Сага про повний колодязь (закрита станція Бразоль)

[pabel]

Іноді питання походження назв малих станцій – це таємниця, закрита сімома, а то – і сто сімома печатями. Воно і зрозуміло: в радянські часи першочерговими до опублікування були матеріали із заснування ключових залізничних станцій та вузлів комунікацій, а малі історія малих станцій, де вантажиться по вагону-два на добу, розглядалася крізь призму «стаханівського руху», або взагалі в контексті «така станція існує». Втім, така позиція із «капілярною інфраструктурою» не витримує жодної критики, адже напружена та інтенсивна робота корінної станції є результатом невеликого навантаження на безлічі малодіяльних станцій та під'їзних колій. Схід України не є виключенням, і напрацювань останніх років в істориків і краєзнавців з означеного питання не так вже й багато. Наприклад, на Луганщині в районі селища Успенка є така закрита тупикова станція Бразоль, про походження назви якої кажуть, щось на-кшталт «є такий район в селищі, названий іменем тамтешнього землевласника».

Останнім часом з'явилися пошуки ономастично-лінгвістичного характеру, результати яких можуть вказувати на присутність в наших краях у давні часи різних племен і народів. Ключове слово тут – «можуть», тому що далеко не завжди результати цих досліджень модна вважати достовірними. Що стосується станції Бразоль, до уваги читачів пропонується один із доволі цікавих результатів таких досліджень. Біля міста Лутугіне знаходиться станція Бразоль, назву якої можна розуміти як «повний колодязь» (з чуваської пĕр «повний», çăл «колодязь»). Такий топонім для кочових народів є вельми правдоподібним, і схожу назву Бразолове має село в Дніпропетровській області» (Етнічний склад Великої Скіфії за даними топонімії / Ономастичні пошуки на території Євразії // Персональний сайт Валентина Стецюка, Львів; переклад з російської).

Але вивчення етимології топонімів тієї чи іншої місцевості – це лише початок великого дослідження. Це лише один із аспектів вивчення походження назви того чи іншого географічного об'єкту. Висновки про походження назв топонімів по завершенні одних лише ономастичних пошуків, як це зробив автор згаданого вище дослідження, оголошувати зарано.

Справа в тому, що і район станції Бразоль на Луганщині, і село Бразолове на Дніпропетровщині (біля Павлограда є станція Юр'ївка – саме в тому районі) більш-менш протяжний період часу колись належали одній тій самій особі – Івану Бразолю. Є ще кілька поселень із коренем «бразол», і всі вони пов'язані із прізвищем Бразоль. Це давній молдавсько-козацький рід. У 1711 р. після невдалого для царя Петра І Прутського походу на територію Московської держави переселилися брати Трохим і Лук'ян Бразул, які в тому поході підтримали Москву. Перший став засновником козацького роду Бразолів, другий – Бразулів-Брушковських. Згаданий вище Іван Бразоль – праправнук Трохима Бразула (Заруба В.Н. Родословник Екатеринославских дворян. – Днепр, 2017. – с. 54). То ж, чуваські коріння, якщо вони в даній історії присутні, можуть стосуватися лише походження прізвища землевласника (хоча і це питання є, м'яко кажучи, дискусійним), але ніяк не станції на Луганщині чи села на Дніпропетровщині. І тут при найближчому розгляданні виникає «повний колодязь»... питань...

Що стосується Івана Бразоля, ім'я якого й отримала станція Бразоль, він був крупним землевласником Павлоградського повіту Катеринославської губернії, дослужився до чину губернського секретаря, і до середини 90-х р.р. ХІХ ст. увійшов до правління Катеринославського комерційного банку, ставши одним із його директорів. Користуючись своїм службовим становищем, І.Бразоль отримує у зазначеному банку кредит на суму 2 млн. крб. і купує у Г.Булацеля маєток в селі Успенське (Успенка) Слов'яносербського повіту (Валентин Старостин. Местные банки: Екатеринославский коммерческий банк // Міський сайт Дніпра). На території маєтку виникає економія (будинок з 20 кімнатами, інші господарські та службові будівлі), і придбану територію в районі Успенки починають називати Бразоль. В маєтку було відкрито вугільний рудник землевласника, станом на 1899-1900 р.р. тут працювала 1 шахта (24 робітники), де було видобуто 10 тис. пудів кам'яного вугілля й 30 тис. пудів полуантрациту.

Тобто, дані про землевласника на прізвище Бразоль в Успенці з «Історії міст і сіл УРСР», видані в 60-х – 70-х р.р. минулого століття, підтверджуються. Щодо історії присвоєння станції найменування Бразоль – тут слід зазначити наступне. Дослідження доцільності будівництва Успенської або Лугансько-Успенської гілки, - від однієї зі станцій Донецької залізниці до вугільного родовища в селі Успенка, - розпочалося в першій половині 90-х р.р. ХІХ ст. Згідно із проектом шахтовласника Слов'яносербського повіту М.Ковалевського (1882 р.), гілка протяжністю близько 15 верст мала примикати до станції Мілова. Однак конфігурація гілки за першим проектом проходила повз сусідні родовища вугілля, майже не торкаючись їх. Згідно із другим проектом Ковалевського, розробленого спільно із князем Долгоруковим (1894 рік), гілка протяжністю близько 25 верст мала примикати між станціями Юр'ївка (Алчевськ) і Біла (Слов'яносербськ).

Однак в подальший розгляд проектів залізниці втрутився іноземний капітал. В 1896-1898 р.р. бельгійське акціонерне товариство доменних печей і фабрик будувало Ольховський (Вільхівський) чавуноливарний завод у районі села Успенка. В 1899 р. Металургійне Товариство Успенського басейну завершило спорудження дозволеної в 1895 р. приватної Успенської залізничної під'їзної гілки протяжністю 26 верст від станції Луганськ, формально – Катерининської, фактично – Південно-Східних залізниць до Успенки. Тому іноді дану гілку називають Ольховською під'їзною колією, - за назвою заводу, який фактично цю гілку «породив». Окрім зазначеного вище заводу, під'їзна колія обслуговувала шахти, зокрема – в районі Успенки. Про вуглевидобуток у тому селі відомо з 1802 р., і його історія досліджена достатньо ретельно. Тобто, будівництво гілки і придбання Іваном Бразолем маєтку в Успенці співпадають у часі, і скоріш за все, назву «Бразоль» кінцевий пункт цієї гілки отримав ще в 1899 р.

Втім, Іван Бразоль володів маєтком в Успенці недовго. Після економічної кризи 1900 року збанкрутіли багато підприємств і підприємців, у т.ч. Катеринославський комерційний банк. В 1901 році розпочалося розслідування справи про банкрутство даного банку, були заарештовані його керівники, яких підозрювали у фінансових махінаціях, - в т.ч. Іван Бразоль. Порушення, допущені під час придбання маєтку в Успенському не були прямою причиною банкрутства банку, - більш фатальними були наслідки виписування фальшивих цінних паперів. Маєток Івана Бразоля в Успенському було врешті-решт продано за борги в 1903 році такому собі Попову за ціною, в 4 рази нижчою, ніж було придбано Бразолем. Ця історія давно відома: судовий процес докладно описаний у пресі того часу (наприклад, в газеті «Южный край»), в мережі без особливих зусиль можна знайти стенограми захисних промов адвоката Івана Бразоля в цьому процесі. Адвокат, до речі, був першокласний, - врятував із найменшими втратами не лише волю, але й репутацію клієнта.

Остаточно назва «станція Бразоль» затвердилася після викупу Успенської гілки акціонерним товариством Північно-Донецької залізниці в 1915 р. (Луганск – Шмидтовская – Бразоль. Схемы участков. – [Х.], 1915) та переведенням її у загальне користування в 1916 р. Згідно зі Статутом акціонерного товариства Північно-Донецької залізниці, затвердженим у 1908 р., останнє зобов'язувалося побудувати в першу чергу залізничну магістраль від станції Льгов Московсько-Києво-Воронізької залізниці до села Богородицьке (Муровка) на річці Вільхівка, - до виходу на Успенську гілку. В другу чергу передбачалося подовження означеної вище магістралі до станції Лиха Південно-Східних залізниць. В 1912 р. було розроблено два варіанти трасування залізниці Родакове – Лиха, і обидва варіанти передбачали утворення залізничного вузлу із Успенською гілкою, однак у різних місцях (Линия Родаково – Лихая // Горно-заводское дело. № 7. 1912). В результаті наступних досліджень було обрано «південний» варіант трасування вказаної залізниці, а товариству Північно-Донецької залізниці в 1914 р. було рекомендовано «придбати гілку від Луганська до роз'їзду Бразоль, близько 15 верст» (Пути сообщения / Война и промышленность. 1914 год. – Х., 1915).

Тобто, назва «роз'їзд Бразоль» виникла до переходу Успенської залізничної гілки у власність Північно-Донецької залізниці. Це також непрямим чином свідчить про присвоєння кінцевому пункту даної гілки назви «Бразоль» наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., коли власником земельної ділянки, де цей пункт відкрився, був саме Іван Бразоль. Пізніше це статися не могло, оскільки після 1903 р. власниками маєтку були інші особи, а перебування Івана Бразоля в Успенці навіть мало відповідні юридичні наслідки. І скоріш за все, назву «Бразоль» підняло не акціонерне товариство Північно-Донецької залізниці, адже перебування Івана Бразоля в Успенці було нетривалим, великими підприємствами в Успенці Бразоль не володів, і між продажом маєтку «Успенка» і придбанням товариством Північно-Донецької залізниці Успенської гілки – досить широка часова прірва, - 12 років. Втім, джерела по лінії Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії, гірничого управління південної Росії та Катерининської залізниці до 1914-1915 р.р. не використовують назву «Бразоль» для позначення роздільного пункту на Успенській гілці. То був безіменний навантажувальний пункт на приватній під'їзній колії станції Луганськ Катерининської залізниці. Те ж саме стосується інших роздільних пунктів означеної гілки, розглянутих нижче.

Залізниця Родакове – Лиха будувалася в 1914-1916 р.р., а восени 1916 р. на станцію Бразоль прийшов перший потяг пасажирського сполучення, - товаро-пасажирський потяг з Луганська з вагонами ІІ і ІІІ класу. В 1916-1917 р.р. було передбачене курсування 3 пар таких поїздів на добу. В усі часи свого існування, обсяги пасажирського сполучення в напрямі Луганськ – Бразоль складали від 1 до 5 пар приміських або товаро-пасажирських (пасажирсько-товарних) поїздів на добу, - допоки їх остаточно не скасували в 2000 р.

В районі перетинання лінії із Успенською гілкою було побудовано станцію Шмидтівська. Зараз це станцію Лутугіне в однойменному місті Луганської області. Історична назва станції виникла від прізвища члена правління промислового кам'яновугільного і металургійного товариства Успенського басейна – бельгійського підданого Павла Шмідта. Саме він обрав місце розташування чавуноливарного заводу в межах сучасного міста Лутугіне. Про заснування самого заводу ще в радянські часи розповідали таку історію: «У липні 1896 року з Луганська в напрямі Успенки вийшов маневровий паровоз – «кукушка» з вагоном-салоном, в ньому – три пасажири, серед них – бельгієць Андремо і француз Маготто... Третій пасажир – німець Шмідт... Кілометрів через двадцять поїзд зупинився і пасажири вийшли з вагону, продовжуючи свою конструктивну розмову... «Ось тут ми і почнемо будівництво», - сказав майбутній власник чавуноливарного заводу Томас Андремо... «На чому заснований вибір місця для будівництва?» – «Ось бачите, - замітив Андремо, - тут проходить залізнична лінія Луганськ – Бразоль, а неподалік розташовані Ольховський і Алчевський металургійні заводи. Напівфабрикати під боком. Ну і дешева робоча сила» (Лиенко В.П., Чернявский Н.А. Крепче стали. – Донецк, 1968).

Так, у 1896 р. не було ніяких рейок від Луганська до Успенки, - вони з'явилися лише через 2,5-3 роки. І про яку «станцію Бразоль» без Івана Бразоля в Успенці можна було розмовляти в 1896 р. – теж «науці невідомо». Багато питань виникає до «дешевої робочої сили», адже місцеві мешканці територій, які сьогодні називають Донбасом, із великим небажанням йшли працювати на шахти і заводи, про що є безліч письмових свідчень, і що було причиною заселення сходу України мешканцями інших територій, що входили до складу Російської імперії. Не будемо присікуватися до художнього слова радянських авторів, адже в 60-х р.р. можливостей вільно й неупереджено досліджувати нашу минувщину було куди менше, ніж зараз. Доступних джерел відповідної епохи у радянських дослідників теж було куди менше, ніж зараз. Однак ця розповідь непрямим чином вказує, що Успенська гілка була побудована задовго до виникнення залізничного вузлу по сучасному Лутугіному.

Найбільш ймовірно, історичне найменування майбутнього вузлового роздільного пункту Успенської гілки – «Шмидтівська» – також було встановлене при будівництві чи безпосередньо по відкритті вказаної під'їзної колії. Сучасна назва станції, яка була присвоєна роздільному пункту в перші роки радянської влади, пов'язана із іменем професора геології Леоніда Лутугіна, який був прямо причетний до робіт, що передували будівництву залізничних тунелів в районі даної станції, і був куди ближчим до нового режиму, аніж «експлуататор народних мас» Шмідт. До речі, товаро-пасажирський поїзд Луганськ – Шмидтівська було призначено ще на початку 1916 р. Регулярне пасажирське сполучення на Успенській гілці до 1917 року – це дійсно заслуга акціонерного товариства Північно-Донецької залізниці. В перші роки радянської влади Донецькі залізниці цей рух відроджували: в 1923 р. пішли робочі поїзди Луганськ – Лутугіне, в 1926 р. – на Бразоль.

І ще: проектна назва вузлової станції на перетинанні дільниці колії Родакове – Лиха Північно-Донецької залізниці із Успенською гілкою, незалежно від обраного варіанту трасування лінії, була встановлена товариством Північно-Донецької залізниці як Вільхова (за назвою річки, уздовж якої ця гілка проходила, і на якій знаходиться селище Успенське). Останній «проектний топонім» з'явився також задовго до виникнення акціонерного товариства Північно-Донецької залізниці: ще в 1899 р. Рада З'їзду гірничопромисловців півдня Росії клопотала про з'єднання родовищ по річці Вільхова із гілкою Дебальцеве – Луганськ: передбачалося поєднати станцію Слов'яносербськ із Вільховою, а в перспективі – і з Гундорівкою (тобто, провести трасу залізниці в напрямі сучасної станції Лиха). Однак присвоїти назву «Вільхова» станції Північно-Донецької залізниці на Успенській гілці на початку ХХ ст. було вже неможливо: станція Вільхова Катерининської залізниці вже існувала в 30 верстах від імовірного місця майбутнього залізничного вузлу. Показовий, майже зворотній приклад: в 1916 році група промисловців звернулася до владних структур про перейменування станції Ясинувата Катерининської залізниці в «Авдакове» на честь померлого промисловця М.Авдакова. На клопотання була відмова: станція Авдакове (район сучасного міста Брянка) вже є на Північно-Донецькій залізниці.

Окрім цього, на придбаній Успенській гілці в 1915 р. так само майже «з нікуди» з'явився роз'їзд Коноплянівка, найменований за назвою Коноплянівського товариства, яке на початку ХХ ст. володіло в даному районі не лише вугільними шахтами, але й ін. об'єктами. Тобто, часовий проміжок, з якого походять назви перших проміжних роздільних пунктів залізничної гілки Луганськ – Бразоль, - той самий, що і для самої станції Бразоль. Коли в 1909 р. Луганське міське управління клопотало перед Радою З'їзду гірничопромисловців півдня Росії про вибір варіанту трасування лінії Льгов – Лиха Північно-Донецької залізниці в районі на південь від Луганська, було зазначено, що один із варіантів передбачає проходження магістралі через Коноплянівку (Доклад Совета Съезда XXXIV Съезду горнопромышленников юга России по XIV вопросу программы «О постройке новых железных дорог...». – Х., 1909). Тобто, топонім «Коноплянівка» існував до 1915 р., і це було дублюючою назвою села Георгіївка Слов'яносербського повіту. На карті Ф.Шуберта (аркуш XXVI-17, 1875 р.) позначена балка Конопляна в районі села Георгіївка, яка надала назву і станції, і згаданому товариству (можливо, по балці вирощували означену в її назві рослину). То ж топонім «Коноплянівка» стосовно позначення місцевості уздовж річки Ольховка використовувався куди раніше, ніж «Шмидтівська» і, власне, «Бразоль».

Це також непрямим чином свідчить про правильність висновків: присвоєння назв проміжних станцій напряму Луганськ – Бразоль здійснювалося не акціонерним товариством Північно-Донецької залізниці в 1915-1916 р.р., а в процесі будівництва Металургійним Товариством Успенського басейну Успенської гілки чи безпосередньо по її відкритті в 1899 р. Можливо, що назви «Коноплянівка», «Шмидтівка» і «Бразоль», які походять з другої половини 90-х р.р. ХІХ ст., до 1914-1916 років були не загальноприйнятими, адже в статистичних звітах Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії та гірничого управління південної Росії на місці цих роздільних пунктів – безіменні навантажувальні пункти. Однак вказані назви вже тоді мали вільно й досить широко вживатися, і бути зрозумілими широкому загалові.

Пасажирське сполучення по станції Бразоль було остаточно закрите в 2000 р., після чого протягом 1 року перегін Лутугіне – Бразоль і рейки по самій станції було демонтовано, пасажирська будівля теж невдовзі була зруйнована. Зараз на місці закритої станції – голий степ, і знайти місце розташування закритої станції людині не місцевій досить важко. Однак станція існувала, зробила свій внесок у розвиток залізниць сходу України, вона є частиною нашої історії та навіть – менталітету, а значить – має бути увічненою в літописі регіону і країни. Повний колодязь питань має стати повним колодязем висновків із цієї історії!