Станція Харцизьк

[pabel]

Станція ХАРЦИЗЬК виникла під назвою Харцизька під час будівництва Курсько-Харково-Азовської залізниці в 1868-1869 роках. Назва роздільного пункту походить від т.зв. «харцизів», - людей, які селяться у необжитих місцях (часто на прикордонні із ворожою державою) і ведуть вільний спосіб життя, не підпорядковуючись нікому: ані державі, ані організованим загонам самооборони – козакам. Прізвисько «харциз» – турецько-татарського походження, і означає воно – «волоцюга», «розбійник». Часто харцизів ототожнювали саме з розбійниками, оскільки ті збиралися у ватаги і «в пошуках хлібу повсякденного» не гребували нічим, - навіть грабунком подорожніх. Харцизи відіграли не останню роль у колонізації нашого краю, і селилися поряд із козаками та іншими мешканцями на території сучасних півдня і сходу України, вступаючи із ними у досить складні стосунки. Частими при такому співмешканні були епізоди насилля і кровопролиття. Харцизи були однією із причин гібридного просування православного світогляду (щоправда, у московському форматі) і сфери впливу Московської держави на південь.

Слід зазначити також, що землі, із якими ми зараз знайомимося, сміливо можна вважати сферою впливу запорізьких козаків, адже ще за часів козацького ватажка Лянцкоронського (Ланцкорунського) в першій половині XVI століття зимівники, інші поселення та укріплені місця (сторожі, пікети, караули, уходи) запорожців зустрічалися між річками Самара і Дон. А в одній із пісень епохи Козаччини про полковника Війська Запорозького Морозенка згадується Савур-Могила, де останнього стратили татари. Звичайно, це не єдині письмові та фольклорні згадки наших країв як краю козацького або ж місцини, добре відомої запорожцям. І згадки ці мали місце задовго до появи тут військових Московського царства. Цими землями запорожці неодноразово ходили на Азов на допомогу донським козакам у боротьбі із турецькою експансією. Потім ці місця стали ареною боротьби між запорізькими і донськими козаками. То ж, «не харцизами єдиними».

На Донеччині слово «харциз» є коренем багатьох топонімів: балок, струмків тощо. Що стосується станції Харцизьк, безпосередньо поселенню у 8 км на схід від майбутньої станції, а з нею – і самій станції, дала назву Харцизька балка. Перші поселення тут, засновані запорізькими і донськими козаками, виникли ще в XVI столітті. В 1876 році тут, на правому березі річки Кринка, колишнім отаманом Війська Донського А.Іловайським (за іншими даними – генералом Д.Іловайським) була заснована слобода. В 1805 році у слободі побудували церкву, яку назвали на часть Святої Трійці, а слободу – Кринко-Троїцькою або Троїцько-Харцизькою. В 60-х роках ХІХ століття в околицях майбутньої станції по берегах річки Кринка (на схід), балки Калинова (на захід) почали видобувати вугілля, що було однією з причин трасування Курсько-Харково-Азовської залізниці на Ростов через даний район, а не на Маріуполь.

З 1877 року станція носить сучасну назву, - Харцизьк. При станції виникло селище залізничників і торгівців, яке входило в Троїцько-Харцизьку волость. Станом на кінець 70-х років ХІХ століття, по станції Харцизьк робили зупинку 3 пари поїздів пасажирського сполучення Курськ – Ростов: поштовий, пасажирський і товаро-пасажирський. В районі станції було відкрито вугільні шахти та інші підприємства. В 1879 році при станції Харцизьк, згідно зі статистичними відомостями до IV З'їзду гірничопромисловців півдня Росії, значилися копальні І.Іловайського, Макіївська (Д.Селезньова), Гусельщикова (Рубінштейна), Чеботарьовська (П.Риковської), Калинівська (М.Строганова), Павловська (Павлова), Наслідишева, Богодухівська (І.Данилова) із загальною видобувною здатністю до 8,8 млн. пудів (понад 140 тис. т) на рік. В 1878-1879 господарському році дані шахти відправили на станцію Харцизьк понад 2 млн. пудів (33,3 тис. т) мінерального палива.

Шахти були сконцентровані в основному на захід від траси Курсько-Харково-Азовської залізниці й розкидані на відстані до 20 верст від останньої, що спонукало до будівництва нових залізниць загального і не загально-го користування. Першою колією приватного користування від станції Харцизьк у північно-західному напрямі стала протяжна (14 верст) гілка в промзону сучасного міста Макіївка, яка відкрилася в 1882 році та належала товариству Російського Гірничого і Металургійного Уніону, пов'язаному із промисловцями Іловайськими. В 1884 році дану гілку подовжили до станції Ясинувата Донецької кам'яновугільної залізниці. Продуктивність шахт зростала, однак відбувалася і монополізація місцевого ринку вуглевідправлень. Конкурентні переваги отримали шахти, що знаходилися поблизу під'їзної колії та обслуговувалися нею. Станом на 1886 рік, при станції Харцизьк функціонували Макіївська копальня панів Іловайських і Макіївська копальня спадкоємців Селезньова, які мали річну видобувну здатність 17 млн. пудів (до 280 тис. т). В 1889 році копальня спадкоємців І.Іловайського мала видобувну здатність 16 млн. пудів, копальня княгині Гагариної – 4 млн. пудів (разом – майже 330 тис. т) на рік.

В 1889 році було відкрито залізничну гілку Ханжонкове – Кринична, яка надала змогу станції Харцизьк відправляти поїзди не лише на Харків – Ростов, але й на Катеринослав (Дніпро). В 1892 році станція Харцизьк відправила на Курсько-Харково-Азовську і Катерининську залізницю 2,1 млн. пудів (33,9 тис. т) хлібних вантажів (зернохліб, борошно, ячмінь, овес), 10,8 млн. пудів (176 тис. т) вугілля, 0,5 млн. пудів (7,8 тис. т) лісу. З 1891 року від станції Харцизьк відправляються поїзди пасажирського сполучення (пасажирський і змішаний) на Катеринослав – Долинську. Станом на зиму 1894-1895 років, від станції Харцизьк відправлялися наступні поїзди пасажирського сполучення: поштові № 3/4 і товаро-пасажирські № 5/6 Харків – Ростов, поштові № 3/4 Харцизьк – Долинська і товаро-пасажирські № 5/6 Харцизьк – Катеринослав. В 1895-1899 роках при станції Харцизьк будувався котельно-механічний завод, на базі якого виникли сучасні трубний і машинобудівний заводи. Завод у 1903 році з'єднали зі станцією Харцизьк під'їзною гілкою протяжністю до 1 версти.

В 1900 році по станції Харцизьк зупинялися швидкі поїзди № 1/2 сполученням Катеринослав – Ростов із вагонами безпересадочного сполучення Волочиськ – Владикавказ і Одеса – Владикавказ, поштові поїзди № 3/4 Харків – Ростов і № 3/4 Долинська – Харцизьк, пасажирські поїзди № 5/6 Долинська Харцизьк із вагонами безпересадочного сполучення Миколаїв – Ростов і № 7/8 Курськ – Ростов, а також змішані поїзди № 11/12 Харків – Ростов із вагонами безпересадочного сполучення Москва – Ростов. Зростав і вантажообіг станції, більшу частину якого складали відправлення вугілля. В 1899-1900 господарському році по станції Харцизьк було відправлено 13,9 тис. вагонів, в 1900-1901 господарському році – 12,5 тис. вагонів вугілля і коксу (по 600 пудів кожен) від імені Російського Донецького товариства кам'яновугільної та заводської промисловості, Маркова, Симоновича й Титова і т.д. Відправляла станція Харцизьк і флюси: в 1899-1900 господарському році станція відправила 2,9 тис. вагонів, в 1900-1901 господарському році – 1,7 тис. вагонів флюсів від імені Михайлова, Петровського, Йофе, Моісеєва.

Станом на 1913 рік, по станції Харцизьк зупинялися такі поїзди пасажирського сполучення: кур'єрські № 1/2 Ростов – Варшава із вагонами безпересадочного сполучення Баку – Варшава – Каліш, Баку – Волочиськ і Баку – Одеса; № 1/2 Новоросійськ – Санкт-Петербург (двічі на тиждень); № 1/2 Ростов – Санкт-Петербург із вагонами безпересадочного сполучення Кисловодськ – Санкт-Петербург і Батум (Батумі) – Санкт-Петербург; поштові № 3/4 Ростов – Курськ; № 3/4 Харцизьк – Долинська; швидкі № 5/6 Ростов – Київ із вагонами безпересадочного сполучення Ростов – Севастополь і Ростов – Одеса; № 5/6 Ростов – Москва із вагонами безпересадочного сполучення Ростов – Санкт-Петербург, Новоросійськ – Санкт-Петербург, Ростов – Рига; пасажирські № 11/12 Ростов – Харків із вагонами безпересадочного сполучення Ростов – Яма (Сіверськ) – Харків, Ростов – Маріуполь, Ростов – Київ і Ростов – Херсон; № 11/12 Харцизьк – Долинська; № 13/14 Ростов – Харків із вагонами безпересадочного сполучення Ростов – Яма – Харків і Ростов – Катеринослав; № 13/14 Харцизьк – Катеринослав; прискорений товарний із пасажирськими вагонами IV класу № 31/32 Ростов – Микитівка; № 31/32 Харцизьк – Катеринослав.

В 1916-1917 роках станція Харцизьк була транзитною для залізничних дільниць Микитівка – Таганрог і Ясинувата – Іловайське. Навантаження хлібу складало до 25 вагонів на добу, гірничозаводських вантажів, які видавалися на станцію промисловою гілкою Російського Гірничого і Металургійного Уніона, – до 40 вагонів на добу. В напрямі Харків – Ростов і Харцизьк – Катеринослав існував жвавий пасажирський рух, а на промисловій гілці Російського Гірничого і Металургійного Уніона – місцевий пасажирський рух за особливим тарифом. Склад поїздів далекого пасажирського сполучення – від 6 до 8 пасажирських вагонів з місцями І, ІІ і ІІІ класу; у прискорених товарних поїздах Ростов – Микитівка можна було проїхати по тарифу IV класу. Від станції Харцизьк можна було доїхати до станцій Маріуполь, Микитівка, Катеринослав, Долинська, Харків через Лозову і через Яму, Київ, Москва, Петроград (Санкт-Петербург), Ростов, Новоросійськ, Туапсе, Кисловодськ, Мінеральні Води, Тифлис (Тбілісі).

В 1924 році було налагоджене курсування приміських поїздів сполученням Харцизьк – Іловайське, в 1925 році – Кринична – Іловайське, в 1926 році – Ясинувата – Іловайське. Поїзди далекого пасажирського сполучення і вагони безпересадочного сполучення в їх складі ходили до Іловайського, Маріуполя, Харкова, Києва, Льгова, Москви, Ленінграда (Санкт-Петербурга), Ростова, Туапсе, Тифлиса, Батума, Баку. В 1936 році Харцизьку було надано статус міста. Важким випробуванням для міста стала Друга Світова війна. До речі, в часи окупації залізницею існував пасажирський рух: станом на серпень 1942 року по Харцизьку робив зупинку пасажирський поїзд Дніпропетровськ (Дніпро) – Успенська, подовжений пізніше до Ростова.

По завершенні війни, в 1949 році свою першу продукцію дав Харцизький канатний завод. Місто відбудовувалося, розвивалося транспортне сполучення. З 50-х років курсують приміські поїзди Іловайськ – Дебальцеве через Єнакієве, Харцизьк – Успенська, Харцизьк – Матвіїв Курган, з 60-х років – дизель-поїзди Харцизьк – Таганрог, Іловайськ – Лозова, з 70-х років – Іловайськ – Попасна через Микитівку і через Єнакієве. В плані далекого пасажирського сполучення роль станції Харцизьк знижувалася: якщо наприкінці 50-х років тут іще зупинялися поїзди на Київ, Одесу, Москву, Ленінград, Ростов, Сочі, Адлер, Кисловодськ, Мінськ, Сухумі, Тбілісі, Баку (близько третина від усієї кількості поїздів, які курсували на даному напрямі), то в 70-х роках зупинка пасажирських поїздів по Харцизьку стала скоріше виключенням, ніж правилом. Адже поряд була велика вузлова станція Іловайськ, де зупинялися всі поїзди. Цей недолік компенсувався підвищенням кількості приміських автобусів і поїздів на Макіївку – Донецьк та Іловайськ.

З 2014 року Харцизьк не підконтрольний Києву, промисловість міста за 7,5 років неоголошеної війни знищена, і не стільки від бойових дій у 2014 році, скільки від «вмілого» керівництва проросійських бойовиків...