Проектована станція Вукове

[pabel]

Проектована станція Вукове – один із роздільних пунктів, який ви ніколи не знайдете на схемах залізниці, і де ніколи не зупинялися потяги пасажирського чи непасажирського сполучення. Однак її слід згадати з однієї простої причини: в 1901-1902 роках вона була передбачена як головна для проекту Рудниково-Лозівської залізниці. Сама залізниця передбачалася приватною і мала проходити між сучасними роздільними пунктами Чунишине і 6 км без заходження на станцію Гришине (Покровськ). В 2,5 км від вхідних стрілок останньої і передбачалася станція Вукове. Це район сучасних сіл Ріг, Гнатівка і району міста Покровськ, який в народі іменується «Поле Чудес» (через шикарну забудову, яку свого часу тут забезпечили начальники місцевих підприємств і бізнесмени).

На станції Вукове передбачалися головні майстерні проектованої залізниці та адміністративні будівлі останньої. До неї мали примикати під'їзні шляхи до кар'єрів будівельних матеріалів. Крім того, станція мала розподіляти вантажні потоки з Рутченкового на Харків і Катеринослав (Дніпро). Для останнього напряму станція Вукове мала бути передавальною (вантажі передавалися з'єднувальною гілкою на казенну Катерининську залізницю через станцію Гришине, і зворотно). Колія в напрямі Лозової – Харкова мала перетинати дільницю Гришине – Желанна Катерининської залізниці мостом, і далі виходити на трасу сучасної залізниці Покровськ – Дубове в районі зупинки 83 км.

Назва проектованої станції походить від південнослов'янського імені Вук, - саме так звали сина автора проекту Рудниково-Лозівської залізниці Ієроніма Табурно. Останній – учасник партизанського руху на своїй історичній батьківщині – в Черногорії та Боснії, за що був переслідуваний владою Австро-Угорщини і втік до Російської імперії. Тут він досить непогано влаштувався, будував залізниці, розробляв родовища корисних копалин, був журналістом, військовим кореспондентом, - і ще багато ким. За політичними поглядами – сповідував панславізм, вважав Російську імперію – наддержавою з історичною місією звільнення всіх слов'янських народів, в т.ч. південнослов'янських. В районі села і станції Гришине І.Табурно вперше з'явився в 1899 році, коли йшла розвідка родовища вугілля на землях громади села Гришине. Був директором Західно-Донецького кам'яновугільного товариства, ініціатором створення акціонерного товариства Рудниково-Лозівської залізниці, яке так і не було визнане «таким, що відбулося». Що стосується Вука Табурно, який змалку виховувався росіянами, то він повністю обрусів, забув свій народ і свою мову, що вельми бентежило І.Табурно. Ну а що ж робити? І.Табурно добре знав, із ким зв'язується сам, і з ким пов'язує свій рід, то ж сам винен...

Колонізатори завжди намагалися прив'язати топоніміку поневолених та експлуатованих територій, країн до власних вподобань. Так, свого часу у нас з'явилися міста Юзівка, Єнакієве, Горлівка, станції Роя, Мерцалове, Чунишине та інші – названі на честь промисловців, що відкривали тут потужні підприємства, або землевласників, які підсилювали велич Російської імперії. З'явилися міста і села Новоекономічне, Новий Донбас, Красноармійськ та інші – назви яких говорили про особливості колоніального ладу або вподобання завойовників у певні часи. З'явилися «колгоспні» зупинки приміських потягів Суворове, Врубівник – які нагадують про одну із найбільших травм, яку переніс наш народ у радянські часи. Так хотіли поневолювачі. Залишився І.Табурно і в топоніміці Покровського району Донецької області: околицю сучасного села Звірове, де функціонував рудник Західно-Донецького кам'яновугільного товариства, в якому І.Табурно був директором, має назву «хутір Табурний».

Але спроба І.Табурно увічнити в топоніміці сучасного Покровська ім'я свого сина, який був тоді ще дитиною і не встиг зробити для цієї місцини нічого ані поганого, ані хорошого, - це мабуть один із найяскравіших прикладів непослідовних примх й позбавленого усілякого раціонального начала «колоніального свавілля» цього зайди...