Станція Волноваха

[pabel]

Станція Волноваха відкрилася під час будівництва Маріупольської гілки Донецької кам'яновугільної залізниці в 1880-1882 роках. Найменування станції походить від назви притоки Кальміуса – річки Мокра Волноваха, витоки якої знаходяться поряд зі станцією, а також від старої назви сусіднього грецького села Бугас – Волноваха. Остання обслуговує місто Волноваха, яке до 2020 року було центром району. Історія міста тісно пов'язана із історією станції, і розпочинається в 1880 році, коли на території сучасної станції Волноваха почали зводити перші технологічні споруди. В 1881 році була відкрита станційна будівля, а наприкінці 1882 року було відкрите залізничне сполучення на дільниці від Оленівки до Маріуполя. В 1896 році при станції з'явилося паровозне депо, роком раніше – збудовано новий вокзал. Вантажообіг станції до революції був невеликим: так, по Волновасі вантажили по 300 вагонів хлібу й каоліну на рік. Вогнетривка глина видобувалася по селах Іванівка й Богородицьке.

В 1902-1905 роках будувалася «Друга Катерининська залізниця», яка складалася з двох «ізольованих» дільниць: східної Чорнухине – Караванна, і західної Волноваха – Довгинцеве (Кривий Ріг-Головний). Так в 1904 році станція Волноваха стала вузловою. Після будівництва Кичкаського мосту через річку Дніпро в районі Олександрівська (сучасного міста Запоріжжя) в 1907 році, нова залізниця відкрила новий хід для гірничозаводських і сільськогосподарських вантажів з Донбасу в Кривбас через Волноваху. Станція стала розпорядчо-сортувальною для нового ходу. Однак новий напрям став «піонерним» (за висловом з джерела 1931 року) для хлібних та сільськогосподарських вантажів, вантажонапруженим напрям Волноваха – Кривий Ріг став пізніше, в радянські часи. У 2014-2022 роках даний залізничний напрям був ключовим для логістичного обслуговування споживачів послуг вантажних і пасажирських залізничних перевезень у місті Маріуполь, а також для постачання т.зв. «сектору М» , - своєрідної лінії оборони та укріпленого району Збройних Сил України, що прикривали місто Маріуполь і Приазов'я в цілому. Захоплення російською армією Волновахи в березні 2022 року визначило долю Маріуполя.

До революції 1917 року кількість пар поїздів через Волноваху поступово збільшувалася. Якщо в 1883 році в розклад руху поїздів через станцію Волноваха було закладене курсування 1 пари товаро-пасажирських поїздів сполученням Маріуполь – Луганський завод, то в 1916 році нараховувалося вже 6 пар поїздів пасажирського сполучення: поштові Маріуполь – Звєрєво, поштові Довгинцеве – Дебальцеве (через Пологи, Караванну), пасажирські Маріуполь – Звєрєво, пасажирські Волноваха – П'ятихатки (через Пологи, з вагоном безпересадочного сполучення до Катеринослава), пасажирські Маріуполь – Ясинувата (із безпересадочними вагонами до Костянтинівки, Катеринослава, Харкова, Ростова), прискорені товарні (товаро-пасажирські) Маріуполь – Ясинувата і прискорений товарний (товаро-пасажирський) поїзд Волноваха – Олександрівськ. Щоправда, коли влітку 1918 року було відновлене пасажирське сполучення в Приазов'ї, залишилися лише поштовий поїзд Олександрівськ – Дебальцеве (через Пологи, Караванну) і Маріуполь – Ясинувата.

За сприятливого збігу обставин, кількість «променів», що утворюють залізничний вузол по Волновасі, могло бути набагато більше, аніж три. У ранніх радянських виданнях 1919-1925 років, коли для планування ще могли прямим чи непрямим чином використовуватися дані дореволюційного соціально-економічного розвитку країни, зазначаються такі проекти зализниць через Волноваху: Волноваха – Лозова, Волноваха – Краматорська, Волноваха – Чаплине, Волноваха – Таганрог, Волноваха – Звєрєво, і навіть Волноваха – Менчугове. Частина з уих проектів активно обговорювалася ще до революції 1917 року, а також у часи Гетьманату Української Держави в 1918 році.

За 20-ті – 30-ті роки ХХ століття через станцію Волноваха налагодили курсування поїздів пасажирського сполучення до Маріуполя, Мелітополя, П'ятихаток, Ясинуватої, Дебальцевого, Міллерового, Орши, Ленінграда. Поїзди пасажирського сполучення ходили і в період німецької окупації: у серпні 1942 року, наприклад, призначалися поїзди Ясинувата – Маріуполь (2 пари) і Волноваха – Царекостянтинівка (1 пара). В 1945 році через станцію Волноваха курсували поїзди далекого сполучення Жмеринка – Ташкент (через Пологи, Караванну), Одеса – Іловайське (через Пологи, Караванну), Маріуполь – Міллерове (через Дебальцеве). Після Другої Світової війни станція Волноваха стала пунктом із приміським пасажирським сполученням: станом на 1945 рік, у розклад руху поїздів було включено приміські поїзди Волноваха – Маріуполь. В 50-х роках ХХ століття наступила черга і для напряму Волноваха – Царекостянтинівка (Комиш-Зоря), - станом на 1959 рік у розкладі поїздів значиться приміський поїзд у цьому сполученні. І врешті-решт, у 60-х роках приміські поїзди пішли на Ясинувату. У другій половині 60-х років на приміських маршрутах Ясинувата – Маріуполь та Іловайськ – Комиш-Зоря з'явилися електро- і дизель-поїзди, відповідно. Це дозволило перевести приміське, а в роки незалежності України – і місцеве сполучення на Маріупольському та Запорізькому напрямах на якісно інший рівень.

Щодо місцевого навантаження по Волновасі, - станція мала переважно сільськогосподарське значення. Існувало тут навантаження і промислових матеріалів. Так, у 1923-1924 роках при станції Волноваха діяли каолінові кар'єри тресту «Донбассилікат».

Від залізничної станції Волноваха ходили міські та приміські автобуси, якими можна було доїхати в т.ч. до автовокзала, від якого колись відправлялися автобуси на Велику Новосілку, Маріуполь, Бердянськ, Курахове, Святогірськ, Харків, Замосць тощо, а також приміські рейси в межах колишнього Волноваського району. Статус міста селище Волноваха отримало в 1938 році. Місто оточене ланцюжком лісопарків та лісових масивів. Неподалік від міста знаходиться найвища точка Приазовської височини – могила Гончариха. З 2014 року місто Волноваха займало ключову роль в захисті Української державності, входячи в «сектор М». Не останнє місце серед тих, хто забезпечували обороноздатність на Волноваському напрямі, займали залізниці Кривий Ріг – Запоріжжя – Волноваха і Південнодонбаська – Маріуполь. До 24 лютого 2022 року Волноваха – пункт розвороту поїздів далекого сполучення Маріуполь – Київ, Маріуполь – Львів, Маріуполь – Харків. По станції здійснювалося перепричеплення локомотива, - електровоз міняли на тепловоз, - і далі поїзди прямували на Комиш-Зорю. Рух в напрямі Донецька існував до станції Південнодонбаська, далі до Оленівки колії були розібрані.

Нині Волноваха – один із символів потужного спротиву, готовності прийняти на себе удар противника, пожертвувати собою заради стримання просування ворожих військ. Атакувавши Волноваху з першого ж дня повномасштабної війни, російські війська і проросійські бойовики невизнаних державних утворень Донбасу за два тижні боїв зруйнували її практично повністю.