Станція Цукуриха

[pabel]

Станція Цукуриха була передбачена проектом залізниці Рутченкове – Гришине (Покровськ) у 1914 році в якості роз'їзду та пункту примикання до означеної залізниці під'їзної гілки до Курахівської та Іллінскої дільниць вугільного родовища Гришинського вугленосного району. Найменування станції походить від назви кургану – могила Цукуриха, а також Цукрової могили і Цукрової балки, що знаходяться неподалік. Обслуговує станція селище Цукурине, яке утворилося в 1956 році шляхом об'єднання селища станції Цукуриха із селищем Підземгаз, виникнення якого датують 1939 роком.

За переказами, в цих місцях в чумацький спосіб колись возили цукор (поряд зі станцією навіть є Цукрова балка). Спеціаліст в області ономастики, гідронімії й топографії Є.Отін вважав, що походження назви «Цукуриха» пов'язане із розселенням греків на Донбасі й у Приазов'ї. Сучасне селище Цукурине і станція Цукуриха, яка його обслуговує, знаходяться поза територією розселення за Катерини ІІ і компактного проживання греків, і тому за основною версією, перший хутір у цих місцях було засновано греком-переселенцем з Приазов'я. У греків є безліч прізвиськ із коренем «цукур», «цикур», що може означати «молоток», «бовдур», «бецман». Відомо також урочище Цукуриха, де в дореволюційні часи був ліс, однак в перші роки радянської влади його вирубали.

Восени 1916 року через майбутній роз'їзд Цукуриха було відкрито тимчасове сполучення дільницею Роя – Селидівка, і лінією Рутченкове – Гришине в цілому. Навесні 1917 року на лінії Рутченкове – Гришине для регулярного товарного і пасажирського сполучення відкрилися роздільні пункти, - всі, окрім роз'їздів Чунишине і Цукуриха, де тривало будівництво під'їзних гілок. Втім, зупинка товаро-пасажирського потягу Гришине – Рутченкове по Цукурисі була відкрита. Влітку 1917 року було відкрито тимчасове сполучення гілкою Цукуриха – Коханівка (на зараз – закрита і демонтована станція в районі селища Іллінка), а восени 1918 року – регулярне товарне і пасажирське сполучення вказаною гілкою. Однак якщо вантажний рух на Курахівку, Іллінку розпочався ще до революційних подій 1917-1921 років, то рух пасажирський цією гілкою затримався більше ніж на десятиліття.

Восени 1923 року було відновлене курсування пасажирсько-товарного потягу сполученням Гришине – Юзове (Донецьк). В 1924 році було встановлено розклад руху цього потягу із зупинкою по Цукурисі тривалістю 2 години. Причиною тривалої стоянки була необхідність товарного руху Курахівською гілкою. При цьому, буфетів по роз'їзді Цукуриха у 20-х роках ХХ століття не існувало, а «пасажирські» вагони вказаного потягу на повірку часто опинялися звичайнісінькими «теплушками». В 1925 році Курахівську гілку закрили для загального користування, перевівши в категорію під'їзних колій Цукурихи, однак в 1928 році гілку до Курахівки довелося знову відкрити. Причиною стало будівництво по Курахівці нових потужних шахт. За цей час зі складу вказаного вище пасажирсько-товарного потягу вилучили «теплушки». Станом на 1930 рік, у разі необхідності подачі товарних вагонів на Курахівку або видачі вугілля з Курахівки, по роз'їзді Цукуриха від складу пасажирсько-товарного потягу Рутченкове – Гришине відчіпляли паровоз і один пасажирський вагон, які здійснювали такі собі маневри на Курахівку і в зворотному напрямі. Залучення поїзних паровозів до маневрової роботи на станціях і під'їзних коліях – характерна риса залізничного руху на периферійних коліях у 20-х – 30-х роках минулого століття. Подібне явище (тільки без відчеплення пасажирських вагонів) спостерігалося і по Красногорівці. З осені 1930 року пасажирсько-товарний потяг сполученням Гришине – Сталіне (Донецьк) курсував щоденно, з 1937 року на лінії курсували 2 пари потягів пасажирського сполучення на добу, в літо 1939 року на даному напрямі було призначено 3 пари щоденних потягів пасажирського сполучення.

В середині 40-х років ХХ століття для забезпечення потреб населення в трудових і соціальних міграціях було налагоджене сполучення робочого потягу Курахівка – Цукуриха. В 50-х роках цей потяг було переведено в категорію приміських (курсував двічі на добу) і маршрут його прямування подовжено до станції Красноармійське (Покровськ). Склад потягу було залучено в загальний оборот Краснаормійське – Добропілля – Курахівка – Кирпичеве – Добропілля – Курахівка – Красноармійське. Склад приміських потягів – 6 двохосних пасажирських вагонів «довоєнного зразку», поштовий, багажний і хлібний вагони під паровозом С^У. Вагон-хлібовозка, до речі, курсував у складі окремих приміських потягів вузлу по станції Красноармійськ до середини 90-х років. Окрім приміських потягів із зупинкою по станції Цукуриха курсував щоденний пасажирський потяг місцевого сполучення Ясинувата – Красноармійське у складі 8 чотиривісних пасажирських вагонів, поштового і багажного вагонів під паровозом С^У. Для потрапляння з Курахівки в обласний центр Сталіне пасажир мав провести ніч на вокзалі в Цукурисі в очікуванні потрібного потягу.

З 1960 року пасажирський потяг Ясинувата – Красноармійське було переведено в категорію приміських, а з 1965 року його рухомий склад було залучено в загальний оборот з однією з пар приміського потягу Красноармійське – Дубове. З 1969 року на даному напрямі курсує дизель-потяг моторвагонного депо станції Іловайськ у сполученні Іловайськ – Лозова; з 1972 року дизель-потяг заходить в Курахівку і під час прямування на Лозову, і під час прямування на Іловайськ. З того ж 1972 року розпочинається курсування приміського дизель-потягу моторвагонного депо станції Попасна у сполучення Попасна – Красноармійськ, маршрут прямування якого з 1977 року подовжено до станції Добропілля. Приміські дизель-потяги сполученням Іловайськ – Лозова і Попасна – Добропілля зникли в 1993 році. Маршрут прямування першого було скорочено до станції Красноармійськ, проте було додано пару приміських потягів Курахівка – Красноармійськ – Дубове. Дизель-поїзд з Попасної до 1995 року ходив до станції Донецьк, проте до 1999 року ходив приміський дизель-потяг Іловайськ – Добропілля – Макіївка-Вантажна.

У 80-ті роки до станції Цукуриха було подовжено маршрут прямування приміських потягів сполученням Ясинувата – Роя, і Цукуриха стала пунктом пересадки на потяги приміського сполучення Красноармійсько-Лозівського, Донецько-Ясинуватського і Курахівського призначення. Щоправда, далеко не з кожного потягу сполученням, наприклад, Ясинувата – Цукуриха можна було пересісти на потяги Курахівка – Красноармійськ – Курахівка, і навпаки. Однак поступове збільшення кількості пар приміських потягів і, можливо, наявність буфету у вокзальному приміщенні, компенсувало даний недолік «хабу» по станції Цукуриха. Станом на літо 1996 року, через Цукуриху було передбачене курсування таких потягів приміського сполучення: 4 пари потягів у складі 2 пасажирських вагонів сполученням Курахівка – Красноармійськ, рухомий склад однієї з пар по Красноармійську подавався під приміське сполучення Красноармійськ – Дубове; 3 пари приміських дизель-потягів у 4-вагонному складі сполученням Іловайськ – Ясинувата – Цукуриха, рухомий склад однієї з яких подавався під приміське сполучення Цукуриха – Курахівка; 1 пара приміських дизель-потягів у 4-вагонному складі сполученням Іловайськ – Красноармійськ; 1 пара приміських дизель-потягів у 4-х або 8-вагонному складі сполученням Іловайськ – Добропілля – Макіївка-Вантажна.

Восени 1996 року розпочалася системна криза приміського сполучення не електрифікованими дільницями залізниці, яку спричинили системна нестача дизельного пального, а також фізичне і моральне зношення парку дизель-потягів на Донецькій залізниці, які виникли одна за одною. Кількість пар приміських дизель-потягів різко скоротилася, в зиму 1996-1997 років вони взагалі скасовувалися, а до 1999 року ходили по днях. З початку ХХІ століття курсували 2 пари дизель-потягів сполученням Іловайськ – Красноармійськ і 1 пара – сполученням Ясинувата – Цукуриха. Станція Цукуриха втратила неофіційний статус пункту пересадки на напрямі Рутченкове – Красноармійськ, хоча приміські потяги сполученням Красноармійськ – Курахівка продовжували ходити в кількості 4 пари на добу до 2007 року.

В 2007 році приміські потяги сполученням Красноармійськ – Курахівка офіційно було переведено в категорію господарських, їх кількість пар на добу скоротилася до двох, з вокзальних розкладів вони зникли, хоча в реальності продовжували курсувати із можливістю проїзду пасажирів до 2009 року, поки їх не замінили автобусним розвезенням працівників залізниці без доступу в робочі автобуси пасажирів. Приміські дизель-потяги сполученням Іловайськ – Красноармійськ курсували до 2014 року, і причиною їх скасування були бойові дії на сході України, зокрема – в районі Іловайська, і утворення лінії розмежування (читати – фронту) між позиціями Збройних Сил країни та проросійськими незаконними збройними формуваннями, яка пройшла між роздільними пунктами Красногорівка і Старомихайлівка.

Ситуація із можливим відновленням приміського пасажирського сполучення через Цукуриху до 2022 року ускладнювалася деструктивною позицією залізничного керівництва щодо пасажирів і пасажирського сполучення не електрифікованими напрямками в цілому, а також відсутністю (з 2007 року) депо з наявними пасажирськими вагонами по станції Красноармійськ / Покровськ. Якщо до 2014 року ці вагони могли засилатися з Донецька, що в кілька десятках кілометрів від Покровська, то з початком бойових дій Донецьк опинився непідконтрольним Україні та відрізаним від Красноармійська / Покровська, а засилати вагони з Дніпра, Запоріжжя, Полтави, Харкова, Києва – справа невдячна...

А вантажне сполучення через Цукуриху існує досі. З кінця лютого 2022 року – в більшій мірі теоретично. До 2022 року основним вантажем даного напряму було вугілля: вугілля з Курахівки спрямовувалося на Покровськ, а вугілля з Павлограда – на Курахівську ГРЕС при станції Роя.