Закритий роз'їзд Старомихайлівка

[pabel]

Закритий роз'їзд Старомихайлівка, який не діє з 2014 року у зв'язку із агресією Росії проти України, будувався як повноцінна станція Курахівської дільниці залізниці Рутченкове – Гришине (Покровськ). Більше того: за всю історію існування наших залізниць відомі дві станції Старомихайлівка, які працювали в різні часи і знаходилися на відстані близько 2 км одна від одної. Назва станції походить від найменування найближчого великого села, на землях громади якого було відкрито роздільний пункт. Перекази датують виникнення села 1710 роком, хоча за документами та іншими письмовими свідченнями село засновано не раніше останньої чверті XVIIІ століття, після ліквідації Запорізької Січі. Виникнення назви села ті ж самі перекази пов'язують із іменем першого поселенця в цих місцях, - Михайла Мацагора, якому на момент заселення було, начебто, 102 роки (звідси і приставка «Старо-»).

Першою залізничною станцією, яка була названа на честь села Старомихайлівка, і в перші роки свого існування називалася «Михайлівка», була станція Мандрикине. Її було відкрито в 1872 році разом із відкриттям руху Костянтинівською залізницею (Костянтинівка – Оленівка) в 10 верстах від села Старо-Михайлівка (або Михайлівка Стара). Західна межа земель громади села і церкви села Старо-Михайлівка проходила практично паралельно відкритій Костянтинівській залізниці на незначній віддаленості від останньої, то ж перша назва станції Мандрикине є цілком закономірною.

В 1872-1874 роках французьке Гірниче і Промислове товариство на півдні Росії придбало землю у поміщика М.Шабельського поблизу села Курахівка (сучасне Зоряне), після чого приступило до закладання там потужного вугільного рудника, а також будівництва під'їзної колії до шахт. Колія мала примикати до Костянтинівської залізниці між станціями Олександрівка (Донецьк) і Михайлівка. В 1874 році, на нашу думку – у зв'язку із останнім будівництвом, вказані станції змінили назви на Юзове (за найменуванням робітничого селища) і Мандрикине (за прізвищем землевласників), відповідно.

Під'їзна колія, яка єднала Курахівський рудник із Костянтинівською залізницею та шахтами Гірничого і Промислового товариства на півдні Росії поблизу самої залізниці, називалася Курахівсько-Рутченківською. Друга частина назви колії містить прізвище землевласників Рутченко, на землях яких було відкрито шахти. Протяжність дільниці колії від Курахівки до Костянтинівської залізниці – 24 версти, загальна протяжність колій вказаного вище товариства – 30 верст. Колія від Курахівки до примикання по Костянтинівській залізниці проходила землями села Старо-Михайлівка.

За свідченнями В.Семенова, автора «Повного географічного опису» Російської імперії, на землях села Старо-Михайлівка в 10 верстах від Костянтинівської залізниці було відкрито станцію Старо-Михайлівка. Непрямим чином на наявність станції Старо-Михайлівка на зазначеній колії свідчать як перелічені нижче, так і інші факти:

- зміна назви станції Мандрикине в 1874 році, через два роки після відкриття залізниці та отримання станцією своєї першої назви, могла відбутися лише за умови відкриття станції із коренем «Михайлівка» в іншому місці;

- пункт примикання під'їзної колії від Курахівки на Костянтинівській залізниці назвали не Михайлівка (хоча вона, як і станція Мандрикине, межувала із землями села Михайлівка і знаходилася у 8,5 верстах від села), а Руднична (сучасна станція Рутченкове), а це означає, що поряд станція із коренем «Михайлівка» вже була;

- в 1899 році на недіючій дільниці колії Руднична – Курахівка в 5 верстах від Рудничної передбачався проектований роз'їзд Ахмет, де мало бути облаштоване примикання кінно-залізничної колії до рудника в районі сучасного селища шахти № 29 (територія міста Донецьк). Чому безвісний хутір Ахмет братів Хижевських? Мало того, що той хутір розділяла із трасою колії відстань куди більша, ніж Старо-Михайлівку, та й ще між хутором і залізницею була водна перепона – річка Лозова. Це могло означати лише одне: назва «Старо-Михайлівка» була вже задіяна раніше.

Щодо призначення станції Старо-Михайлівка Курахівсько-Рутченківської колії, тут слід зважати на такі обставини. По-перше, досить велика протяжність Курахівської дільниці Курахівсько-Рутченківської колії спонукала до спорудження бодай одного роз'їзду на ній із міркувань організації та безпеки руху. По-друге, в 1873 році із селянами Старо-Михайлівки уклав угоду про оренду землі під Вознесенський рудник промисловець П.Карпов. Рудник будувався в районі сучасної шахти «Петровська», і одразу ж постала проблема під'їзних колій від рудника до залізничних станцій загального користування. Найближчими пунктами, куди могли примкнути колії Вознесенського рудника, були станції Старо-Михайлівка і Мандрикине, однак прокладати колію в останньому напрямі було проблематично: поміщиця Д.Мандрикіна не бажала втрачати кошти за провезення гужем вугілля через свої землі, була категорично проти будівництва колії.

Під'їзна колія на Курахівку була готова в 1875 році, рудник – до 1876 року, однак внаслідок проблем із видобутком вугілля і низькою якістю останнього рудник довелося законсервувати. Колія працювала близько 5 місяців і забезпечила відправку приблизно 3 маршрутів вугілля, після чого також була законсервована. Спроби Гірничого і Промислового товариства на півдні Росії забезпечити будівництво уздовж колії на Курахівку магістральної Криворізької залізниці (побудована в 1881-1884 роках Катерининська залізниця) успіху не мали. В 1882 році, коли вже тривало будівництво Криворізької залізниці у напрямі не через Курахівку, Гірниче і Промислове товариство на півдні Росії закрило дільницю Курахівсько-Рутченківської залізниці від Курахівки до майже вхідних стрілок напівстанції Руднична. Для промисловця П.Карпова залишався єдиний варіант розв'язання проблеми із під'їзними коліями Вознесенського рудника: судитися із поміщицею Д.Мандрикіною за право будівництва колії до станції Мандрикине.

В 1911 році франко-російське Красногорівське товариство відновило частину Курахівської дільниці означеної вище колії від станції Рутченкове до села Красна Гірка (Красногорівка), однак свідчень про наявність роз'їзду між кінцевим пунктом відновленої дільниці колії та станцією Рутченкове немає. Згідно із проектом Рудникової залізниці (лінія Лозова – Рутченкове із відгалуженням на Полтаву, 1912 рік), для її зведення пропонувалося використовувати означену під'їзну колію, і на ній були передбачені роз'їзд Красногорівський у 15 верстах від станції Рутченкове і передавальна станція Рутченкове в 2 верстах від станції примикання Рутченкове на Катерининській залізниці.

В 1913 році розроблено проект залізниці Рутченкове – Гришине (Покровськ) – Добропілля, який також передбачав включення під'їзної колії на Красногорівку до складу магістральної лінії, а в 1914 році розпочалося будівництво даної залізниці. На відміну від Рудникової залізниці, на залізниці Рутченкове – Гришине у 7,5 верстах від станції Рутченкове мав бути закладений роз'їзд Старо-Михайлівка, від якого в недалекому майбутньому передбачалося прокласти під'їзні колії до шахт рудника В.Карпова на території Петровського району сучасного міста Донецьк. В 1915 році роздільний Старо-Михайлівка з'являється у тарифних збірниках залізниць Російської імперії, і тоді ж відкривається тимчасове сполучення на дільниці Рутченкове – Роя. Неспівпадіння роздільних пунктів із назвою Старо-Михайлівка на Курахівсько-Рутченківській колії та на залізниці Рутченкове – Гришине – непряме свідчення на користь того, що до 1914 року ніякої станції Старо-Михайлівка на під'їзній колії заводу по Красногорівці не було.

В 1916 році тимчасовий рух було відкрито на всій протяжності від Рутченкового до Гришиного, а в 1917 році на лінії було відкрито регулярне вантажне і пасажирське сполучення. Роз'їзд Старо-Михайлівка став зупинкою товаро-пасажирського потягу Гришине – Рутченкове, який в 1918 році було подовжено до станції Юзове.

Однак подальші події поставили хрест на перспективах розвитку роз'їзду: колії до шахт так і не було зведено, роз'їзд зруйнували (відома його «народна» назва – «Розбита»). Існує навіть переказ, що сюди доїхав на бронепоїзді Н.Махно, і побачивши стан колії сказав машиністу, щоби той «розвертався назад». Однак то лише перекази...

До 1927 року роз'їзд Старо-Михайлівка не діяв, хоча попит на пасажирські перевезення тут був. Газети 1924 року описують, як пасажири, що хотіли вийти з потягу по Старо-Михайлівці, були змушені стрибати з вагонів на ходу потягу. З 1927 року роз'їзд числиться в якості зупинного пункту, однак у 1930 році, наприклад, серед графікових зупинок пасажирсько-товарного потягу Гришине – Сталіне (Донецьк) Старо-Михайлівки немає. Це свідчить про те, що зупинку закритого роз'їзду могли використовувати для потреб залізничників. Остаточно пасажирська зупинка потягів по Старо-Михайлівці з'явилася в 1936 році.

А.Лисенко засвідчує, що після вигнання нацистів зі сходу України в 1943 році станція Старомихайлівка вже не діяла, оскільки для засівання ланів відновленого колгоспу в селі Старомихайлівка зерно отримували по станції Красногорівка. Отримували зерно жінки, оскільки працездатних чоловіків у 1943-1944 роках на сході України не було, - всі були в армії. Вони ж і носили зерно зі станції до садиби колгоспу. З другої половини 40-х років ХХ століття Старомихайлівка – зупинний пункт пасажирських поїздів місцевого сполучення Ясинувата – Красноармійське (Покровськ), які з 60-х років переведено в категорію приміських. Із налагодженням сполучення дизель-потягів Іловайського моторвагонного депо і дозволом приватним особам тримати дачні ділянки даний напрям перетворився майже у магістраль, - тут ходило від 4 до 6 пар приміських дизель-потягів на добу. Втім, фізичне і моральне зношення рухомого складу призвело до скорочення кількості пар приміських потягів до 2-3 на добу.

В 2014 році у зв'язку із загостренням політичної ситуації та початком бойових дій на сході України кілька місяців поспіль пасажири приміських дизель-потягів Іловайськ – Красноармійськ проходили своєрідний «прикордонний» і «митний» контроль: українські військові та поліція доглядали пасажирів по Красногорівці, бойовики незаконних збройних формувань – по станції Рутченкове. Старомихайлівка була на «нейтральній» території. Історія повторювалася: в 1919 році село також було між червоними, які стояли в Красногорівці, і білими, які були на Лідіївському руднику.

Втім, початок боїв за Іловайськ (де знаходилися дизель-потяги, які в результаті боїв ущент вигоріли) і остаточне формування лінії фронту поставили крапку в історії пасажирського сполучення Рутченкове – Покровськ та пасажирської зупинки по Старомихайлівці. Чи може не крапку, а три крапки? Поживемо – побачимо...