ВВВ: Врубівник + Вовча + Вознесенка

[pabel]

Зупинний пункт Врубівник обладнано в другій половині 60-х років біля селища Островське на перегоні Гострий – Роя. Отримала найменування від назви місцевого радгоспу (700 га землі). Власне, врубівник – це професія шахтаря, який робив вруб – вузьку щілину між вугіллям і породою з метою полегшення відділення вугілля від масиву. Місцевість навколо селища в середині ХХ століття була відомою своїми шахтами, то ж назва радгоспу, а з ним – і зупинки, - цілком закономірна.

В 1944-1949 роках радгосп «Врубівник», через загострення проблем із продовольством у зруйнованих війною містах, допомагав харчами студентам і викладачам Донецького індустріального інституту (сучасний Донецький національний технічний університет). Останні в 1944-1945 роках поверталися з евакуації, та в добровільно-примусовому порядку допомагали відновлювати після окупації міста Сталіне (Донецьк) німецькими військами інфраструктуру свого вищого навчального закладу. За це студенти в часи літніх канікул повинні були працювати в радгоспі.

Закритий пост Вовча знаходиться в районі сучасних закритих зупинних пунктів 38 км і 37 км. Вовча – назва річки, яку перетинає залізниця Рутченкове – Покровськ мостом в районі міста Курахове. Відома здавна під сучасною назвою, або ж під найменуванням «Вовча Вода» чи «Вовчі Води». Хорошу воду «вовчою» не назвуть: вода у річці Вовча – із неприємним присмаком, що чудово відчули на собі мешканці міста Покровськ. У 2014 році, коли у зв'язку із бойовими діями на сході України вода з Сіверського Донця стала недоступною для західної частини Донеччини, сюди пустили воду з резервного водосховища в Карлівці, яке як раз і розташоване на річці Вовча.

Вовча – назва проектованого роз'їзду в районі сучасного зупинного пункту 38 км, який з 2014 року не діє у зв'язку із агресією Росії проти України. Поряд знаходяться селища Берестки та Іллінку Курахівської ОТГ. В 1914 році це був один із альтернативних пунктів примикання колії на Курахівку до лінії Рутченкове – Гришине (Покровськ), який дав би найменшу протяжність колії на Курахівку, однак зазначена колія мала би вкрай складний профіль із надмірним ухилом на всій її протяжності. Остаточно було вирішено будувати гілку на Курахівку від роз'їзду Цукуриха. Втім, пропозиції з'єднання посту Вовча та станції Курахівка колією лунали аж до середини 20-х років минулого століття.

В радянські часи тут було облаштовано стрілочний пост 37-ї версти кар'єра 35-ї версти. Неподалік від посту існував баластний кар'єр Катерининської залізниці, де видобувалося каміння для баласту, до нього від посту 37 версти була окрема стрілка із під'їзною колією. Вантажні та пасажирські потяги прослідували стрілку на зниженій швидкості – 10 верст на годину. Якість тамтешнього баласту оцінювалася як середня, дальність вивезення – 30-180 верст. Так чи інакше, пост Вовча позначений на схемі залізниць в межах Гришинського вугленосного району 1927 року видання.

Зупинний пункт 37 км було відкрито орієнтовно на початку 70-х років ХХ століття через розвиток приміських пасажирських сполучень у західній частині Донеччини і запуск нових приміських потягів Ясинувата – Роя. Зупинку приміських дизель-потягів по платформі 38 км було відкрито після 1990 року в зв'язку із великою кількістю дачників з Донецька та околиць із дільницями в районі Іллінки. Власне, пасажиропотік по даних зупинках був досить великим до самого закриття приміського пасажирського сполучення в 2014 році.

Зупинний пункт Вознесенка (колишній Суворове) знаходиться поблизу населених пунктів Новоселидове і Возенесенка Мар'їнського району, - так званих «Селидівських хуторів». Старе найменування зупинка отримала від назви радгоспу ім.О.Суворова (4743 га земель), центральна садиба якого знаходилася в Новоселидівці. Радгосп спеціалізувався на виробництві зерна і молочної продукції. Зупинка з'явилася наприкінці орієнтовно на початку 70-х років. Безпосередньо в районі зупинного пункту знаходяться дачні ділянки.

Південніше Суворового залізниця Рутченкове – Покровськ проходить живописною пересіченою місцевістю, але на початку 20-х років ХХ століття ця ділянка колії була скоріш проблемною. Справа в тому, що колія в цих місцях в зиму опинялася під сніговими заметами, висота котрих іноді перевищувала 3 сажні. Парк розчищувачів снігових заметів у першій половині 20-х років ХХ століття складався в основному із застарілих машин, які були не в змозі розчищати замети висотою більше 1,2 сажні. В депо Гришине була в наявності лише одна машина нової конструкції, яка могла використовуватися і при більш потужних заметах. Хоча, дуже часто і більш досконалі машини не могли впоратися із наслідками снігової стихії, а керівництву дистанції колії доводилося використовувати важку ручну працю на такому виді робіт. Станом на 1923 рік, цим напрямом проходив двічі на тиждень вантажний потяг, який потребував оперативного розчищення залізниці. Якби ситуація не змінилася в найближчій перспективі, цій ділянці колії загрожував би демонтаж. Змінити справи на краще вдалося, але загроза закриття висіла над цим перегоном ще довго.

В 2023 році зупинка приміських потягів, які вже не ходили даним напрямом понад 8 років, отримала сучасну назву. Можливо, Донецька залізниця таким чином працює на перспективу відновлення тут пасажирського сполучення після деокупації Донецька й Іловайська. Принаймні, надія така з'явилася.