Станція Добропілля

[pabel]

Станція Добропілля як тупиковий пункт залізничної гілки від станції Гришине (Покровськ) будувалася в 1914-1916 роках. Сама гілка під час будівництва і перших років експлуатації називалася Добропільською. Станція перейняла назву у сусіднього села, віддаленого на 4 км від залізниці. Походження же назви села Добропілля пов'язують із родючістю землі в даному районі («Добре поле»). Вже навесні 1915 року станція Добропілля з'являється в тарифних збірниках залізниць Російської імперії, наприкінці 1915 року на гілці Гришине – Добропілля відкривається тимчасове сполучення, влітку 1916 року – регулярне товарне, восени 1916 року – регулярне пасажирське сполучення. Головним вантажем станції було вугілля Святогорівьского та Добропільського (так званого «Ерастівського») рудників; до останнього рудника від станції було протягнуто рудникову вузькоколійку із кінною тягою. Було налагоджене курсування приміських потягів сполученням Гришине – Добропілля в обсязі двох пар товаро-пасажирських потягів на добу. Восени 1917 року ситуація в регіоні та країні загострилася, дане сполучення скасували. Товарний рух тримався до 1918 року.

У 20-х роках ХХ століття Добропільську гілку ледь не виключили із загального користування. Необхідні для цього підстави були: Красноармійський рудник, який давав гілці левову частку вантажу, в 1925 році закрився і був затоплений, а інші підприємства в зоні тяжіння до гілки або носили тимчасовий характер (як то навантаження вугілля по закритому роз'їзді Мерцалове чи по стрілці на 10-й версті гілки), або були сільськогосподарськими, які не давали стійких обсягів відправлення вантажів протягом року. Ситуацію виправила реконструкція Красноармійського рудника в 1926-1930 роках і перша спроба будівництва шахти «Гігант» ім. М.Горкого поблизу станції Добропілля. При станції було побудовано також елеватор, який було підірвано в 1941 році відступаючими радянськими військами (зараз на станції – хлібоприймальний пункт).

В 1931 році було поновлене курсування пасажирсько-товарного потягу сполученням Гришине – Добропілля, однак він до середини 30-х років мав нумерацію, що відповідала воїнським потягам. Можливо, потяг був не щоденним, і призначався у разі потреби в товарних або воїнських перевезеннях на Добропільській гілці. Час в дорозі для цього потягу складав майже 2 години. З 1936 року час в дорозі скоротився вдвічі, з 1937 року курсувало 2 пари пасажирсько-товарних потягів сполученням Постишеве (Покровськ) – Добропілля на добу, які в 1940 році було переведено в категорію пасажирських. Примітно: пасажирське залізничне сполучення Красноармійське (Покровськ) – Добропілля існувало навіть в роки німецької окупації сходу України: станом на серпень 1942 року, в розклад було внесено 1 пару таких потягів.

Кількість пар потягів пасажирського сполучення (пасажирсько-товарних, робочих, приміських, господарських) Красноармійське / Красноармійськ – Добропілля змінювалося протягом усієї історії існування пасажирського залізничного руху тим напрямом: в 1945-1960 роках їх було дві на добу, в 1960-1994 роках – 1 на добу, в 1994-2007 роках – 3 на добу, в 2008-2009 роках – 2 на добу. В 1979 році на станцію заходив (приблизно раз на місяць) поштово-багажний потяг № 946 Горлівка – Москва через Харків, Льгов, Орел, а в 1981 році – дизель-потяг сполученням Лозова – Іловайськ (при цьому, рейс Іловайськ – Лозова здійснювався через станцію Облачний без заходження в Добропілля).

Збільшенню кількості пар потягів приміського сполучення на Добропілля в пізні радянські часи заважало географічне розташування станції – тупик в стороні від спорудженої в 1957-1962 роках залізничної магістралі Дубове – Мерцалове – Красноармійське, а сама колія на Добропілля проходила майже паралельно автодорозі зі жвавим автобусним сполученням. В часи незалежності України – одноколійна залізнична гілка, де приміські потяги вибивали з графіку потяги вантажні, занадто дорога тепловозна тяга і, власне, географічне розташування. Подальша доля пасажирського залізничного сполучення через Добропілля залежатиме від вміння і взаємного бажання керівництва міст, районів, областей домовлятися із керівництвом залізниці, а менеджерів залізниці – розробляти раціональний розклад руху потягів, призначати потяги потрібної категорії, проводити гнучку тарифну політику тощо. Не останнім фактором, особливо якщо справа стосуватиметься напрямку Покровськ – Добропілля – Дубове, буде узгодження рейсового автобусного і залізничного пасажирського транспортного по кінцевих і проміжних зупинках потягів.