курська, Москви, Санкт-Петербурга, Ростова, Новоросійська, Кисловодська, Риги, Батума (Батумі). Як такого приміського руху через Дружківку до революції не існувало, однак робітників перевозили між Слов'янськом і Костянтинівкою у вагонах ІІІ і ІV класу, які причіплялися до товарних поїздів, за зниженим тарифом. Втім, із початком Першої Світової війни кількість пар поїздів пасажирського сполучення почала знижуватися: навесні 1917 року їх було вже 5 пар на добу. Влітку 1918 року на напрямі Лозова – Микитівка ходило по 2-4 пари поїздів пасажирського сполучення (поштових, товаро-пасажирських, етапних) поїздів на добу.
Вантажообіг станції Дружківка складали хлібні, гірничозаводські та інші вантажі. В 1873 році при станції було відкрито невеличкий цукровий завод. В 1893-1894 роках Донецьке товариство відкрило тут потужний металурнійний завод, який випускав чавун, сталь, і головне – рейки для залізниці. Виробництво потребувало великої кількості вугілля, руди і флюсів; завод випускав по 10 млн. пудів (понад 150 тис. т) готової продукції на рік. В 1912-1917 роках велися роботи із розробки проекту залізниці Гришине – Краматорська із гілкою до Дружківки, яка мала би наблизити металургійне виробництво у Дружківці до вугілля і вапняків Гришинського вугленосного району, а також суттєво скоротити шлях для Криворізької залізної руди. Однак події 1917-1921 років унеможливили реалізацію даного проекту. Станція Дружківка також відвантажувала промислові вантажі: в околицях функціонував крейдяний кар'єр Південно-Російського товариства (інформація за 1914 рік).
З 1924 року по станції Дружківка роблять зупинку трудові (приміські) поїзди Краматорська – Костянтинівка, з 1926 року курсують трудові поїзди Дружківка – Краматорська, 2 пари на добу. З 1922 року у щоденному сполученні із зупинкою по Дружківці курсували пасажирсько-товарні поїзди Дебальцеве – Лозова, які формувалися із товаро-пристосованих вагонів. З 1924 року ці поїзди ходили вже до Полтави, а з 1926 року їх встановили у сполученні Звєрєво – Лозова, з 1928 року – Звєрєво – Київ. З 1922 року тричі на тиждень курсували поштові (пасажирсько-товарні) поїзди сполученням Харків – Маріуполь, а в 1925 році їх було вже дві пари на добу (пасажирські й пасажирсько-товарні) у щоденному сполученні. Один із цих поїздів у 1929 році встановили у сполученні Маріуполь – Полоцьк із вагонами безпересадочного сполучення на Москву і Ленінград (Санкт-Петербург).
В 1938 році селищу Дружківка було надано статус міста, і цьому не в останню чергу сприяло розташування населеного пункту при магістральній залізниці із жвавим вантажним і пасажирським рухом. Останній у вигляді двох пар поїздів пасажирського сполучення Ясинувата – Слов'янськ існував і в роки німецької окупації сходу України. Станом на 1959 рік, станцію Дружківка прослідували 4 пари поїздів далекого сполучення, 1 пар – місцевого, 10 пар – приміського пасажирського сполучення. Поїздами далекого і місцевого сполучення (з урахуванням інтенсивного використання вагонів безпересадочного сполучення) можна було доїхати до Слов'янська, Маріуполя, Харкова, Києва, Львова, Ростова, Москви, Сочі, Мінеральних Вод, Кисловодська, Калінінграда, Мінська, Вільнюса, Риги, Талліна, Сухумі, приміського – до Кіндратівки, Костянтинівки, Магдалинівки, Краматорська, Шпичкиного, Слов'янська, Красного Лимана. Вже існував маршрут руху приміськими поїздами із пересадками Ясинувата – Харків, і далі в напрямі Києва, Москви.
Місто Дружківка відома в Україні та за її межами мережею міського трамваю, яка всупереч компактності міста, складнощам 90-х і 2000-х років, на відміну від сусідніх Краматорська і Костянтинівки, зберіглася і діє. Використовуються старенькі вагони серії КТМ. Колійне господарство трамвайного управління складається із одноколійних дільниць із роз'їздами. Діє два напрями: від залізничного вокзалу – до північних околиць міста, а також від центру – до західних мікрорайонів. Під час руху трамваї, що йдуть із півночі на південь, на розминовках пропускають трамваї, що йдуть у зворотному напрямі. Крім того, на захід від Дружківки розвідані й розробляються потужні поклади глини різних сортів, яка йде в т.ч. на виготовлення порцеляно-вих виробів (як в Україні, так і за кордоном) та італійської керамічної плитки. Дружківське рудоуправління має протяжні під'їзні колії та власний тяговий рухомий склад.