Станція Красногорівка

[pabel]

Станція Красногорівка перейняла назву у найближчого села, розташованого на лівому схилі річки Лозова, яке виникло в ХІХ столітті. Село називали Красна (тобто, червона) Гірка або Красногорівка. За основною версією, перша частина назви села вказувала на колір вогнетривкої глини і кварцитів, які тут видобувалися (мешканці навколишніх сіл досі називають мешканців Красногорівки «глиняниками») і свого часу використовувалися для виробництва вогнетривкої цегли, а друга – на горбисту місцевість в даному районі. До речі, зараз місто жартома називають «Червонобугрівкою». Точніше, називали до боїв у місті в 2024 році, коли російські війська розгорнули масований наступ на Покровськ...

Однак слід також мати на увазі, що околиці міста по річці Лозова були заселені здавна, і можна сміливо вважати, що місто Красногорівка має козацьке коріння. На думку докт. іст. наук проф. Т.Чухліба, слободи Пеньківка і Софіївка, які розташовані в межах і в околицях міста Красногорівка, - це є давні поселення запорозьких козаків, що існували орієнтовно з 90-х років ХVІІ століття.

В 1874-1875 роках було збудовано Курахівсько-Рутченківську залізничну гілку французького Гірничого і Промислового товариства на півдні Росії від вугільного рудника при селі Курахівка (Зоряне) до напівстанції Руднична (Рутченкове) Костянтинівської залізниці. Траса колії пройшла через район сучасної станції Красногорівка. Однак роздільного пункту на місці сучасної Красногорівки тоді не існувало, оскільки тут ще не було промислових підприємств. З 1876 року означена вище під'їзна залізнична колія не діяла, а після 1882 року була повністю демонтована. Однак по документах того часу вона значилася існуючою, але не діючою.

В 1889 році біля села Красногорівка було закладено завод вогнетривкої цегли, який належав франко-російському Красногорівському товариству. Дане товариство, разом із Гірничим і Промисловим товариством на півдні Росії, як потенційні найпотужніші вантажовідправники, розпочало кампанію з відновлення залізниці на Курахівку. В 1899 році було розроблено проект Курахівської залізничної гілки, яка мала належати Катерининській залізниці, проходити через район сучасної станції Красногорівка, примикати по станції Руднична, а також до одного із роздільних пунктів головного ходу Катерининської залізниці (дослідження за проектом тривали). В 1902 році виникла перша редакція проекту приватної Рудниково-Лозівської залізниці (роз'їзд № 14 Курсько-Харково-Севастопольської залізниці – станція Руднична), яка також мала проходити через район сучасної станції Красногорівка. В районі останньої проектами Курахівської гілки і Рудниково-Лозівської залізниці передбачався роз'їзд Кристал «на недіючій Курахівській гілці», до якого мала примикати під'їзна гілка в напрямі заводу вогнетривкої цегли протяжністю 2,5 версти. Проектна назва роздільного пункту – за спеціалізацією підприємства: «виробництво кварцової та кремнеземної вогнетривкої цегли, керамічного каміння або керамокристалу за способом Гаршея». Однак дослідження за проектами Курахівської гілки і Рудниково-Лозівської залізниці затяглися, під'їзна колія не будувалася ані державою, ані приватними товариствами.

В 1911 році згадане вище Красногорівське товариство самостійно відновило частину Курахівської гілки від станції Рутченкове до власного заводу. Так з'явився роз'їзд Красногорівський на під'їзній гілці приватного користування. До налагодження регулярного товарного і пасажирського руху на напрямі Рутченкове – Гришине роздільний пункт приймав до 10 вагонів кварцу і глини на добу, і стільки ж вагонів цегли відправляв на станцію Рутченкове.

Дану під'їзну колію намагалися вписати в структуру більш протяжних залізниць Гришинського вугленосного району. В 1912 році було опубліковано проект Рудникової залізниці (Лозова – Рутченкове із відгалуженням на Полтаву), який передбачав наявність роз'їзду Красногорівський на перегоні Курахівка – Рутченкове. Також у 1912 році акціонерне товариство залізничних гілок запропонувало викуп у Красногорівського товариства під'їзної гілки Рутченкове – Красногорівський і подовження її через Курахівку до станції Гришине (Покровськ) із будівництвом відгалуження Курахівка – Гродівка. В 1913 році акціонерне товариство Північно-Донецької залізниці пропонувало використати під'їзну колію заводу вогнетривкої цегли для більш масштабного проекту, - лінії Краматорська – Волноваха, де означена колія входила би до складу відгалуження «виделки» Курахівка – Рутченкове. В результаті було вирішено будувати силами Катерининської залізниці лінії Рутченкове – Гришине – Добропілля, в структуру якої мала входити під'їзна колія заводу вогнетривкої цегли.

Будівництво колії в напрямі станції Гришине розпочалося в 1914 році, і на час початку будівництва роздільний пункт Красногорівський носив проектну назву «Максимилянівка» на честь навколишнього великого села («хутір Максима й Уляни»). Втім, в 1915 році у тарифних збірниках залізниць Російської імперії він фігурує під своєю сучасною назвою, - Красногорівка. Наприкінці 1915 року тут відкрилося тимчасове місцеве сполучення Рутченкове – Роя, а в 1917 році – регулярне товарне і пасажирське сполучення від Рутченкового до станції Гришине. Станція Красногорівка стала зупинкою товаро-пасажирського потягу сполученням Гришине – Рутченкове, маршрут прямування якого в 1918 році подовжили до станції Юзове (Донецьк). В розклад руху потягів було закладене курсування і 2 пар товарних потягів сполученням Рутченкове – Гришине.

Відновлення курсування пасажирсько-товарного потягу Юзове – Гришине із зупинкою по Красногорівці припадає на 1924 рік, з 1930 року даний потяг вже у щоденному обертанні. Із зими 1936-1937 років через станцію Красногорівка курсує 2 пари потягів пасажирського сполучення, влітку 1939 року - 3 пари на добу. Однак початок Другої Світової війни, проблеми із вільним рухомим складом і пропускною здатністю напрямів Південно-Донецької залізниці під час перекидання радянських військ в напрямі Польщі спонукали знизити кількість пар потягів пасажирського сполучення через станцію Красногорівка до 2 на добу.
З 20-х років ХХ століття вантажообіг станції Красногорівка суттєво перевищував такий по інших станціях напряму Рутченкове - Гришине. Показники роботи станції забезпечував вогнетривкий завод. В 30-ті роки від заводу і станції будуються ширококолійні та вузькоколійні під'їзні колії в напрямі місцевих родовищ глини, і навіть в напрямі Курахівки (без примикання по однойменній станції). «Для маневрових робіт по станції Красногірська (помилка: Красногорівка. - прим.) управління Катерининської залізниці надіслало мотовоз, але "забуло" разом із мотовозом надіслати пальне. Тому через відсутність пального ось вже довгий час мотовоз не працює, а також без діла бовтаються два шофери. В той же час, маневри тут здійснюють поїзними паровозами, які відчіпляють для цієї мети від поїздів, які проходять».
Після Другої Світової війни станція приймає і відправляє сільгосппродукцію, приймає мінеральні добрива, і звичайно ж, відправляє вогнетривку цеглу, яка виробляється вже з привозної сировини. Розвивається і пасажирське сполучення, яке пожвавилося із надходженням в моторвагонні депо Іловайськ і Попасна дизель-потягів.

В 2014 році у зв'язку із бойовими діями на сході України пасажирське сполучення через станцію Красногорівка було перерване, місто і станція опинилися в безпосередній близькості від лінії зіткнення Збройних Сил України із проросійськими незаконними збройними формуваннями (де-факто – регулярною російською армією). Перегін Красногорівка – Рутченкове був частково демонтований. Відтинок колії від Красногорівки до станції Роя перетворився у під'їзну колію, яка через постійні ворожі обстріли не діяла. Лише в 2021 році вдалося відновити вказану дільницю колись наскрізного ходу, розчистивши її від «зелених насаджень» і запустивши тут вантажний рух «маневровим порядком». Однак повномасштабне вторгнення російської армії в Україну в 2022 році знову перервало рух дільницею Роя – Красногорівка. Місто і станція знову опинилося під ударами російської артилерії та реактивних систем залпового вогню, а з початку 2024 року тут тривають ближні бої. Станція і завод окуповані російськими військами, які намагаються вичавити українські війська далеко на захід. Однак попри все Збройні Сили України тримають удар, дають гідну відсіч ворогу і не допускають його просування в західному напрямі.