Станція Родинська + закритий пост Сухецький

[pabel]

Станція Родинська свою назву отримала від шахтарського містечка Родинське, яке станція обслуговує. Назва означеного міста, в свою чергу, походить від найменування Родинської дільниці вугільного родовища, на якій і були відкриті шахти, що стали містоутворюючими підприємствами для Родинського. Дільниця була названа Родинською на честь хутору, який носив назву... Родіна. Тобто, «батьківщина». Нині згаданий хутір знаходиться в межах селища Світле Мирноградської ОТГ (там навіть є «вулиця Родіна»). Шахта «Родинська» № 1 («Новатор») виникла саме біля хутору Родіна. А ще в тих місцях була шахта «Родинська» № 12-біс. В районі сучасного міста Родинська першою стала до ладу шахта «Родинська» № 2, яку пізніше вже іменували без номера.

Щодо походження назви хутору Родіна, дозвольте озвучити версію від представників віросповідання протестантського напрямку. Зрозуміло, що це перекази, які документально не підтверджені, але все ж... На початку ХХ століття на місце, де заснували хутір, було заслано християн-баптистів (на хуторі Родіна, дійсно, проживала чимала кількість представників цього віросповідання з Гришино-Орлівської громади), які сумували за місцем свого попереднього перебування, і «співали пісню про батьківщину». То ж, якби всі назви перекладалися на українську з точністю, то назва шахтарського містечка була би «Батьківщинське», а станції – «Батьківщинська».

Будівництво станції Родинська почалося в 1951 році зі зведення стрілки і під'їзної колії до шахти «Білицька» на 10-му км напряму Красноармійське (Покровськ) – Добропілля (саме містечко вже будувалося з 1950 року). В 1954 році шахта «Родинська» № 2 видала своє перше вугілля, і недобудована станція Родинська почала вантажну роботу. Старі залізничники згадують, що в 50-ті – 60-ті роки обсяги вантажної роботи станції були надвеликими, - тоді на станцію працювали 6 шахт, - однак робота ця фактично зосереджувалася на трьох коліях. Друга проблема – постійна нестача вивізних паровозів для вивезення вугілля на станцію Красноармійське, тоді як з Добропілля паровози йшли резервом, та залучати їх для видачі маршрутів не було можливості.

Орієнтовно з 1955 року по станції Родинська існувало і пасажирське сполучення у вигляді 2 пар приміських потягів сполученням Красноармійське – Добропілля на добу, з 1960 року – 1 пара на добу. З 1963 року в щоденному сполученні – приміські потяги Красноармійське – Дубове. З 1965 року в русі приміські дизель-потяги Іловайськ – Дубове, маршрут прямування яких в 1969 році подовжили до станції Лозова, з 1977 року ходили дизель-потяги Попасна – Добропілля. В 1993 році обидва вищезгадані маршрути дизель-потягів було скасовано, а в 1998 році станцію Родинська востаннє прослідував дизель-потяг (як одиниця мотор-вагонного рухомого кладу) сполученням Іловайськ – Добропілля – Макіївка-Вантажна. В 2007 році станцію Родниська прослідував останній приміський потяг на локомотивній тязі. В 2009 році завершилася історія пасажирського руху через станцію Родинська скасуванням курсування господарських потягів із можливістю проїзду в них пасажирів у сполученні Красноармійськ – Добропілля, Красноармійськ – Золоті Пруди – Дубове. Чи відновиться пасажирське сполучення колись – питання риторичне.

 

Закритий пост Сухецьке помічений на картах 20-х років ХХ століття, які до транспортного відомства не мають жодного відношення. Історія виникнення даного роздільного пункту починається в далекому 1914 році, коли власник Григор'ївського рудника – генерал В.Такаїшвілі – клопотав про будівництво під'їзної колії від рудника до гілки Гришине (Покровськ) – Добропілля, яка почала будуватися. Колія мала примикати по «Сухотському роз'їзді». В 1918 році власники рудника владні були вже прокласти до Сухецького роз'їзду і рудникову вузькоколійку з кінною тягою, однак революційні події стали тому на заваді.

По Сухецькому роз'їзді також передбачалося примикання до гілки Гришине – Добропілля проектованої залізничної лінії (зазвичай було навпаки, - перші примикали до других) на Краматорську, Дружківку. Проект лінії було затверджено в 1916 році, його віднесли до другої черги залізничного будівництва (в 1922-1927 роках), однак після 1918 року це будівництво не мало жодного сенсу.

Що було зведено насправді на тому місці, де передбачався роз'їзд Сухецький? Із самого початку на 11-й версті залізниці Гришине – Добропілля було побудовано будку колійників, в якій проживало подружжя залізничників. В 1924 році, коли закрився Григор'єво-Гришинський рудник, по 10-й версті лінії Гришине – Добропілля облаштували стрілку із тупиком протяжністю до 1-1,5 верст. Тут нетривалий час відбувалося навантаження вугілля, який перевезли із закритого рудника. То ж, де-факто роз'їзд Сухецький таки був відкритий, але вже в ранні радянські часи. Власна назва роздільного пункту походить від найближчого села, - під час будівництва гілки Гришине – Добропілля і стрілки з навантажувальним пунктом – колонії, де проживали німці лютеранського віросповідання. Назва самої колонії походить від прізвища роду дворян, у представників якого німці придбали землю під населений пункт.

Мешканці села Сухецьке кажуть, що аж до 70-х років по «Сухецькій будці», яка залишилася на місці від «роз'їзду» і на той час була вже зруйнована, зупинялися приміські потяги на Красноармійськ (Покровськ), Добропілля, Дубове, однак ані на картах, ані в службових розкладах потягів за означені періоди відповідного зупинного пункту знайти досі не вдалося. А ще по «Сухецькій будці» був колодязь із надзвичайно м'якою водою, по яку ходили мешканці села Сухецьке. А чому б і ні: село і колишній роз'їзд розділяє відстань в 900 метрів. Та на початку ХХІ століття ту дорогу заорали, і перспективи відновлення зупинки для села із 10 мешканцями немає.