Станція Шебелинка

[pabel]

Станція ШЕБЕЛИНКА відкрилася в 1911 році, і свою назву успадкувала від сусіднього села, що згадується в 1681 році як козацьке укріплене містечко при річці Шебелинка біля Шебелинського броду. В 3 км від станції знаходиться ще одне старовинне українське село Андріївка, яке згадується вперше у «Книзі Великому Кресленню» (орієнтовно – 1627 рік) як село Андрієві Лози. В 1663 році сюди прибула група переселенців з Правобережної України, і було засновано поселення Андріївка. З 1817 року Андріївка – військове поселення, яке було перейменовано за назвою полку, що квартирувався тут, у Ново-Борисоглібськ. Після скасування системи військових поселень, напередодні реформи 1861 року населеному пункту було повернено історичну назву. Станом на 1913 рік, в Андріївці та в навколишніх хуторах торгували аптекарськими, бакалійними, мануфактурними та іншими товарами, шкірою, пивом, хлібом, швейними машинками тощо. Тут працювали винна казенна лавка (тобто, продавали горілку), шинок тощо. В околицях Андріївки, Лимана знаходилися мисливські угіддя, а станція Шебелинка стала своєрідним хабом для мисливців Харківського відділу Імператорського товариства правильного полювання. Ці угіддя тягнулися уздовж залізниці від Шебелинки набагато далі – до Жихора.

1 жовтня 1919 року поблизу станції Шебелинка (3,3 версти в напрямі Змієва) мала місце масштабна аварія товаро-пасажирського потягу № 7/8 сполученням Харків – Микитівка, який зіштовхнувся із товарним потягом. Події розгорталися таким чином. Після опівночі станцію Зміїв прослідував пасажирський потяг № 7. Десь за 2 години до прослідування станції Зміїв пасажирським потягом, її прослідував товарний потяг № 257 у напрямі станції Шебелинка. Начальник станції Зміїв, не переконавшись у прибутті товарного потягу на станцію Шебелинка (ймовірно, тому що вважав, що на прослідування перегону витрачалося максимум 30 хвилин, - і перевіряти не треба), випустив пасажирський потяг на перегін. Близько о 12:30 ночі пасажирський потяг прослідував сигнальний пост 272 версти, а черговий посту сповістив про це чергового по станції Шебелинка. Останній, в свою чергу, відповів черговому посту про не-прибуття товарного потягу в Шебелинку. Всі спроби чергового посту зупинити за допомогою сигналів пасажирський потяг № 7 не мали успіху.

Що ж тоді відбулося із товарним потягм № 257? Прослідувавши пост 272-ї версти, потяг пройшов бл. 10 верст і зупинився через «відсутність пару», яку спричинила погана якість вугілля. Попри вимогу до оснащення останнього вагону потягу в нічний час сигнальними ліхтарями, їх не було, а кондуктор, який мав слідкувати за тим, що коїться за останнім вагоном, внаслідок тривалої двогодинної аварійної стоянки потягу просто-напросто заснув. Тим часом, пасажирський потяг № 7 встиг набрати швидкість 40-45 верст на годину, і на повному ходу врізався в останній вагон товарного потягу. В результаті зіткнення було розбито 15 вагонів товарного і 4 вагони пасажирського потягу, загинуло 72 особи, поранено – 74. Згаданому вище кондуктору товарного потягу відрізало обидві ноги. Задля ліквідації наслідків аварії та допомоги постраждалим від станцій Зміїв і Основа вийшли допоміжні потяги. Станом на 3 жовтня повідомлялося, що рух потягів на відтинку Зміїв - Шебелинка відновлено, - вони прямують парною колією, яку звільнили від рештків зруйнованого рухомого складу раніше. Слідча комісія Північно-Донецької залізниці причиною аварії були непрофесійні дії працівників залізниці.

Після Другої Світової війни станція Шебелинка і навколишній район стали відомими широкому загалу далеко за межами Харківщини, оскільки тут було розвідано Шебелинське родовище природнього газу. Ще до Другої Світової війни було доведено, що т.зв. «Великий Донбас» є вугленафтогазоносною особливою геологічною територією в міжріччі Дніпра і Дону. Легенда радянської епохи розповідає, ш безпосередньо по закінченні Другої Світової війни технік Ізюмського заводу з ремонту локомотивів І.Панченко помітив джерело, де місцеве населення приймало «лікувальні ванни від ревматизму», і у воді було помічено бульбашки, а на її поверхні – плвіку, яка відблискувала усіма кольорами веселки. І.Панченко зрозумів, що це – природній газ із нафтопроявами, і звернувся в Академію Наук СРСР. В Шебелинку приїхало кілька геологорозвідувальних експедицій. Але, як бачимо, «легенда», яку придумали в радянському агітпропі, не має нічого спільного із реальністю. Геологічні пошуки з метою знайти нафту і газ тут проводилися задовго до «відкриття» І.Панченка.

Рік 1950-й, коли на родовищі почала діяти перша свердловина, вважається офіційною датою відкриття Шебелинського нафтогазоносного району, а з 1956 року розпочалася експлуатація газового родовища на глибині до 2,5 км. В 60-ті роки природній газ Шебелинського родовища подавався в Харків, Дніпропетровськ (Дніпро), Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон, Одесу, Полтаву, Київ, Львів, Бєлгород, Курськ, Орел, Брянськ, Москву, Ленінград (Санкт-Петербург), Гомель і т.д. В 1956 році почало забудовуватися містечко буровиків і газовиків – Червоний Донець (4 км від Шебелинки). В роки незалежності України Шебелинське газове родовище не втратило промислової цінності, тут функціонує низка стратегічних підприємств, які забезпечують її енергетичну незалежність. Навколо робочих потужностей родовища розміщуються перспективні газоносні площі – Північне, Південне, Західне і Східне Шебелинські. До лютого 2022 року станція Шебелинка обслуговувала такі підприємства, як ТОВ «Євроцемент-Україна», ПАТ «Зміївська ТЕС», Шебелинське підприємство з переробки газового конденсату і нафти, Балаклійський шиферний комбінат тощо.