Станція Рутченкове

[pabel]

Станція РУТЧЕНКОВЕ відкрилася орієнтовно в 1874 році, хоча не виключено, що смуга відведення під роздільний пункт була передбачена у проекті Костянтинівської залізниці, яка розпочала свою роботу в 1872 році. Перша назва роздільного пункту – напівстанція Руднична, яка мала обслуговувати потужні кам'яновугільні рудники в околицях. В 1903 році станції було присвоєне найменування «Рутченкове», - на честь колонізаторів, землевласників даного сектору, дворян роду Рутченко. Російські дворяни Рутченко ведуть свій родовід від сербських дворян на прізвище Рутич, які перейшли в середині XVIII століття на службу до російської імператриці Єлизавети Петрівни. За настановою канцлера Російської імперії Безбородька, дворянам довелося змінити прізвище на східнослов'янський манер. Поміщики Рутченко, які володіли землями в західній частині сучасного Донецька, в 60-х роках ХІХ століття відкрили перші кустарні шахти при селі Григоріївка (район сучасного селища Боссе в межах Донецька) в 8 верстах на схід від майбутньої станції, а з кінця ХІХ – початку ХХ століття брали участь в організації промислового вуглевидобутку.

Роздільний пункт «Руднична» згадується в 1874-1875 роках у зв'язку із проектуванням Західно-Донецької лінії Донецької залізниці. Один із варіантів трасування лінії передбачав проходження магістралі на Катеринослав через «станцію Руднична». В 1875 році було розроблено проект Рутченківсько-Курахівської залізниці, яка мала поєднувати станцію Руднична із шахтами Гірничого і промислового товариства на півдні Росії на землях поміщиків Рутченко і в Курахівці. Протяжність цієї залізниці приватного користування – 30 верст, із них 24 версти – колія від напівстанції Руднична до Курахівки (сучасне село Зоряне). Спорудження станції Руднична також приписується Гірничому і промисловому товариству на півдні Росії. У 1876 році залізницю до Курахівки і потужний рудник у Курахівці, побудований за європейським зразком, відкрили, але попрацювавши менш ніж їх було законсервовано через проблеми із вуглевидобутком і збутом вугілля по Курахівці. Відкрилися також шахти на землях дворян Рутченко, до яких у 1876-1879 роках було підведено під'їзні гілки від Рудничної, і які дозволили означеному вище товариству залишитися на плаву. З 1876 року напівстанція Руднична вже відправляє вугілля, з 1877 року тут зупиняються поїзди пасажирського сполучення. В 1882 році, коли відкрили залізницю на Маріуполь, напівстанція Руднична стала тарифною станцією.

Станом на 1899 рік, при станції Руднична числилися шахти Рутченківського гірничопромислового товариства, Лідіївска копальня О.Шена, а також машинобудівний завод Боссе й Генефельда (район села Григоріївка). В 1899-1900 господарському році по станції Руднична було відправлено 33,0 тис. вагонів вугілля і 10,9 тис. вагонів коксу по 600 пудів кожен. З них виключно весь кокс і 29,9 тис. вагонів вугілля було відправлено від імені Рутченківського гірничопромислового товариства, яке наприкінці ХІХ – початку ХХ століть було основним відправником по Рудничній, 2,1 тис. вагонів вугілля – від імені Успенського, 0,6 тис. вагонів вугілля – від імені Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства (Лідіївський рудник), 0,5 тис. вагонів вугілля – від імені Фон-Дитмара, і 7,5 вагонів вугілля – від імені такого собі Гордона.

В 1910 році навантаження по станції Рутченкове забезпечували шахти Рутченківського гірничопромислового товариства, Рутченківські кам'яновугільні копальні, Лідіївський рудник Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства і рудник Успенського. Також не останнім споживачем послуг залізниці був Південно-Російський пивзавод біля хутору Черепашки. Заснував цей завод у 1880 році Айвор Х'юз (син Джона Х'юза, засновника металургійного заводу і містечка Юзівка), а в 1910 році ним володів Артур Бальфур. В районі села Григоріївка продовжував працювати машинобудівний і чавуноливарний завод Боссе, який випускав парові котли, вуглепідйомні машини, насоси, вентилятори, парові елеватори, вагонетки та іншу гірничозаводську продукцію.

Станом на 1917 рік, при станції Рутченкове функціонували десятки вугільних шахт і рудників, найбільшими з яких були рудник Чулковського товариства (залізнична гілка протяжністю 5,5 верст, відвантажував до 200 вагонів вугілля на день), Лідіївський рудник (залізничні під'їзні колії загальною протяжністю 7 верст, відвантажував до 80 вагонів щоденно), рудник товариства Російський Провиданс (відвантажував до 40 вагонів на добу). В 1911 році Красногорівське Франко-Російське товариство відновило частину закритої Курахівської гілки від станції Рутченкове до села Красна Гірка і власного заводу шамотної цегли «Керамік». Відтоді станція Рутченкове стала відправляти до 10 вагонів на добу добротної цегли, отримуючи стільки ж кварцу і глини. Вглиб пристанційного селища Рутченкове занурювалася Іванівська залізнична гілка, яка обслуговувала механічний завод Боссе. Для більш повного обслуговування вантажовласників і пасажирів селища Рутченкове в 1914 році товариством «Російський Провиданс» було замислено будівництво Рутченківської залізничної гілки протяжністю 12 верст. Вказане товариство вже мало власні під'їзні колії загальною протяжністю 15 верст і 4 паровози. Перша Світова війна і революційні події 1917-1921 років стали на заваді будівництва товариством запланованої Рутченківської гілки.

Ще в 1891 році Бахмутське повітове земство звернулося в різні інстанції із клопотанням про будівництво залізниці Руднична – Гришине (Покровськ) або Желанна, яка мала би покращити постачання населення Катеринославської губернії хлібом. В 1894 році Ф.Чернишовим і Л.Лутугіним були завершені нові геологічні дослідження, які довели що «острівні» поклади вугілля по долинах річок Вовча, Солона, Казенний Торець, Бик та їх притоків – це подовження пластів вугілля, які розробляються у Старому Донбасі, а т.зв. «західна околиця Донецького кам'яновугільного кряжу» (або ж «Гришинський сільськогосподарський район південної гірничопромислової смуги») – це насправді новий вугленосний район (в роботі Ієроніма Табурно 1900 року видання він названий «Гришинським кам'яновугільним районом»), який потребує для обслуговування окремої залізничної лінії.

В 1899 році управління Катерининської залізниці запропонувало проект Курахівської залізниці в даному напрямі, яка мала би примикати по роздільних пунктах Руднична, Мандрикине або Доля, а в 1901 році приватний підприємець Ієронім Табурно запропонував проект приватної Рудниково-Лозівської залізниці, яка мала би примикати по станції Руднична і давати донецькому вугіллю прямий вихід на Лозову. Однак і перший, і другий проекти залізниці в бік Курахівки було відправлено на доопрацювання. В 1909 році було вирішено, що нові залізниці в напрямі Рутченкове – Курахівка будуватиме Катерининська залізниця, однак будівництво довго не розпочиналося, і приватні підприємці ще тривалий час дошкуляли казенній залізниці зі своїми проектами «розвитку рейкової мережі» в Гришинському вугленосному районі.

В 1911 році бурхливий розвиток вуглевидобутку і закладка перших потужних рудників у Гришинському кам'яновугільному районі спонукали провести тут додаткові геологічні дослідження. Останні керувалися професором Леонідом Лутугіним, а в 1916-1916 і 1921-1926 роках – його учнем Олександром Гапєєвим. Із реалізацією проекту Курахівської гілки зволікати вже було неможна, озираючись на відновлення приватним товариством в 1911 році її частини, що примикала до станції Рутченкове. В 1912 році було запропоновано проект Рудникової залізниці із виходом на станції Лозова і Полтава, в 1913 році – проект лінії Краматорська – Гришине із «виделкою» на Рутченкове, Оленівку, Волноваху, який мав би налагодити вантажний транзит між Маріуполем і Санкт-Петербургом. Однак в результаті було вирішено будувати залізницю Рутченкове – Гришине, проект якої було затверджено в 1914 році. Будівництво відбувалося в 1914-1918 роках, а в 1917 році від станції Рутченкове вже пішов товаро-пасажирський поїзд на Гришине. Станція Рутченкове стала вузловою.

В перші роки радянської влади залізниця Рутченкове – Гришине майже не діяла, - в 1924-1925 роках навіть мала місце дискусія про її закриття. До 1924 року товарний (з зими 1923-1924 років – пасажирсько-товарний) поїзд Рутченкове – Гришине ходив двічі на тиждень, розкладу не дотримувався. Робочий день на проміжних станціях напряму скоротився до 8 годин (за виключенням часу збору врожаю, коли залізничники працювали понаднормово), і якщо поїзд не встигав на наступну станцію до закінчення робочого дня, він залишався ночувати (із пасажирами, без буфетів на вокзалах) на попередній станції. Така нестабільна, і навіть ненадійна робота цієї залізниці призводила до того, що від послуг залізничного транспорту на користь гужових перевезень відмовлялися вантажовідправники. Приклад: після подій 1917-1921 років у селищі станції Гришине закрився пивзавод, і селище отримувало пиво з Рутченківського (колишнього Південно-Російського) пивзаводу. Останнє підприємство відправляло пиво, мило та іншу продукцію в Гришине гужем, обсяги таких відправлень сягали 400 пудів (6,5 т) на добу. Призначення в 1924 році курсування пасажирсько-товарних поїздів сполученням Сталіне (Донецьк) – Гришине тричі на тиждень, але зі строгим дотриманням графіку, врятувало ситуацію, і залізниця Рутченкове – Гришине до кінця 20-х років «вийшла з піке».

Станом на 1923-1924 роки, при станції Рутченкове діяли Лідіївський і Краснотворчеський (колишній Рутченківський) кам'яновугільні рудники; не діяли Афонський, Костянтинівський, Ново-Григоріївський рудники, шахти колишнього рудника «Російський Провиданс» і «Вуглекоп». Краєзнавці Рутченкового люблять розповідати про те, що їх район до Другої Світової війни був окремим містом. В перші роки радянської влади станція Рутченкове стала головним пунктом Краснотворчеського рудоуправління, звідки останнє відправляло вугілля з шахт т.зв. «Рутченківського кущу». В середині 20-х років ХХ століття робітничі селища шахт і заводів поблизу станції Рутченкове об'єдналися в Рутченківське (Краснотворчеське) робоче селище; до Рутченківської рудничної ради входили хутори і селища, які знаходяться практично в межах сучасного Кіровського району міста Донецьк. Територія підпорядковувалася Мар'їнському району Сталінської округи. В 1930 році Рутченківська селищна рада була підпорядкована місту Сталіне. В 1936 році було утворено Кіровський район міста Донецьк, названий на честь партійно-го діяча С.Кірова, серцевиною якого стали селище Рутченкове і Рутченківська селищна рада. До нового району також увійшло селище шахти «Гігант» (нині – шахта ім.Є.Абакумова), перша черго якої була пущена в експлуатацію в 1941 році, а після Другої Світової війни – селище шахти ім.О.Скочинського (т.зв. «мікрорайон Бірюзова»). Шахта ім. Скочинського вважалася найбільш небезпечною в плані раптових викидів вугілля й газу.

У 30-ті роки ХХ століття на станцію Рутченкове чекали нелегкі випробування. Станція мала лише 4 паркові колії, тоді як вантажлпотік тут був завжди суттєвим. Станція відправляла до 400 вагонів вугілля й коксу, а приймала до 150 вагонів різних вантажів на адресу промислових підприємств. Через станцію йшло багато транзитних вантажів, у т.ч. – на гілку Рутченкове – Гришине. Збільшення вантажообігу залізниці розкрило проблеми, на яку залізничники десятиліттями заплющували очі, зокрема – відсутність групування вагонів. Через подачу вагонів у кількох місцях станція в першу чергу опрацьовувала транзитні вантажі, а вагони призначення Рутченкове простоювали на станції до 6 год., перш ніж потрапити на шахтні та заводські станції. Наприклад, 22 серпня 1935 року зі збірним поїздом № 905 вагони призначення Рутченкове і Красногорівка були подані з Ясинуватої на станцію Мандрикине. Причина проста: вагони знаходилися в кількох місцях, паркові колії Рутченкового були зайняті, то ж у Мандрикине поїзд прибув на розформування. Рутченківські та красногорівські вагони після розформування відправили у зворотному напрямі до Рутченового. 6 вересня 1935 року на станцію Рутченкове прибув збірний поїзд з Ясинуватої № 859 у складі вагонів призначенням Мандрикине (6 вагонів у 2 місцях), Красногорівка (4 вагони в 3 місцях), Рутченкове (27 вагонів у 3 місцях). Знову ж таки 6 вересня на станцію Рутченкове прибув поїзд № 929 з вагонами призначенням Мандрикине (10 вагонів у 2 місцях), Рутченкове (13 вагонів у 3 місцях), Красногорівка (2 вагони у 2 місцях). А 26 вересня 1935 року у поїзді № 945 були вагони при-значенням Рутченкове (41 вагон у 5 місцях), Роя (4 вагони у 4 місцях), Красногорівка (6 вагонів у 4 місцях), Мандрикине (2 вагони) і Селидівка (1 вагон). Багатогодинні простої вагонів на станції «цікавили» працівників наркомату внутрішніх справ, і в результаті працівники станцій (як Рутченкового, так і станцій формування поїздів) отримували різні покарання.

Стратегічне значення станції Рутченкове було підтверджене подіями 1917-1921 і 1941-1943 років. В 1919 році по станції Рутченкове кілька місяців поспіль тримали оборону частини Самурського та Інгерманландського полків Добровольчої армії при підтримці бронепоїздів, а їм протистояла І Задніпровська дивізія, кістяком якої була бригада Нестора Махна. В 1941 році частини Вермахту та їх союзників прорвали оборону Червоної армії та увірвалися в місто Сталіне саме через район станції Рутченкове. За іронією долі, то були італійські частини, яких командування радянських військ недооцінювало. Рух поїздів через станцію Рутченкове відновлювався досить швидко, адже вугілля було потрібним для кожної із протиборчих сторін. В роки німецької окупації (1941-1943) через станцію Рутченкове існував навіть пасажирський рух у вигляді 2 пар поїздів пасажирського сполучення Ясинувата – Маріуполь. За непідтвердженою інформацією, пасажирський рух існував і на напрямі Рутченкове – Красноармійське.

Станом на літо 1945 року, по станції Рутченкове робили зупинку пасажирські потяги № 59/60 Міллерове – Маріуполь, № 61/62 Ясинувата – Красноармійське, № 65/66 Ясинувата – Мелітополь, № 73/74 Іловайське – Одеса. Подальше післявоєнне пасажирське залізничне сполучення по станції Рутченкове представляли також місцеві поїзди Ясинувата – Маріуполь – Слов'янськ і Ясинувата – Красноармійське, які лише на початку 60-х років було переведено в категорію приміських. У 80-х роках курсували приміські електропотяги сполученням Красний Лиман – Маріуполь і дизель-потяги Іловайськ – Лозова і Попасна – Добропілля, маршрут прямування яких перевищував 200 км.

В Кіровському районі міста Донецьк знаходиться сумнозвісне Рутченкове поле, на якому в 30-х роках ХХ століття розпочалися розстріли репресованих каральною системою СРСР радянських громадян. Дослідження подій, пов'язаних із Рутченковим полем, а також встановлення осіб, постраждалих від тих подій (їх кількість оцінюється різними дослідниками від 5 тисяч до 7 тисяч), а також обставин цієї трагедії тривають досі.