Шляхопровід + Пантелеймонівка

[pabel]

Станція Шляхопровід відкрилася в 1896 році, разом зі з'єднувальною одноколійною гілкою Катерининської залізниці на Криничну. Свою назву отримала від шляхопроводу на основній двоколійній залізничній лінії Горлівка – Ростов, яка перетинає шляхопроводом одноколійну залізницю Дебальцеве – Кринична, - біля нього і знаходиться ця станція. Основне призначення станції – спрямлення руху вантажів з Горлівки на Маріуполь, а також у зворотному напрямі. З 1914 року станція була пунктом пересадки пасажирів з поїздів Північно-Донецької залізниці сполученням Харків – Яма (Сіверськ) – Ростов на передавальні поїзди до Криничної, від якої ходили поїзди пасажирського сполучення Катерининської залізниці на Маріуполь. Усі намагання налагодити до революційних подій 1917 року безпересадочне залізничне пасажирське сполучення Харків – Яма – Маріуполь завершилися нічим.

При станції до революції також працював завод вогнетривких і гончарних виробів Бельгійського анонімного товариства «Кринична на Дінці», до якого було облаштовано під'їзну гілку протяжністю 0,5 версти (в перші роки радянської влади гілка і завод належали «Укрсилікаттресту»). Завод було закладено в 1897 році, спеціалізація підприємства – вигттовлення обладнання для доменних і коксових печей. На заводі працювало 140 робітників, роботу забезпечував двигун потужністю 180 кінських сил (дані 1910 року). При станції Кринична діяв також цементний завод товариства «Портландцемент».

В радянські часи і в роки незалежності України значення станції Шляхопровід було виключно транзитним; для підсилення пропускної здатності напряму Маріуполь – Харків від станції Кринична до станції Шляхопровід облаштували другу колію. Станом на 1932 рік, по Шляхоповоду мали 5-хвилинну графікову зупинку 80 % товарних поїздів напряму Микитівка – Іловайське. Із приходом «руського миру» станція продовжує триматися за рахунок забезпечення транзиту в напрямах Ростов – Горлівка, Ясинувата – Горлівка. Пасажирообіг станції несуттєвий.

 

Станція Пантелеймонівка була відкрита в 1869 році разом із Курсько-Харково-Азовською залізницею. Перша назва станції – Корсунь, - за найменуванням найближчого великого села на схід і південний схід від станції. То село виникло на місці зимівника запорізьких козаків, заснованого на початку XVIII століття. Сучасну назву станція отримала в 1877 році, і за легендою, причиною тому була ікона святого Пантелеймона, яка висіла всередині вокзалу. Пізніше при станції було відкрито цегельний завод. Станом на 1879 рік, при станції Пантелеймонівка працювала Ясенівська вуглекопальня М.Яшевського. Вантажообіг станції був надмалим: навантаження здійснювалися за рахунок каменоломень, що знаходилися на віддаленні 2,5 верст від Пантелеймонівки. З 1870 по 1917 роки обсяги пасажирських перевезень по станції збільшилися з 2 до 4 пар поїздів пасажирського сполучення на добу, які робили тут зупинку. Кількість поїздів, які зупинялися по Пантелеймонівці, почала збільшуватися у 20-ті роки ХХ століття. З 50-х років тут з'являються перші приміські поїзди сполученням Ясинувата – Дебальцеве. Стрімке збільшення кількості пар приміських поїздів по Пантелеймонівці припадає на другу половину 60-х – 70-ті роки, і приблизно такі обсяги трималися в роки незалежності України, - із мінімальними скороченнями. Проте, після 2014 року кількість приміських поїздів по Пантелеймонівці до станцій Ясинувата, Горлівка, Байрак, Дебальцеве, призначених проросійською «новою владою», мінімальна.

Із Пантелеймонівкою пов'язана одна гучна кримінальна історія, схожа на справжній американський вестерн, яка мала місце у 20-х роках минулого століття. Мова йде про пограбування поштового поїзду сполученням Маріуполь – Харків бандою Богославюка. Сам Богославюк (він же – Добринін), за версією радянських газет, - колишній секретар штабу повстанської армії України (Н.Махна). Ввечері 7 квітня 1924 року до 20 бандитів (Богославюк, Щербань, Урожай, Кабала, Виприцький та ін.) сіли в цей поїзд по станції Рутченкове, і до станції Шляхопровід сиділи тихо, загубившись серед звичайних пасажирів потягу. По прослідуванні Шляхопроводу вночі бандити під виглядом співробітників міліції, які начебто перевіряли документи, почали ходити по вагонах, відбираючи в пасажирів гроші, коштовності та інші речі, які їм подобалися. В одному із вагонів опинилися троє співробітників ГПУ, які за відмову здати зброю були розстріляні на місці. Двоє із бандитів при підході поїзду до Пантелеймонівки, перебігли до паровоза по дахах вагонів, і змусили машиніста зупинитися. Одна частина банди почала вивантажувати награбоване на бричку, яка тут їх вже чекала, а інша – здійснила спробу пограбування поштового вагону. Коли їм це не вдалося, вони відкрили вогонь по вагону, прострелили його в кількох місцях, і втекли з місця злочину на бричці в село Землянки, де сховалися в хаті Щербаня. Одна із ранніх радянських газет назвала замітку про це пограбування із назвою «Бандити по-американськи». Наприкінці 1924 року банду знешкодили, було заарештовано практично всіх членів угруповання, і на початку 1925 року їх очікував гучний процес, розстрільні вироки і тривалі терміни ув'язнення. Бандитів засудили по багатьох кримінальних епізодах: пограбування мануфактурного магазину в Розівці, а також млинів у Гришиному і Барвінковому, пограбування поїздів Маріуполь – Харків, Москва – Севастополь, Ростов – Київ, напад на станцію Сталіне із пограбуванням пасажирів, які очікували поїзд Маріуполь – Харків, і «вилученням» грошей у поштарів тощо. Усі пограбування супроводжувалися перестрілками, вбивством співробітників ГПУ.