Станція Мандрикине

[pabel]

Станція Мандрикине була офіційно відкрита в 1872 році, однак до середини 70-х років ХІХ століття рух поїздів тут більш нагадував маневри на під'їзній колії. Першою її назвою була «Михайлівка», оскільки поряд були землі церкви і громади села Старомихайлівка (на картах Ф.Шуберта – Михайлівка Стара). Само село знаходилося в 10 верстах від станції. Нині на залізниці Ясинувата – Маріуполь більш наближеною до села Старомихайлівка є станція Рутченкове (на відстані 10 км), до 1903 року – Руднична, однак останній роздільний пункт було відкрито лише в середині 70-х років ХІХ століття. По відкритті напівстанції Руднична в 1874 році, станції Михайлівка присвоїли назву Мандрикине, яка вказує на тамтешніх землевласників з роду Мандрикиних у другій половині ХІХ століття. Дворяни з роду Мандрикиних ведуть свій родовід від козака, вихідця із Запорізької Січі Андрія Мандрики.

Не пізніше 1876 року розпочинається курсування поїзду пасажирського сполучення Оленівка – Костянтинівка із зупинкою по станції Мандрикине. На початку 80-х років було відкрито напрям Оленівка – Маріуполь, і вищевказаний поїзд було встановлено у сполученні Юзове (Донецьк) – Костянтинівка, і з 1883 року під'їзд до нього забезпечувався товаро-пасажирським поїздом сполученням Маріуполь – Луганський завод. З 1892 року через станцію Мардрикине курсують 2 пари поїздів пасажирського сполучення, в 1906 році – 4 пари поїздів, з 1913 року – 4 пари поїздів пасажирського сполучення. Не пізніше 1922 року розпочалося курсування пасажирського поїзду на Харків, в 1926 році їх було вже два (поштовий і пасажирський), а з 1928 року маршрут прямування одного один із них (поштового) було подовжено до Полоцька. З 1937 року цей поїзд ходив до Ленінграда (Санкт-Петербурга). До війни курсував і пасажирський поїзд Маріуполь – Міллерове. З 60-х років ХХ століття по станції Мандрикине розпочинається приміський рух у сполученні Ясинувата – Маріуполь (до того між даними пунктами курсували пасажирські поїзди місцевого сполучення). Однак приміський пасажирський рух в районі станції Мандрикине існував не лише на магістральному ході, але й на периферійних гілках.

В 1890 році промисловець Петро Карпов побудував під'їзну колію приватного користування від станції Мандрикине до власного Вознесенського рудника в районі сучасної шахти «Петровська» протяжністю 3 версти, відому як «гілка Карпова». Розвідки надр під будівництво Вознесенського рудника на землях селян Старомихайлівки тривали (переданих під рудник П.Карпову) з 1873 року, а рудник було відкрито в 1881 році. Відсутність колії до рудника стримувала ріст продуктивності шахт підприємства. Будівництво під'їзної колії супроводжувалося гучним скандалом. Колія мала проходити через землі поміщиці Д.Мандрикиної, яка отримувала прибутки від гужового «транзиту» вугілля Вознесенського рудника через свій маєток. Не бажаючи втрачати ці прибутки, які зникли би після відкриття під'їзної колії, Д.Мандрикина не надавала дозволу на відчуження землі під залізницю. Почалася тривала судова тяганина, питання будівництва вирішувалося через Санкт-Петербург, і промисловцю врешті-решт дозволили здійснити відчуження землі, згідно із чинним законодавством, і будівництво злощасної гілки. Цей інцидент став причиною родової чвари дворян Карпових і Мандрикиних тривалістю більш ніж століття. Лише в 2001 році нащадки обох учасників юридичної тяганини здійснили акт символічного примирення родів на станції Мандрикине, потиснувши руки один одному.

Станом на 1899-1900 господарчий рік, по станції Мандрикине було відвантажено 26,2 тис. вагонів вугілля, з них 15,9 тис. вагонів – від імені П.Карпова, інші – від імені такого собі Полупаєнка. Пізніше гілку Карпова було подовжено до 12,5 верст, - до Трудівського рудника. Даний рудник до 1904 року був у володінні П.Карпова, а після його смерті підприємство успадкувала його донька – Віра Карпова, після одруження – Пестерева. Перше вугілля рудник дав у 1905 році. Станом на 1910 рік, при станції Мандрикине діяли Вознесенський і Трудівський рудники із кількістю працівників 3,5 тис. і 510 чоовік, відповідно. На першому руднику працювали парові двигуни загальною потужністю 5 тис. кінських сил, на другому – парові й електричні двигуни потужністю 450 кінських сил. В Трудівському маєтку діяла також броварня № 7, яку було засновано в 1894 році; на ній працювали 23 робітники і було встановлено 1 двигун потужністю 10 кінських сил. В 1912 році Вознесенський рудник акціонували, і підприємство стали називати Товариство на вірі Вознесенський рудник спадкоємиць П.А.Карпова». Були відкриті нові шахти.

В 1913 році власники рудника побудували нову залізничну ширококолійну гілку приватного користування від станції Мандрикине до шахт №№ 5 і 12 протяжністю 5,5 верст. Станом на 1917 рік, по станції Мандрикине лідерами відвантаження вугілля були рудник спадкоємиць П.Карпова (до 250 вагонів на добу) і Трудівський рудник (до 15 тис. вагонів на рік). Багато рудників продовжували відправляти вугілля на станцію гужем. Як свідчення чвари між Карповими і Мандрикиними – вартість гужової доставки вугілля та інших вантажів на станцію Мандрикине в 1917 році сягала рекордної позначки – 7 коп. з пудо-версти. Існували й інші варіанти відправлення вугілля: так, невелика Мар'їнська копальня Я.Бобровникова, що в 12 верстах від станції Мандрикине, відвантажувала мінеральне паливо на гілку Трудівського рудника, і для цієї мети між двома підприємствами облаштували залізницю із кінною тягою.

По відкриттю залізниці Рутченкове – Гришине (будувалася з 1914 року) було вирішено відкрити під'їзні гілки до окремих шахт спадкоємиць П.Карпова від роз'їзду Старомихайлівка, однак революцій та подальші події завадили реалізації даних задумів. Серед відкритих нових шахт в зоні тяжіння до гілки Карпова, до яких передбачалося прокласти колії від Старомихайлівки, у 1913 році перше вугілля дала шахта «Проходка», нині відома як шахта ім. Челюскінців. До революції вугілля цієї шахти на станцію Мандрикине відправляли гужем. В перші роки радянської влади до неї побудували під'їзну колію. Станом на 1923-1924 роки, при станції Мандрикине числилися не лише малі та середні шахти, але й великі видобувні підприємства – Петровський (колишній Вознесенськіий), Мар'їнський і Пастуховський рудники, але вони не діяли...

В 60-ті роки ХХ століття від станції шахти «Проходка», яка носила назву «Чекіст», ходили робочі поїзди до станції Мандрикине. «Чекіст» – назва шахти, яку двічі (в 1929 і 1971 роках) приєднували до шахти «Проходка» – ім. Челюскінців. Мешканці Петровського району міста Донецьк розповідають, що на шахті «працював справжній залізничний вокзал». А ще у шахти ім. Челюскінців найвищий у Донецьку терикон – 124 м, хоча з екологічних міркувань (зміна «троянди вітрів», тиск на земну поверхню, зміна кліматичних умов, запилення навколишнього середовища, горіння породи у відвалі, виділення небезпечних і шкідливих речовин в ґрунтові води тощо) дозволяється споруджувати терикони висотою не більше 100 м.

Після 2014 року налагоджувалося курсування приміських поїздів сполученням Мандрикине – Донецьк – Оленівка, і подавалося це як великі здобутки...