Закрита станція Чунишине

[pabel]

Закрита станція Чунишине має досить цікаву і повчальну історію. Спорудження станції Чунишине було передбачене проектом будівництва залізниці Рутченкове – Гришине 1914 року видання. Призначення станції – примикання Сазонівської під'їзної гілки, - до рудників Західно-Донецького кам'яновугільного товариства, анонімного товариства Гришинських копалень, Чечі й Золотарьова. З середини 1916 року станція фігурує в тарифних збірниках залізниць Російської імперії, наприкінці 1916 року розпочинається тимчасовий рух Сазонівською гілкою, наприкінці 1917 року – регулярний товарний рух. Саме тоді роз'їзд Чунишине і відкривається для регулярного товарного і пасажирського сполучення, хоча зупинка товаро-пасажирського потягу Гришине – Рутченкове тут була наявна ще з весни 1917 року.

Походження найменування станції – від дублюючої назви найближчого села Зелене, - Чуніхіна або Чунишина. Чуніхін – прізвище одного із колишніх власників зазначеного села, і хоча станом на період будівництва залізниці Рутченкове – Гришине і Сазонівської під'їзної гілки власником Зеленого був А.Кравцов, назва «Чунишине» прикріпилася і до села, і до станції. Однією з причин цьому, на наш погляд, є кустарні шахти в районі села Зеленого, які розробляли т.зв. «Чуніхінські пласти» вугілля. Розробка вугільного родовища в районі Зеленого і станції Чунишине тривала до 60-х років ХХ століття, до революційних подій 1917-1921 років тут працювали шахта спадкоємців С.Євецького, рудник Я.Шнуренка, Абрамовський рудник Х.Кравцова, Єленінські копальні, і звичайно ж – шахти із загальною назвою «Чунишине». Останні шахти знаходилися на незначному віддаленні одна від одної, і щоби уявити загальний їх обсяг видобутку вугілля, слід мати на увазі, що в 20-х – 30-х роках ХХ століття при шахтах (тобто, в селі) працювала фабрика-кухня.

На початку 20-х років ХХ століття залізниці Рутченкове – Гришине і Чунишине – Сазонове фактично помінялися місцями. Єленінські копальні закрилися, а шахти «Чунишине» ще не відкрилися, і навантаження вугілля по роз'їзді Чунишине припинилося. Єдиний рудник в околицях, який продовжував більш-менш стабільно видавати вугілля, був Шевченківський рудник при роз'їзді Бельгійський Сазонівської гілки. В 1924 році товарний потяг від станції Гришине на роз'їзд Бельгійський відправлявся в середньому раз на дві доби, в 1925 році – раз на добу. Що стосується залізниці Гришине – Рутченкове, пасажирсько-товарний потяг тут в 1923 році прослідував два рази на тиждень, в 1924-1925 роках – 3 рази на тиждень. Йшла навіть дискусія про виключення частини залізниці Рутченкове – Гришине із загального користування. Що стосується товарного потягу на Бельгійський, він прослідував Чунишине без зупинки, і роз'їзд фактично виконував функцію стрілочного поста по «магістральній» залізниці на Бельгійський – для «під'їзної колії» на Рою, Рутченкове. Тільки в 1930 році пасажирсько-товарний потяг Гришине – Сталіне (Донецьк) почав курсувати щоденно, але і Шевченківський рудник також уже встиг наростити обсяги вуглевидобутку. До речі, і 1928 році шахту № 19 Шевченківського рудника було визнано нерентабельною, що не завадило їй благополучно працювати аж до 1990 року.

Після Другої Світової війни неофіційний статус станції Чунишине почав зростати. Від станції було прокладено вузькоколійні під'їзні шляхи до шахт із назвою «Чунишине» (збереглися відомості про шахти №№ 6 і 53), при станції було облаштовано перевантажувальний пункт з вузькоколійних вагонеток – у залізничні вагони. Продовжувала працювати шахта № 19 ім.Т.Шевченка, куди від станції Чунишине до 60-х років ходив робочий потяг. Однак до 60-х років було відпрацьовано місцеве родовище вугілля, до кінця 80-х років – в районі селища Шевченко і станції Бельгійський. До 2006 року в районі останньої працював асфальтовий завод, однак колію демонтували після 2001 року.

Була популярною станція і в любителів відпочити на природі: поряд зі станцією було обладнано ставок. По станції робили зупинку приміські потяги на Курахівку (до 2009 року), Красноармійськ (Покровськ), Ясинувату, Іловайськ (до 2014 року). У 2013 році станцію було закрито, але пасажирську будівлю, на відміну від будівлі закритої станції Гострий, не заклали цеглою, що спричинило її руйнування від причин природного і неприродного характеру.