Станція Горлівка

[pabel]

Станція Горлівка є одним із найважливіших роздільних пунктів Донбасу. На карті Шуберта (із нанесенням залізниць станом на 1878 рік) в районі сучасної станції Горлівка вказана напівстанція... Тарлувата (кількома роками раніше така сама напівстанція існувала в районі Таганрізького посту). Є навіть думка, що назва станції Горлівка походить не від прізвища вуглепромисловця Горлова, а від топоніму «Тарлувата». Ще в 1873 році від Тарлуватої (сучасного Таганрізького посту) було облаштовано під'їзну гілку протяжністю до 1 версти до однієї з перших шахт рудника товариства Південно-Російського товариства кам'яновугільної промисловості, яке і пов'язують з ім'ям промисловця Петра Горлова. Саме він разом із купцем Самуїлом Поляковим (власником Курсько-Харково-Азовської залізниці) організував вуглевидобуток в районі майбутнього міста Горлівка, що спонукало розвивати місцеву інфраструктуру, розбудовувати робітничі селища, які було об'єднано в місто.

В середині 80-х років ХІХ століття на більш зручному місці було облаштовано напівстанцію Горлівка. В 1892 і 1901 роках вказане вище товариство побудувало нові під'їзні колії до своїх шахт т.зв. «Корсунської групи» із загальною протяжністю 4 версти, перетворившись у найпотужнішого відправника роздільного пункту Горлівка. В 1894 році роздільний пункт Горлівка отримав статус тарифної станції. До 1914 рокі від станції Горлівка до промислових підприємств різного характеру було побудовано ще 3 під'їзні гілки приватного користування із загальною протяжністю 8 верст. Крім шахт, при станції Горлівка працювали завод Бельгійського анонімного товариства машинобудівних заводів у Горлівці (Донець), який виробляв парові машини, мости, насоси, стрілкові переводи, інші чавунні та стальні вироби, і паровий млин Діка.

Станом на 1899-1900 господарський рік, по станції Горлівка було завантажено 72,3 тис. вагонів вугілля, з них 69,2 тис. вагонів – від імені акціонерного товариства Південно-Російської кам'яновугільної промисловості, 0,9 тис. вагонів – від імені Пащієва і Димантіді, 0,6 тис. вагонів – від імені Міллера. В 1913-1916 роках, згідно із статистичною звітністю Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії та гірничого управління південної Росії, при станції Горлівка числилися шахти товариства Південно-Російської кам'яновугільної промисловості, Горлівсько-Анненського товариства, Стенковського товариства, товариства Михайлівських копалень, Ольгинського гірничопромислового товариства, Ново-Олексіївського товариства, Московського кам'яновугільного товариства, Горлівського гірничопромислового товариства, Ростокинського товариства, товариства «Енергія», Короля, Товлинського, Полунова і Хайцмана, Романова, Чечика, Гуревича, Ротницького, Кравцова і Куща, Шапіро, Мишнаєвського, Ізмайлова, Рокицького, а також місцеві селянські шахти із загальною видобувною здатністю 131 млн. пудів (близько 2,2 млн. т) на рік, з них 75 млн. пудів (понад 57 %) – шахти товариства Південно-Російської кам'яно-вугільної промисловості, 20 млн. пудів (15 %) – селянські шахти.

Станом на 1924-1925 роки, по станції Горлівка існували наступні під'їзні колії не загального користування: до шахти № 1 «Донвугілля» (4,5 версти), до шахти № 5 «Донвугілля» (5,7 верст), від Очеретинського парку – до гілки Ауербаха (5,3 верст), до машинобудівного заводу «Донвугілля» (2,2 версти). При станції Горлівка діяли наступні промислові підприємства: державні рудники №№ 1, 5 і 8 УДКП («Донвугілля»), механічний завод «Донвугілля», коксобензольний завод товариства «Коксобензол».

Історія заселення району Горлівки та околиць розпочинається на початку XVIII століття, коли запорожці заснували зимівники й хутори по річках Корсунь, Бахмутка, по балці Сухий Яр, в урочищі Жований Ліс, в Залізній балці тощо. В 1754 році серби-переселенці утворили в кількох кілометрах на схід від майбутньої станції Горлівка поселення Государів Байрак (9-та рота). Майже одразу після ліквідації Запорізької Січі, в 1776 році, колишні козацькі зимівники та хутори по балці Сухий Яр та в урочищі Жований Ліс об'єдналися в слободу Зайцеве, південну частину якої називали Микитівка, за ім'ям одного із мешканців. В сучасному розумінні – це північна частина сучасної Горлівки та її околиці. Тому 1776 рік, із озиранням на козацьке коріння Донецького краю, вважається офіційною датою заснування міста Горлівка. Це додаткове свідчення, що напівстанцію Терлувата в 1773 році заснували не в районі сучасної Горлівки.

В 1902 році відкрилася з'єднувальна гілка Горлівка – Государів Байрак, яка спрямувала шлях транзитним і місцевим вантажам на Дебальцеве. Формально Горлівка стала вузловою станцією. Однак пасажирський рух на напрямі Горлівка – Дебальцеве з'явився лише після 1909 року, коли залізничну гілку Микитівка – Очеретине перевели в пряме залізничне сполучення із іншими станціями Російської імперії. Власне, остання гілка і перетворила вузол по станції Горлівка на такий, який ми звикли його бачити. Історія даної гілки нагадує справжній детектив, є повчальною, і тому знати її подорожньому буде корисно. Почалося історія з цією гілкою в 1896 році, коли т.зв. «Дебальцевське віяло» (вузол залізниць по станції Дебальцеве та навколишніх роздільних пунктах, а також напрями залізниць від цього вузлу), що формально знаходилося у складі Катерининської залізниці, опинилося в оренді в акціонерного товариства Південно-Східних залізниць. Останнє товариство майже одразу почало відчувати складнощі із передачею вантажів з лінії Куп'янськ – Дебальцеве на напрям Ясинувата – Катеринослав (Дніпро), оскільки вузол по Дебальцевому був перевантажений. Так і з'явилася ідея пов'язати станцію Попасна на першій лінії та станцію Очеретине на останньому напрямі найкоротшим шляхом двоколійною залізницею, скоротити шлях вантажам між даними станціями і розвантажити вузол по Дебальцевому.

В 1897 році акціонерне товариство Південно-Східних залізниць розпочинає будівництво двоколійної Очеретинської гілки від станції Попасна. Будівництво відбувалося в два етапи: на першому етапі будувалася залізниця Попасна – Микитівка Курсько-Харково-Севастопольської залізниці, - до сусідньої із Горлівкою станції, із облаштуванням у 2 верстах на південний схід від останньої станції роздільного пункту Микитівка Південно-Східних залізниць (нині – станція Трудова). На другому етапі передбачалося подовжити двоколійку від цього роздільного пункту до станції Очеретине Катерининської залізниці. У серпні 1899 року залізниця Попасна – Микитівка відкрилася для руху поїздів, і з 1900 року тут розпочалося пасажирське сполучення. Щодо подовження цієї залізниці на Очеретине – ця частина гілки будувалася через район станції Горлівка до 1902 року, і приймалася в експлуатацію вже Катерининською залізницею. Справа в тому, що в 1901 році «Дебальцевське віяло» повернули до складу Катерининської залізниці, і остання стала в районі Горлівки, Дебальцевого, Попасної повноцінним оператором залізничних перевезень.

Гілка Микитівка – Очеретине пройшла через район станції Горлівка з західної сторони вокзалу, перетворивши останній на станцію острівного типу. Після прийняття гілки Микитівка – Очеретине на баланс Катерининської залізниці, парк з західної сторони відносно вокзалу станції Горлівка назвали станцією Микитівка-3 Катерининська (станцією Микитівка-2 Катерининська стала станція сучасна станція Трудова, а першою була, власне, станція Микитівка Курсько-Харково-Севастопольської залізниці), з 1910 року ці колії називали «станція Горлівка – Очеретинський парк». Від Очеретинського парку облаштували залізничні виходи на сусідні Микитівку, Государів Байрак та Пантелеймонівку. Далі на захід зазначена двоколійка проходила місцевістю із надзвичайно складним профілем, із перетинанням долини річки Кривий Торець. Це змушувало або застосовувати на частині цієї гілки подвійну тягу, або двічі переформовувати склади поїздів на шляху їх прямування. І перше, і друге ускладнювало технологію залізничних перевезень на даному напрямі.

Саме тому в 1902 році керівництво Катерининської залізниці, приймаючи Очеретинську гілку, назвала її «зразком дурно поміщеного капіталу», а також розпорядилося закрити дільницю Очеретине – Микитівка-3 для прямого сполучення зі станціями залізниць загального користування Російської імперії. Другу колію від Микитівки-3 до Очеретиного зняли. Перевезення (як вантажні, так і пасажирські, - у вигляді курсування поштових і пасажирських поїздів сполученням Микитівка – Очеретине) здійснювалися виключно всередині вказаної дільниці за місцевими тарифами, по кінцевих станціях відбувалося повне переформування поїздів. Після повернення Очеретинської гілки в загальне користування в 1909 році ситуація покращилася, але не набагато. Технологія перевезень на відрізці Горлівка – Очеретине залишалася ускладненою. Щоправда, відкрилося пряме пасажирське сполучення Очеретине – Дебальцеве через станцію Горлівка, однак замість 2 пар поїздів пасажирського сполучення, які були раніше, залишилася лише 1 пара поштових поїздів. Втім, покращилося водопостачання Горлівського вузлу, оскільки воду для паровозів стали додатково завозити цистернами від станції Батманка, що на Очеретинській гілці.

З кінця 1918 року пасажирське сполучення гілкою Очеретине – Горлівка остаточно припинилося; з початку 20-х років тут зупинилося і вантажне сполучення. У 1922 році в розкладі по станції Горлівка фігурували трудові поїзди до станції Новобахмутівка, 2 пари на добу. Користуватися ними з 1924 року мали право виключно залізничники та пов'язані з ними підрядні організації. Адже за розпорядженням Наркомату шляхів сполучення повним ходом йшов демонтаж дільниці Очеретине – Горлівка, завершений після 1925 року. Рейки з даної дільниці було перекладено на магістральні напрямки, - так «країна переможного соціалізму» долала наслідки розрухи після конфлікту, головним учасником якого була вона сама.

Про необхідність відновлення цієї гілки для покращення умов прослідування поїздами центральної частини Донбасу говорилося ледь не від самого початку її демонтажу. Однак в 1931 році були опубліковані приголомшливі результати техніко-економічних досліджень цього напряму: відновлення дільниці Очеретине – Горлівка із надзвичайно складним профілем доцільне лише із одночасною її електрифікацією. Електрифікацією вважали можливою, оскільки на початку 30-х років ще дискутувалося питання будівництва «надмагістралі» від Донбасу на Кривбас. В іншому випадку, - зазначалося в результатах згаданого вище достідження, - краще буде побудувати нову залізничну гілку, - від станції Микитівка – прямо до станції Гришине (Покровськ).

Приблизно так гілка Горлівка – Очеретине і відновлювалася, оскільки в середині 30-х років питання «другої надмагістралі» остаточно зняли з порядку денного, а вирішення питання електрифікації було перенесено на невизначений термін. В 1941 році розпочалося відновлення колії, але до початку бойових дій встигли укласти рейки від Горлівки лише до Батманки-Водної, і після Другої Світової війни цю дільницю законсервували знову. Тільки в 1966 році гулку відновили одночасно із її електрифікацією постійним струмом (напруга контактної мережі – 3 кВ), - як це було вказано в попередніх дослідженнях. Горлівсько-Микитівсько-Байракський трикутник із напрямами на Артемівськ (Бахмут), Костянтинівку, Криничну було електрифіковано постійним струмом ще в 1961-1962 роках. Протягом 60-х – 70-х років поїзну роботу на вантажних і пасажирських (далеких, приміських) перевезеннях перевели на електротягу.

Горлівка – один із культурних центрів Донбасу із унікальними локаціями. Так, ще в радянські часи на базі колекції картин, які подарував місту інженер В.Бородін, у Горлівці відкрилася найкраща на Донбасі картинна галерея. В новітні часи в місті відкрився єдиний в Україні музей мініатюрної книги. Горлівка до 2014 року вважалася одним із найбільших промислових центрів Донбасу і України. Історія перших десятиліть промислової Горлівки – це насамперед історія шахти «Кочегарка», закладеної ще в 1868 році П.Горловим для потреб майбутньої Курсько-Харково-Азовської залізниці. Недаремно назвою першої радянської газети в місті була саме «Кочегарка». Статус міста обласного підпорядкування Горлівка отримала в 1932 році. Містоутворюючими підприємствами Горлівки в радянські часи і в роки незалежності України були об'єднання «Артемвугілля», смолопереробний завод, завод гумотехнічних виробів, концерн «Стирол», хімічний завод і Микитівський ртутний комбінат.

Діяльність останніх двох підприємств ще за радянських всів було припинено через потенційну загрозу місту. На хімічному заводі сталася аварія із викидом небезпечних речовин у вугільні пласти, що стало причиною масового отруєння шахтарів і поставлення заводу на санацію. Родовище ртуті в Микитівці опинилося підробленми гірничими роботами на вугільних пластах в районі міста, і тому було законсервовано. Однак справжня катастрофа спіткала міську промисловість в 2014 році, коли Горлівку захопили проросійські бойовики. Шахти в місті закривалися і за царських, і за радянських часів, і за роки незалежності України, однак після 2014 року цей процес прискорився. На грані закриття балансував останнім часом і «Стирол», і ось в 2021 році його почали «розпилювати на метал»...