Станція Кринична

[pabel]

Станція КРИНИЧНА відкрита в 1879 році у зв'язку із будівництвом дільниці Хацепетівка (Вуглегірськ) – Ясинувата Донецької кам'яновугільної залізниці. Свою назву отримала від колодязю (криниці) із надзвичайно смачною питною водою. В царські часи місцева вода постійно розвозилася зі станції до найближчих роздільних пунктів у цистернах. На станції було облаштовано склад нафтопродуктів. Від станції було обладнано під'їзну колію до шахт Катеринівського Гірничопромислового товариства протяжністю 4,5 версти. Станом на 1917 рік, ці шахти відправляли по Криничній до 120 вагонів на добу. Тоді станція пропускала по 30 пар поїздів на добу. В 1924 році протяжність колишньої гілки Катеринівського товариства збільшилася до 15 верст, з них 8 верст – головної колії, власником гілки, як і шахт колишнього Катеринівського товариства, а у 20-ті роки – державного рудника № 7, стало «Донвугілля».

Станція обслуговує однойменне селище міського типу і північно-східну околицю міста Макіївка. Є вузловим пунктом: охоплює напрямки на Ясинувату, Іловайськ, Єнакієве і Горлівку. В радянські часи при станції функціонували Ясинівський коксохімзавод (один із найбільших в Європі), завод із виробництва екскаваторів, ливарно-механічний завод. Важкі випробування очікували промисловість у роки незалежності України. Із приходом у 2014 році «руського миру» промисловість по станції Кринична, як і по інших роздільних пунктах, не підконтрольних Києву, остаточно занепала, і окрім байки, як відомий усім бойовик «освятив» тамтешнє джерело, криничанам похизуватися, на жаль, нічим.

До речі, селище Ясинівка, яке надало назву коксохімічному заводу, має козацьке коріння – його виникнення пов'язують із зимівником Запорізької Січі, який було тут засновано орієнтовно наприкінці XVII століття.

Основною проблемою залізничного сполучення в перші роки існування станції Кринична була відсутність прямого виходу на станцію Горлівка, і далі на північ – в напрямі столиці Російської імперії. Поїзди доводилося розвертати по станції Ханжонкове, за 7 верст на південь від Криничної, щоби вони знову пройшли на північ у 2 верстах від станції. Втрачався дорогоцінний час. Лише в 1896 році було облаштовано з'єднувальну одноколійку протяжністю 3 версти між станціями Кринична на напрямі Дебальцеве – Маріуполь і Шляхопровід на напрямі Микитівка – Ростов, яка дозволила відправляти поїзди на північ без їх розвороту. Однак з'явилася інша проблема – налагодження курсування передавальних поїздів цією гілкою. Такі поїзди з'явилися в 1914 році, однак налагодити задовільне сполучення із пересадками з одних поїздів пасажирського сполучення на інші між залізницями Микитівка – Ростов і Дебальцеве – Маріуполь при 1-2 парах передавальних поїздів на добу було неможливо.