Станція Оленівка

[pabel]

Станція ОЛЕНІВКА була відкрита в 1872 році внаслідок будівництва Костянтинівської залізниці, яка з'єднала станцію Костянтинівка Курсько-Харково-Азовської залізниці, а також металургійний завод Новоросійського товариства кам'яновугільних і залізоробних виробництв із родовищами флюсів при селі Оленівка. Дана залізниця також пройшла через станції Ясинувата, Олександрівка (вона же – Юзове, - сучасний Донецьк), Михайлівка (Мандрикине). До середини 70-х років ХІХ століття рух на дільниці Юзове – Оленівка більше нагадував сполучення на під'їзній колії, ніж на дільниці залізниці загального користування. З середини 70-х років ХІХ століття тут відкрилося пасажирське сполучення. Станом на 1876 рік, тут курсував пасажирський поїзд Оленівка – Костянтинівка. В 1880 році Костянтинівську залізницю приєднали до Донецької кам'яновугільної залізниці, яка в 1880-1882 роках побудувала дільницю Оленівка – Маріуполь, і станція Оленівка перетворилася з тупикового – в лінійний роздільний пункт. Почалося курсування поїзду пасажирського сполучення Маріуполь – Луганський завод (Луганськ). З 1885 року співвласниками родовища вапняків поблизу Оленівки стали Девід Перн і Джон Х'юз (останній – директор-розпорядник Новорсійського кам'яновугільного та залізоробного виробництв, яке експлуатувало металургійний завод у Юзівці).

Станція перейняла свою назву у старовинного села, що знаходилося в безпосередній близькості. Заселення цього села розпочинається в 40-х роках ХІХ століття, і найменування поселення пов'язують із такою собі «бабцею Оленою Колесник», - однією із перших поселенців, родина якої була багатодітною та працьовитою. Місце для поселення було обране спочатку на східному, а потім – на західному схилі балки Далин-Тарама, поблизу Чумацької криниці. Селище розросталося дуже швидко, а відкриття поряд із ним покладів вапняку, доломітів і залізної руди, будівництво Костянтинівської залізниці та подовження її до Маріуполя визначили його подальний розвиток на півтора століття вперед.

До революції 1917 року Оленівка вантажила у великих кількостях хліб (до 1,7 тис. вагонів на рік), оскільки обслуговувала потужний хлібний район. Найближчі великі села, які відправляли хліб на станцію, - Новомихайлівка й Олександринка (зараз входить до складу міста Докучаєвськ). При станції до 1914 року існував лісний склад і склад землеробського обладнання крупного лісопромисловця Я.Геккера, однак через використання фальшивих векселів на своє ім'я промисловець збанкрутів. До 1910 року при станції Оленівка функціонували Новотроїцький та Каракубський залізорудні рудники Новоросійського товариства, після чого місцеве родовище руди було вичерпане. До речі, руда розроблялася в підземний спосіб та піднімалася в баддях на поверхню за допомогою кінного барабану.

З 1912 року розпочинається історія міста Докучаєвськ, який до 1954 року називався Оленівські Кар'єри. В кар'єрах Русько-Бельгійське Металургійне товариство видобувало у відкритий спосіб видобувало вапняк і доломіт, які потрібні для металургійного виробництва, і свою продукцію відправляло на Петровьскі заводи (Єнакієве). В 1913-1914 роках вказане вище товариство побудувало під'їзну гілку від станції Оленівка до місця розробок (т.зв. Оленівського родовища) протяжністю 12 верст. В радянські часи до цієї гулки було добудовано інші дільниці (наприклад, до Стильського родовища), які утворили розгалужену систему під'їзних колій, що нині належать Докучаєвському флюсо-доломітному комбінату. Головна колія підприємства йде від Оленівки до станції Виноградна в селищі Ясне, де розгалужується на два «рукави»: на Центральну – Комсомольську та на Обжигу – Стилу. Колись (орієнтовно – в 30-ті – 60-ті роки) по цій колії існувало пасажирське сполучення, про що свідчать пасажирські платформи на під'їзних коліях флюсо-доломітного комбінату, зокрема – по станції Виноградна. Ходив робочий поїзд у складі 5 пасажирських вагонів.

В 1966 році під'їзну колію в напрямі Докучаєвська, Новотроїцького (викючно) і Стили електрифікували змінним струмом (напруга контактної мережі 25 кВ), тоді як напрям Ясинувата – Маріуполь було електрифіковано постійним струмом (напруга 3 кВ). Передачу вагонів на залізницю загального користування з продукцією комбінату, а також порожняку на комбінат по станції Оленівка до 2014 року здійснювали маневрові тепловози. Постійним струмом було електрифіковано вантажний парк станції Оленівка «Укрзалізниці», - Оленівка-Нова, а змінним – промислову станцію Оленівка-Передавальна Докучаївського флюсо-доломітного комбінату. Між ними – колія без електротяги, де й працювали тепловози. Не дивлячись на електрифікацію, до 1972 року на коліях комбінату широко використовувалися паровози СО.

Слід зазначити, що до революції Докучаївський флюсо-доломітний комбінат називався Оленівські кар'єри Русько-Бельгійського металургійного товаритва, а до 1961 року – Оленівське рудоуправління. Відправлення флюсів у 1917 році сягало позначки 5 тис. вагонів на рік. Рік за роком удосконалювалася технологія видобутку: в середині ХХ століття корисні копалини вже видобували за допомогою гідропушки, станків ударно-канатної та шарошечно-обертової дії, навантажували сировину у вагони за допомогою екскаваторів. На початку ХХІ століття до структури Докучаєвського флюсо-доломітного комбінату входили кар'єри Оленівського і Стильського родовищ вапняків і доломітів, доломітно-обжиговий завод, дробарно-збагачувальні фабрики, циклічно-поточна лінія при Центральному кар'єрі, а також промислова залізниця загальною протяжністю понад 60 км. Протяжність залізниці змінювалася в залежності від розташування кар'єрів. Відпрацьовані кар'єри комбінату чимось нагадують каньйони в Північній Америці, однак для екології це непоправна шкода. Залізничну доставку породи у відвали на комбінаті замінили конвеєрною.

З 2014 року Докучаєвськ, як і Оленівка, не контролюються Києвом; до березня 2022 року вони знаходилися в безпосередній близькості від лінії зіткнення Збройних Сил України і проросійських незаконних збройних формувань на стороні останніх. По Оленівці знаходився контрольно-пропускний пункт проросійських бойовиків. Останні свого часу налагоджували курсування приміського поїзду Донецьк – Оленівка у складі 3 пасажирських вагонів під маневровим тепловозом. Поїзд у дорозі знаходився більше години. Слідкуємо за подальшими кроками «нових хазяїв життя» на Маріупольському напрямі...

Ще в 1911 році Рада З'їзду гірничопромисловців півдня Росії, адміністративна будівля якої знаходилася в місті Харків, звернулася до управління Катерининської залізниці (знаходилося в Катеринославі) з клопотанням щодо доцільності будівництва залізниці від роз'їзду Гродівка до станціх Оленівка через район села Іллінка. Дана залізниця мала обслуговувати перспективні родовища Західного і Південного Донбасу. В 1912 році правління акціонерного товариства Північно-Донецької залізниці заявило про наміри отримати концесію на будівництво та експлуатацію нових залізниць у т.зв. «Гришинському вугленосному районі» (вугленосна смуга завширшки 20-30 км між долинами річок Вовча і Самара із географічним центром по станції Гришине). Серед усього іншого, в 1913 році було запропоновано будівництво «виделки»від станціх Гришине на Рутченкове, Волноваху й Оленівку. Однак вказаному товариству було відмовлено у концесії на нові залізниці, і в результаті в 1914-1918 роках Катерининською залізницею було побудовано лише залізницю Рутченкове – Роя – Гришине із під'їзними гілками. В 1916 році Рада З'їзду гірничопромисловців отримало відповідь від Міністерства шляхів сполучення із резолюцією про недоцільність і передчасність будівництва залізниці Роя – Оленівка.