Станція Сартана

[pabel]

Станція САРТАНА відкрилася в 1882 році разом із відкриттям напряму Оленівка – Маріуполь, в 1967-1989 роках носила назву Жданов-Вантажний.

Історична назва станції походить від найменування найближчого великого населеного пункту – грецького поселення. Греки у Приазов'ї опинилися в 1778 році, коли їх було сюди переселено із Криму за наказом імператриці Катерини ІІ. Тоді православних греків переселяли в Приазов'я, начебто, для захисту від влади кримського хана. Однак прямої необхідності в такому кроці після 1774 року не було: Кримське ханство тоді було оголошено незалежним від султанської Туреччини, і про жодні утиски православних у Криму не могло бути і мови. Греки ділилися на румеїв – для яких рідною була грецька мова, і урумів – для яких рідною була татарська. Кожна з цих груп греків заснувала свої поселення (виключення – Велика Новосілка і Маріуполь, які заселяли греки обох груп). Поселення Сартана, що знаходилося в 8 верстах від однойменної станції, заснували в 1779 році греки-румеї.

За однією із версій, топонім Сартана може означати «поселення біля руїн довгих стін» (переклад з татарської). Якщо ця версія є вірною, то, по-перше, ідея споконвічного «русского міра» на Донеччині розсипається вщент, адже перші поселення та укріплені міста в Приазов'ї виникли задовго до прибуття сюди умовного Івана. І по-друге, це свідчить про те, що греки тут були далеко не першими осілими поселенцями.

Що стосується радянської назви, а точніше – її приставки «-Вантажний», - до станції примикали і нині примикають колії металургійних заводів, то ж добра половина вантажів Маріупольського напряму мала і має призначення «Сартана». Так, в 1895 році по станції було облаштоване примикання під'їзної колії приватного користування заводу товариства «Російський Провиданс» протяжністю 5,5 верст, а в 1896-1897 роках – колії приватного користування заводу Нікополь-Маріупольського товариства протяжністю 2,5 версти. Мова йде про величезну промзону в межах міста Маріуполь в районі сучасних заводів ММК ім. Ілліча і «Азовмаш». Саме ці два заводи і були об'єднані у 20-ті роки ХХ століття в єдине підприємство «Завод ім. Ілліча тресту «Югосталь». У дореволюційні часи станція Сартана обслуговувала цегельний і хімічний завод.

Робота станції з того моменту, коли тут відкрилися перші заводи, відрізнялася рівномірністю в будь-яку пору року. Станом на 1916 рік, металургійні заводи відправляли до 30 тис. вагонів власної продукції на рік, отримуючи сировини і матеріалів до 80 тис. вагонів. Формування і розформування товарних поїздів по станції Сартана забезпечували 1-2 маневрових паровози. При станції утворилося пристанційне селище, яке наряду із колоніями місцевих заводів перетворилося на справжнє промислове містечко.

В 1923-1924 роках при станції Сартана числилися: діючий Нікополь-Маріупольський завод Югосталі, який виробляв чавун, мартенівську сталь, труби, рейки; не діючий Сартанський завод Югосталі (колишній товариства Російський Провиданс); не діючий Сартанський коксобензольний завод тресту «Коксобензол» (колишній Коппе при заводі «Російський Провиданс»).

З початку ХХ століття станція Сартана знаходилася у приміській зоні станції Маріуполь, сюди курсували «дачні» поїзди. Після Другої Світової війни приміський рух розповсюдився і на північ від станції Сартана. Так, станом на 1945 рік, в розкладі руху значиться приміський поїзд Маріуполь – Волноваха, який до 1939 року був пасажирсько-товарним. Станом на 1959 рік, в розклад руху поїздів було закладене курсування 4 пар приміських поїздів сполученням Маріуполь – Сартана, 1 пари приміських поїздів сполученням Маріуполь – Кічіксу і 2 пар приміських поїздів сполученням Маріуполь – Волноваха. Приміські поїзди з Маріуполя до Волновахи курсували у складі шести 4-вісних вагонів, до Сартани і Кічіксу – у складі шести 2-вісних вагонів. Далі на північ від Волновахи до станції Сталіне (Донецьк) приміських поїздів до другої половини 60-х років не було.

Ситуація із організацією мережі приміського сполученні на Маріупольському напрямі змінилася із потраплянням на Донецьку залізницю електросекцій типу С^Р₃. Станом на 1974 рік, у розклад руху поїздів було включено курсування приміських електропоїздів сполученням Жданов – Жданов-Вантажний (1 пара), Жданов – Жданов-Сортувальний (2 пари), Жданов – Волноваха (2 пари) і Жданов – Ясинувата (2 пари); влітку одна із пар Ясинуватського призначення направлялася до станції Красноармійськ (Покровськ). В 1988 році вже розпочалася заміна морально застарілих електросекцій С^Р₃ на електропоїзди серії ЭР2, ЭР2Т. Тоді від станції Жданов відправлялися 1 приміський електропоїзд сполученням Жданов – Асланове, 2 приміських електропоїзди сполученням Жданов – Жданов-Сортувальний, 1 приміський електропоїзд сполученням Жданов – Донецьк і 7 приміських електропоїздів сполученням Жданов – Ясинувата. До лютого 2022 року приміські поїзди з Маріуполя курсували до станції Південнодонбаська.

Промисловий залізничний транспорт на території металургійних комбінатів працював у надскладних умовах, виключаючи будь-яке можливе порушення циклу металургійного виробництва, іноді – за екстремальних температур вантажу, який транспортується. Знаходження людини на гранично близькій відстані (від кількох метрів до десятка метрів) від такого вантажу є смертельно небезпечним. Тому промзона металургійних комбінатів була недосяжною для сторонніх осіб. Що стосується станції Сартана, туди вантаж подавався в кондиційному стані, а зважаючи на те, що із заводів на станцію загального користування потрапляв у тому числі металопрокат, останній у зловмисників часто ставав об'єктом крадіжки. Часті випадки крадіжок металу по станції Сартана на початку ХХІ століття змусили власників і керівників металургійних комбінатів використовувати для транспортування металу важковагові автомобілі-металовози. Масовий вихід металовозів на автомагістраль призвів до руйнування там дорожнього покриття і свого часу став причиною скандалу в донецьких мас-медіа.