Близнюки + Рудаєве

[pabel]

Станція Близнюки – один із найстаріших роздільних пунктів Курсько-Харково-Азовської залізниці, відкритий в 1869 році як станція Надеждине. Історична назва пов'язана із найменуванням найближчого великого власницького сільця Надеждине, яке, щоправда, знаходилося на значному віддаленні від станції. Станція була одразу ж відкрита для пасажирського сполучення. Станом на 1871-1873 роки, тут зупинялися 2 пари потягів у сполученні Курськ – Ростов із пасажирськими вагонами: поштові № 1 із вагонами I і II класу, а також пасажирські № 51 із вагонами II і III класу. Станом на 1875-1879 роки потягів було вже три пари: дві – пасажирських, № 1 – із вагонами I і II класу, № 2 – із вагонами I, II і III класу, та одна – товаро-пасажирських, № 21 із вагонами III класу. Станом на 1882-1884 роки, пара потягів № 2 зазначена вже у категорії поштових, а у складі товаро-пасажирських потягів фігурували вагони I, II і III класів.

В 1898 році станція отримала сучасну назву. Нова назва пов'язана із невеличким хутором, який знаходився поряд зі станцією. Поряд із хутором були степові кургани, схожі один на одного, - Близнюки, - які й дали сучасну назву станції та пристанційному селищі. Українська Вікіпедія пов'язує перейменування станції із пожежею 1903 року, в результаті якої стара станційна будівля згоріла, а нова була на неї схожа, немов «сестра-близнючка». Втім, перейменування відбулося 1 травня 1898 року. Можливо, перейменування пов'язане задля уникнення подальшої плутанини: щоби залізничну станцію не плутали із сільцем Надеждине.

Націоналізація Курсько-Харково-Азовської залізниці та передача ділянки колії Лозова – Слов'янськ до складу Курсько-Харково-Севастопольської залізниці наклали свій відбиток і на розклад руху пасажирських потягів у даному напрямі. Станом на 1894-1895 роки, по станції Нажеждине зупинялися лише 2 пари потягів із пасажирськими вагонами: поштових 3/4 та товаро-пасажирських № 5/6, - обидві із вагонами I, II і III класів. У 1897 році замість пари товаро-пасажирських потягів указана пара пасажирських потягів № 7/8. У 1898 році, коли станції Надеждине привласнили назву Близнюки, пасажирські потяги перевели до категорії товаро-пасажирських, але кількість пар не збільшили.

В перші роки експлуатації вантажообіг станції Надеждине – Близнюки був невеликим. Станом на 1892 рік, станція Надеждине відправила 280 тис. пудів і прийняла 40 тис. пудів вантажів малої швидкості (1 пуд≈16,4 кг), тобто її вантажообіг не перевищував 5,3 тис. т. Станція відправила 168 тис. пудів пшениці, 81 тис. пудів ячменю, 24 тис. пудів вівсу, 7 тис. пудів жита, 1 тис. пудів борошна; прийняла 35 тис. пудів вугілля, 2 тис. пудів лісоматеріалів, 2 тис. пудів солі, 1 тис. пудів пшениці. Приблизно на такій позначці вантажообіг станції тримався до початку ХХ століття.

З 1903 року вантажообіг станції Близнюки почав стрімко зростати, і вже в 1903 році станція відправила 361 тис. пудів, а прийняла 26 тис. пудів вантажів малої швидкості. Серед відправлених вантажів: пшениця – 256 тис. пудів, ячмінь – 58 тис. пудів, овес – 24 тис. пудів, жито – 20 тис. пудів, борошно – 3 тис. пудів. Прибуття товарів: лісоматеріали – 15 тис. пудів, вугілля – 10 тис. пудів, пшениця – 1 тис. пудів. На станції було обладнано «скотинячу платформу» - вантажну платформу для «посадки-висадки» на вантажні потяги худоби. Причому, худоба відправлялася та прибувала не лише у села і хутори Павлоградського повіту Катеринославської губернії, але й сусіднього Ізюмського повіту Харківської губернії. Приблизно в цей час починається укладка другої колії на ділянці Лозова – Слов'янськ.

Станом на 1911 рік, вантажообіг станції Близнюки становив 1663 тис. пудів за відправленням і 222 тис. пудів за прибуттям вантажів малої швидкості, тобто 30,9 тис. т за рік разом. Відправлення: пшениця – 1339 пудів, ячмінь – 286 тис. пудів, жито – 28 тис. пудів, овес – 7 тис. пудів, будматеріали – 2 тис. пудів, борошно – 1 тис. пудів. Прибуття: лісоматеріали – 124 тис. пудів, вугілля – 78 тис. пудів, борошно – 7 тис. пудів, сіль – 4 тис. пудів, гас – 3 тис. пудів, дрова – 3 тис. пудів, пшениця – 2 тис. пудів, нафта – 1 тис. пудів. У 1913 році прибуття вугілля збільшилося до «психологічної позначки» 100 тис. пудів, а відправлення борошна – до 327 тис. пудів, висівки – до 114 тис. пудів. Отже, станція Близнюки до революції мала переважно сільськогосподарське призначення.

Збільшення вантажообігу напряму Лозова – Слов'янськ «причепом» потягло за собою збільшення тут пасажирообігу, і як наслідок – кількості пар пасажирських потягів. Станом на 1907 рік, станцію Близнюки прослідували із зупинкою 4 пари потягів із пасажирськими вагонами: поштові № 3/4, пасажирські № 7/8, 9/10, а також товаро-пасажирські № 11/12, - усі з вагонами I, II і III класу. Тобто, обсяги пасажирського руху на початку ХХ століття збільшилися удвічі в порівнянні із 90-ми роками XIX століття. У 1911 році пасажирських потягів було вже 5 пар: поштові № 3р/4р у сполученні Харків – Ростов із вагонами I, II і III класу із безпересадочними вагонами II і III класу Катеринослав – Луганськ; пасажирські № 7р/8р Санкт-Петербург – Ростов із безпересадочними вагонами Санкт-Петербург – Баку – Тифліс I, II і III класу; № 9р/10р Харків – Ростов, вагони I, II і III класу, із безпересадочними вагонами I і II класу сполученням Харків – Маріуполь; пасажирські № 11р/12р Харків – Ростов із безпересадочними вагонами Полтава – Ростов I, II і III класу; товаро-пасажирські № 93/94 Харків – Микитівка із вагонами IV класу (тобто, за вартістю проїзду – аналог приміського потягу). Станом на 1917 рік, по станції Близнюки робили зупинку наступні потяги: поштові № 3р/4р у сполученні Харків – Ростов із вагонами I, II і III класу із безпересадочними вагонами II і III класу Катеринослав – Луганськ, III класу Харків – Караванна (район сучасного міста Донецьк) та літніми безпересадочними вагонами Москва – Новоросійськ і Москва – Тонельна II і III класу; швидкі № 5р/6р Петроград – Ростов із групами вагонів Петроград – Туапсе II і III класу, Петроград – Владикавказ I і II класу, Петроград – Новоросійськ III класу, Петроград – Мінеральні Води II і III класу, Петроград – Тифліс III класу; пасажирські № 13р/14р Харків – Ростов, вагони I, II і III класу, із безпересадочними вагонами I і II класу сполученням Харків – Маріуполь; товаро-пасажирські № 93/94 Харків – Микитівка із вагонами IV класу. То ж, за рахунок використання вагонів безпересадочного сполучення до революції досягали досить широкої географії пасажирського сполучення, в тому числі – від станції Близнюки, при мінімальній кількості пар пасажирських потягів.

Станом на 1928 рік на напрямі Лозова – Слов'янськ курсувало 3 пари пасажирських потягів, але по Близнюкам зупинялися лише поштові потяги № 3л/4л Київ – Звєрєво (вузлова станція на ході Воронеж – Ростов) із м'якими і жорсткими вагонами. У 1929 році пасажирських потягів, що зупинялися по Близнюках, було вже 2 пари: поштові двохгрупні № 51/52 Київ – Звєрєво і Москва – Маріуполь із м'якими і жорсткими вагонами, а також пасажирсько-товарні № 86/87 Лозова – Краматорська із жорсткими вагонами. Такі обсяги пасажирського сполучення зберігалися до 1931 року, хоча ще у 1930 році пасажирсько-товарні потяги із зупинкою по Близнюкам були замінені пасажирськими. Станом на зиму 1932-1933 років, по станції Близнюки робили зупинку 4 пари потягів із можливістю проїзду пасажирів: пасажирські №№ 37/38 Шепетівка – Баку із безпересадочними вагонами до Тифліса, - жорсткі та м'які вагони, 45/46 Москва – Маріуполь із жорсткими вагонами, 51/52 Лозова – Дебальцеве із жорсткими вагонами; поштові № 91/92 Київ – Звєрєво із жорсткими вагонами. Це була максимальна кількість пар потягів із зупинкою по Близнюках за довоєнний період. До 1941 року кількість пар потягів із зупинкою по станції Близнюки коливалися в межах 2-3 на добу. Між 1937 і 1940 роками по станції Близнюки відкрився буфет із холодними закусками.

Станом на 1946 рік, тут зупинялися швидкі потяги № 13/14 Москва – Тбілісі із вагоном-рестораном, спальними вагонами, м'якими і жорсткими плацкартними вагонами, а також №№ 21/22, 23/24 і 25/26 Москва – Сочі. Перший потяг у сполученні Москва – Сочі був щоденним і в його складі були вагон-ресторан, спальні вагони, м'які й жорсткі плацкартні вагони. Останні два – додаткові, один призначався влітку чотири рази на тиждень, другий – тричі на тиждень, і в них не було вагонів-ресторанів та спальних вагонів. Вочевидь, із другої половини 40-х – середини 50-х років налагоджується курсування приміських потягів у сполученні Краматорськ – Близнюки та Дубове – Лозова. У склад приміських потягів Краматорськ – Близнюки включалися 13 чотиривісних вагонів. У складі потягів Лозова – Дубове Південної залізниці були 8 двовісних вагонів довоєнного зразку. Донецька залізниця також призначала приміські потяги Дубове – Лозова у нещоденному обороті, та включала в них вагони «які є під рукою». Зазвичай, склади приміських потягів були під паровозами С^У, хоча тут могли бути будь-які інші паровози. Станом на 1959 рік, по станції Близнюки робили зупинку швидкий потяг № 38 Сочі – Кисловодськ – Мінськ (із безпересадочними вагонами до Риги, Вільнюса, Таллінна, Калінінграда; у зворотному напрямі – прослідував станцію без зупинок), пасажирські потяги (в обох напрямках) №№ 53/54 Москва – Грозний – Махачкала (раз на два дні, безпересадочні вагони до Нальчика), 91/92 Харків – Ростов (щоденно), 95/96 Львів – Луганськ (щоденно), а також приміські потяги Близнюки – Краматорськ (по 2-3 рейси на добу) і Дубове – Лозова (5-8 пар на добу) у складі жорстких пасажирських вагонів під паровозом.

 

Закритий роз'їзд Рудаєве з'явився не пізніше 1879 року, і його було відкрито в категорії роз'їздів. Власну назву роздільний пункт отримав від навколишнього села Рудаївка, яке в свою чергу отримало прізвище тамтешньої землевласниці. Спочатку по роз'їзді були побудовані житлові «будки», потім – роз'їздна дерев'яна будка. Орієнтовно з середини – другої половини 80-х років ХІХ століття роз'їзд мав епізодичне пасажирське сполучення. В 1888-1889 роках роз'їзд втратив власну назву, і став іменуватися роз'їздом № 13 (номер нетарифного роздільного пункту, починаючи від Курська). Станом на 1891 рік, штат працівників роз'їзду включав у себе начальника станції, сторожів, колійників, телеграфістів. Пасажирського приміщення роздільний пункт не мав, однак був облаштований низькою пасажирською платформою. Станом на зиму 1894-1895 років, по роз'їзді № 13 зупинялися поштові та товаро-пасажирські потяги сполученням Курськ – Ростов.

В 1907 році у зв'язку із об'єднанням Курсько-Харково-Севастопольської та Харково-Миколаївської залізниць роз'їзд № 13 знову отримав власну назву – Рудаєве. Станом на зиму 1913-1914 років, по роз'їзді Рудаєве зупинялися: поштові потяги № 3/4 Курськ – Ростов; пасажирські потяги № 11/12 Харків – Ростов із безпересадочними вагонами до Києва; пасажирські потяги № 13/14 Харків – Ростов із безпересадочними вагонами до Маріуполя; пасажирські потяги № 15/16 Харків – Попасна – Луганськ із безпересадочними вагонами до Катеринослава (Дніпра), а також «кружним» вагоном Харків – Микитівка - Попасна – Куп'янськ – Бєлгород – Харків; прискорені товарні потяги № 93/94 Лозова – Микитівка, в товаро-пристосованих вагонах яких передбачався проїзд груп робітників (тариф IV класу).

З 1922 по 1941 роки по роз'їзді Рудаєве постійно зупинявся один потяг далекого або місцевого пасажирського сполучення на добу: в 1922 році це був пасажирсько-товарний потяг Лозова – Горлівка, а в 1940 році – поштовий потяг Київ – Звєрєво. Орієнтовно з 1929 року по роз'їзді роблять зупинку і трудові потяги – аналог сучасних приміських потягів. В роки німецької окупації за наявності можливості в пасажирських перевезеннях на напрямі Харків – Слов'янськ курсував єдиний потяг пасажирського сполучення, і він мав зупинку по Рудаєвому.

Орієнтовно з 1951 року на залізничному напрямі Лозова – Гаврилівка – Слов'янськ поновлюється регулярне сполучення робочих (приміських) потягів, які мали зупинку по роз'їзді Рудаєве. При цьому, в середині 50-х років потяги далекого сполучення зупинку по роз'їзді Рудаєве вже не робили. Після 1957 року роз'їзд Рудаєве обернено в зупинний пункт приміських потягів, і тамтешні краєзнавці пов'язують закриття роз'їзду із електрифікацією напряму Лозова – Слов'янськ і змінами в організації руху потягів, пов'язаних із цим. Напрям було електрифіковано в 1958 році. Однак кілька років поспіль після електрифікації, напрямом курсували приміські потяги в складі з двовісних вагонів під паровозом. Станом на 1959 рік, наприклад, курсували 5 пар приміських потягів сполученням Лозова – Дубове у складі 8 двовісних вагонів приписки Південної залізниці, а по вихідних і святах до них долучали 3 пари приміських потягів, сформованих із вагонів Донецької залізниці. Всі вони робили зупинку по зупинному пункті Рудаєве.