Станція Роя

[pabel]

Станція Роя обслуговує промислові та інші підприємства міста Курахове, яке розташоване по обох берегах річки Вовча. Місто будувалося середині ХХ століття у зв'язку із будівництвом гідрорезервуарної теплоелектростанції та супутніх їй об'єктів. Дане будівництво іменувалося «Курахівгресбуд», перша частина цієї абревіатури походить від назви селища Курахівка, що на правому березі річки Вовча, біля якої і розпочалося будівництво. Згодом місто розрослося й увібрало у себе більш давнє селище станції Роя. Втім, дане будівництво жодного стосунку до появи на картах сходу України станції Роя не має.

Вперше словосполучення «станція Роя» з'явилося у проекті Курахівської гілки 1899 року. Тоді йшла боротьба за відновлення Курахівсько-Рутченківської гілки, яка була побудована в 1875 році французьким Гірничим і Промисловим товариством на півдні Росії, однак у зв'язку із нестабільним вуглевидобутком і низькою якістю вугілля, що видобувало товариство по Курахівці, після 1882 року дану під'їзну колію було демонтовано. Траса Курахівської гілки, проект якої розробили в 1899 році в управлінні Катерининської залізниці, суттєво відрізнялася від траси демонтованої Курахівсько-Рутченківської гілки, і мала примикати не лише по станції Руднична (Рутченкове), але й до одного із роздільних пунктів головного ходу Катерининської залізниці на відтинку від станції Гришине (Покровськ) до Желанної. Курахівська гілка була занесена до Височайше затвердженої рейкової мережі. Головною же перевагою нового проекту було передбачення мостового переходу в районі населених пунктів Александропіль (Роя) та Іллінка. Дублююча назва першого населеного пункту походила від прізвища тамтешніх землевласників, які володіли землями в районі і Александрополя, і Іллінки. Це прізвище і було відображено у назві проектованої станції. Мостовий перехід річки Вовча в районі Рої був набагато сприятливішим від переходу в районі Курахівки і в плані умов перетинання течії водойми, і в плані подовжнього профілю колії в місці переходу, і в плані об'єму робіт зі зведення насипів та виїмок, однак збільшувалася загальна протяжність гілки.

Мостовий перехід річки Вовча в районі Рої передбачав і проект приватної Рудниково-Лозівської залізниці, розроблений у 1902 році. Втім, питання із будівництвом Курахівської гілки затяглося, а потім розпочалася Російсько-Японська війна, і в 1904 році зазначена гілка була виключена із Височайше затвердженої рейкової мережі. Більш того: питання із мостовим переходом річки Вовча у разі будівництва Курахівської гілки також не було вирішено: до 1913 року передбачалося перетнути Вовчу в районі Курахівки уздовж старої траси Рутченківсько-Курахівської гілки, до 1914 року – також в районі Курахівки, але із відхиленнями від старої траси означеної гілки.

В 1913 році акціонерне товариство Північно-Донецької залізниці розробило проект розгалуженої системи залізничних ліній та гілок у загальному напрямі Краматорська – Гришине – Волноваха, яка мала би забезпечити місцеве відправлення вугілля Гришинського вугленосного району, а також вантажний транзит між північними та центральними губерніями імперії та портом Маріуполь. На південь від станції Гришине передбачалася «виделка» на Рутченкове, Волноваху й Оленівку, і мостовий перехід річки Вовча між Сонцівкою на правому схилі долини і лініями на Волноваху з Оленівкою на лівому схилі мав проходити через район Рої. Так чи інакше, доцільність будівництва залізниці Роя – Оленівка розглядалася 1916 року, поки не було визначено безперспективність цього проекту. Міст же залізниці Рутченківського напряму до 1914 року продовжували «рисувати» в районі Курахівки.

Коли в 1913-1914 роках управління Катерининської залізниці розробляло проект залізниці Рутченкове – Гришине – Добропілля, було визначено, що міст через річку Вовча буде доцільно розташувати в районі Рої, а по зведеній станції Роя – облаштувати заправку паровозів водою. Варіант розташування мостового переходу в районі Гострого, Курахівки було відхилено через несприятливий подовжній профіль колії в місці переходу, зумовлений значним перепадом висот на правому схилі долини річки Вовча в районі Курахівки.

Будівництво залізниці Рутченкове – Гришине розпочалося навесні 1914 року, і вже навесні 1915 року станція Роя фігурує у тарифних збірниках залізниць Російської імперії. Наприкінці 1915 року відкривається тимчасове сполучення на дільниці Рутченкове – Роя, восени 1916 року – на всій протяжності від Рутченквого до Гришиного, а на початку 1917 року тут було відкрито регулярне товарне і пасажирське сполучення. Що стосується мосту через річку Вовча, то останній ще додав клопоту залізничникам, оскільки був зданий в експлуатацію із суттєвими недоробками, надмалим отвором, і не був здатний пропустити весняні води. Майже всі гідротехнічні споруди залізниці Рутченкове – Гришине, спроектовані за даними Пологівської дощомірної мережі, виявилися нездатними забезпечити задовільний дренаж на зазначеному напрямі. Це було однією з причин виникнення в середині 20-х років минулого століття дискусії щодо доцільності існування залізниці Рутченкове – Гришине як дільниці загального користування.

В розклад руху потягів на 1917 рік було закладено 2 пари товарних і 1 пару товаро-пасажирських потягів сполученням Гришине – Рутченкове (в 1918 році  останні  потяги  ходили  до станції  Юзове, -  сучасної станції Донецьк). На станцію Роя почали звозити вугілля із рудників у районі Іллінки, - хоча там і була своя станція Коханівка, однак підвозити вугілля на останню було незручно. Втім, даний зазїд можна було вважати тимчасовим, станція Роя тоді не була пристосована під прийом великої кількості вугілля, і в 1924 році подібна практика припинилася. Станція почала приймати зерно з великих сіл, віддалених від станції на відстані до 30 верст, і левова частка цих сіл до відкриття лінії Рутченкове – Гришине відвозила гужем свій хліб аж на станцію Удачна. У 20-х роках ХХ століття тут відкрили хлібоприймальний пункт, згодом – елеватор. Що стосується пасажирського сполучення, зупинку пасажирсько-товарних потягів Гришине – Сталіне (Донецьк) по станції Роя поновили в 1923-1924 роках.

Рік 1936-й можна вважати переломним в історії станції Роя, оскільки саме тоді розпочалося будівництво Курахівської ГРЕС. Перша черга електростанції стала до ладу в 1941 році, а останній генератор електростанції, передбачений первинним проектом, було запущено в 1952 році. В 1956 році селище Курахівгресбуду – Курахове – стало містом, а в 1965 році назване місто поглинуло селище станції Роя. Однак сама станція Роя залишилася й досить успішно, як для часів повномасштабної війни, діє.