Станція Покровськ

[pabel]

Станція Покровськ – вузловий пункт п'яти напрямів: на Чаплине – Дніпро, Павлоград – Новомосковськ, Новобахмутівку – Авдіївку, Курахівку – Красногорівку і Добропілля – Дубове. В умовах ведення бойових дій в рамках відбиття російської повномасштабної військової агресії пасажирськими є лише перші два напрями, частково - третій (до станції Гродівка). Напрям на Дубове внаслідок стану колії фактично діє до станції Легендарна; колії на перегонах Красногорівка – Роя, Авдіївка – Ясинувата частково демонтовані. Електрифікація на дільницях Покровськ – Авдіївка, Очеретине – Новобахмутівка не діє, непоодинокими є випадки аварійного відключення електропостачання і на станції Покровськ. На перегоні Новобахмутівка – Горлівка зруйнований шляхопровід над автодорогою Р-19 Слов'янськ – Маріуполь, що також забороняє рух даним напрямком. Отже, вузловий пункт фактично є місцевою розв'язкою і логістичним тупиком.

Станцію було засновано як лінійний тарифний пункт Катерининської залізниці – станцію Гришине. Остання будувалася в 1881-1884 роках як станція другого класу, при станції облаштовувалося паровозне депо. Однак дуже швидко із пункту, потрібного для організації руху залізницею, станція Гришине стала пунктом навантаження вугілля і вапняків, потрібних для металургійного виробництва. Вже в 1881 році в газетах з'являються оголошення про продаж кустарних шахт у зоні тяжіння до проектованої станції Гришине, яка щойно почала будуватися. В 1882 році начальник будівництва Катерининської залізниці В.Титов заявляв про наміри багатьох вуглевідправників вантажити мінеральне паливо по станції Гришине. З весни 1883 року відкривається тимчасовий товарний рух між Ясинуватою і Нижньодніпровськом, з осені 1883 року (разом із завершенням будівництва вокзалу станції Гришине «в чорні») – тимчасовий пасажирський рух. Із облаштуванням капітального Амурського мосту в Катеринославі (нині – місто Дніпро) у травні 1884 року розпочинається регулярний рух Катерининською залізницею, хоча окремі недоробки тут ліквідовувалися до осені 1884 року.

Походження назви станції Гришине – водночас і просте, і складне питання. Станція отримала назву від однойменного села, на землях якого була зведена. Село Гришине було віддалене на 6 верст від станційного майданчика, і має давню історію. Перші згадки про «слободу Гришине» датовані серединою 90-х років ХVІІІ століття (радянський історик В.Кабузан датує виникнення села в 1793 році), і більшість дослідників припускають, що історія цього села має або може мати козацькі коріння. Однак прямих документальних доказів цьому немає, і тому подібні висновки робляться на підставі аналізу географічних назв, в тому числі – наявності таких у старовинних письмових джерелах, ономастичних пошуків, які стосуються топоніму «Гришине», а також певних припущень. Серед дослідників питання козацьких витоків Покровської територіальної громади Донецької області слід назвати імена істориків і краєзнавців В.Пірко, Т.Чухліба, Й.Фісая, М.Яцюка, П.Гайворонського, А.Кондратьєва, В.Кордюкова, С.Луковенко та ін.

Почнемо з того, що Покровський район Донецької області – територія запорозького козацтва. Ще за часів ватажка українського козацтва П.Лянцкоронського (перша половина XVI століття) козаками була заселена широка територія між річками Самара і Дон. Орієнтовно на початку 30-х років XVI століття король Королівства Польського Сигізмунд І як сюзерен Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (останнє знаходилося в союзницьких зносинах із Польщею на правах Кревської унії) укладає договір із іншим козацьким ватажком «черкасів» (тобто, українців) – О.Дашкевичем. Королівська влада визнавала українське козацтво, їхнє право на вільне життя в середній течії та низов'ях Дніпра. Та взамін козаки мали охороняти небезпечні напрями кордону Великого князівства Литовського, зокрема – між Самарою та Міусом (можливо, мова йде про річку Кальміус), де проходив Муравський шлях. Тобто, наша територія здавна була добре відома запорозьким козакам.

Додамо те, що в народному фольклорі зберіглися відомості про несення служби козаками на Савур-Могилі, яка знаходиться набагато східніше від сучасного Покровська. Пам'ятаєте народну пісню, в якій полковника Війська Запорозького С.Морозенка полонили татари, катували та вже мертвого «поставили на Савур-Могилу»? Неодноразово запорозькі козаки ходили на допомогу донським козакам, зокрема – задля облоги турецької фортеці Азов. Із Запорозьким козацтвом пов'язують і виникнення в XVI-XVII століттях міст і сіл Зимогір'я, Кремінна, Сватове, Старобільськ, Суходльськ, Лиман, Макіївка, Сіверськ та інші, які знаходяться далеко на схід від сучасного Покровська. «Перелетіти» через наші місця запорожці не могли, і на території сучасного Покровського району мали пролягати щонайменше козацькі шляхи сполучення. На території району археологи знаходять козацькі шаблі, кулі, хрестики, люльки, гончарні й керамічні вироби, польські монети (окрім козаків, їх сюди ніхто не міг завезти). Це є прямими і непрямими доказами того, що запорожці здавна освоїли наші землі. Однак жодних точних географічних прив'язок щодо осілості запорозького козацтва в наших місцях відповідні свідчення не надають (архіву Старої Січі не зберіглося), і стверджувати на 100 % те, що зимівник існував на території сучасного села Гришине, міст Покровськ чи Донецьк, - ми не можемо.

Територія, де розташоване сучасне село Гришине, в часи Нової Січі належало Самарській паланці Війська Запорізького Низового. «Слободи» в західній частині сучасної Донецької області, - а однією із слобод на початку свого існування було сучасне село Гришине, - або засновувалися на місці козацьких поселень, або населялися колишніми запорізькими козаками. Згідно із архівними даними, в так званому «урочищі Гришине» були козацькі зимівники, однак де це було урочище – конкретної географічної прив'язки не надавалося. Пізнішими дослідженнями встановлено, що це урочище – у трикутнику Павлоград – Новомосковськ – Синельникове, - тобто, до наших місць не має жодного стосунку. Про козацький зимівник у районі або в околицях сучасного села Гришине немає жодних архівних даних. Ф.Макаревський, який описував козацькі зимівники на момент ліквідації Запорозької Січі в 1775 році, не залишив даних щодо наявності зимовника на території сучасного села Гришине. Втім, слобода Гришине наново заселялася однодворцями – колишніми запорозькими козаками.

Зимівник – не єдиний спосіб козацької присутності на тій чи іншій території. Ще могли бути сторожі, пікети, караули, уходи... Є відомості, які дозволяють припустити, що в околицях сучасного села Гришине була козацька могила, на честь якої могли назвати урочище, зимівник, слободу. Одна із версій щодо походження назви села Гришине – на честь козака «Дінського куреню» (Війська Запорозького, - не плутати з Донськими козаками!) на прізвисько Гриша, який тут за часів Старої Січі чи то жив (тимчасово або постійно – статистичні відомості Катеринославського губернатора у 80-х роках ХІХ століття, див. також спогади О.Фісая із села Гришине), чи то загинув у бою із татарами (звіт Порохні за XVIII століття). Однак, як і попереднього разу, в архівному документі згадується козак із таким прізвиськом, однак де його могила – точної географічної відсилки немає. Тобто, із урахуванням того, що прямих відомостей про зимівник або хутір козака Гриші не знайдено, під час ліквідації Запорозької Січі його не було (слобода «наново заселена»), то пов'язувати із козацьким поселенням періоду Запорозької Січі сучасне село Гришине неможливо. Втім, регулярні знахідки «козацьких артефактів» як в районі та околицях, так і на схід села Гришине, які також вказують на козацьку присутність, дозволяють із впевненістю констатувати: місця тут козацькі.

Підсумовуючи вищесказане, в 2021 році влада міста Покровськ, за ініціативи групи громадських діячів на чолі зі С.Гавриленко, вирішила в майбутньому встановити в центрі міста пам'ятний знак Козацької Слави у формі лицарського козацького хресту з піщаника. Зону відпочинку, пішохідну зону і прилеглу територію, де передбачається встановити цей знак, в 2023 році було перейменовано на бульвар Козацької Слави. По встановленні пам'ятного знаку, передбачається провести роботу з облаштування туристичного маршруту від даного знаку – до пам'ятного знаку Небесній Сотні по вулиці Захисників України. Маршрут слугуватиме для потреб національно-патріотичного виховання мешканців і гостей міста.

Зазначимо, що за часи свого існування станція Покровськ називалася: в 1881-1934 роках – Гришине, в 1934-1938 роках – Постишеве (на честь партійного діяча П.Постишева, якого пов'язують із організацією Голодомору 1932-1933 років та інших репресій на території України), в 1938-1965 роках – Красноармійське (в період німецької окупації в розкладах зазначалася назва «Постишеве»), в 1965-2016 роках – Красноармійськ (тобто, на честь Червоної армії). Сучасну, багато в чому – знеособлену, назву міста і станції обрано без конкретної географічної прив'язки, і за версією авторів відповідної ідеї – пов'язано із церковним святом Покрови Пресвятої Богородиці. Саме Пресвяту Богородицю вважають давньою покровителькою запорозького козацтва, а свято Покрови – Днем Козацтва в Україні. Однак на території сучасного Покровська немає «намолених» місць, щоби назву міста пов'язувати із релігійними святами і пам'ятними днями, а козацькою є територія не лише міста Покровськ, але й далеко на захід і далеко на схід. Всі населені пункти на землях Запорозької Січі тоді перейменувати, щоби в них був корінь «покров»? Дані міркування породжують різні альтернативні версії походження сучасної назви міста і станції. Наприклад, на момент перейменування міста в його околицях вже працювало потужне підприємство із назвою «Шахтоуправління «Покровське», і його керівництво могло впливати на рішення міської влади. Багато хто зауважує, що керівництво саме цього підприємства зробило все, щоби новою назвою міста була така, що співзвучна із назвою шахтоуправління. Автори ідеї про присвоєння місту назви «Покровськ» цього особливо не заперечують, наголошуючи на все ж таки первинності «козацько-релігійної» складової при прийнятті відповідного рішення.

В 1891 році Бахмутське повітове земство звернулося до Катеринославських губернських земських зборів із клопотанням про необхідність будівництва хлібовозної залізниці від станції Руднична (Рутченкове) або роз'їзду Доля – до станції Гришине або Желанна, чи будь-якого роздільного пункту на відтинку Гришине – Желанна. В 1894 році в Раду З'їзду гірничопромисловців півдня Росії із клопотанням про будівництво під'їзної колії від станції Желанна на Курахівку звернулися промисловці. В результаті певних дій, в 1899 році з'явився проект вуглевозної Курахівської гілки від станції Рутченкове до посту Журавка (район колишнього блок-посту № 10) в обхід станції Гришине. В 1902 році було розроблено проект Рудниково-Лозівської залізниці від роз'їзду № 14 (Дубове) до станції Руднична через район станції Гришине. Проект Рудникової залізниці Лозова – Рутченкове (1912 рік) і «виделки» Краматорська – Гришине – Рутченкове – Волноваха товариства Північно-Донецької залізниці (1913 рік) також передбачали перетинання проектованою залізницею Катерининської залізниці по станції Гришине. Влітку 1913 року було вирішено будувати залізницю Рутченкове – Гришине – Добропілля, яку було здано по частинах в результаті будівництва в 1914-1918 роках. Подовження залізниці Гришине – Добропілля в напрямі Мерцалове – Дубове будували в 1957-1962 роках.

Проект залізниці напряму Гришине – Павлоград – Новомосковськ – Рівне було вперше представлено на розгляд в 1908 році представниками проекту Домбровсько-Донецької залізниці, однак дослідження затяглися. В 1912 році представники проекту Рудникової залізниці запропонували побудували магістраль на Павлоград – Полтаву від станції Гришине або від проектованої станції напряму Лозова – Рутченкове, - Завидове (район села Завидо-Кудашеве, що на Добропільщині). В 1912-1913 роках розглядалися два конкуруючі проекти приватних залізниць: Гришине – Рівне і Лозова – Козятин. Врешті-решт, було вирішено будували державну залізницю Гришине – Рівне. Будівельні роботи почалися в 1914 році, і до 1918 року бюджет будівництва було вичерпано на третину, було майже завершено виконання необхідного обсягу земляних робіт, зведення середніх і малих мостів тощо. Будівництво дільниці Павлоград – Гришине відновили в 1934 році, і восени 1935 року тут вже відкривали регулярне товарне сполучення, в 1936 році – пасажирське сполучення. Однак в 1941 році лінію вивели з ладу радянські війська під час відступу, і німецьке командування вирішило, що відновлювати її недоцільно. Лише в 1954 році радянська влада, яка повернулася на схід України в 1943 році, розпочала відновлення цієї залізниці, і в 1957 році тут було відкрите вантажне сполучення. Що стосується пасажирського сполучення, його від Павлограда до Красноармійського поновили в зиму 1960-1961 років.

За сприятливого перебігу подій, кількість променів вузлу по станції Покровськ могла бути значно більшою. Згаданий вище проект «виделки» Краматорська – Рутченкове – Волноваха (1913 рік) передбачав вантажний транзит між Північно-Донецькою залізницею, станцією Гришине і портом в Маріуполі. Проект залізниці Царекостянтинівка (Комиш-Зоря) – Гришине – Краматорська (1916 рік) передбачав вантажний транзит не лише в Маріупольському напрямі, але й в напрямі незамерзаючих портів Чорного моря. Залізниця Мерцалове – Дубове, яку почали будувати в 1957 році, була частиною проектованого ходу Дубове – Волноваха, однак вдалося реалізувати лише частину її проекту. І до революційних подій 1917-1921 років, і після, розглядався варіант будівництва залізниці Гришине – Микитівка, який трансформувався в облаштування електрифікованого напряму залізниці Очеретине – Горлівка. І врешті-решт, з 1912 року просувався проект залізниці Саратов – Слов'янськ – Олександрівськ (Запоріжжя), який був на порядку денному до 1934 року, оскільки на необхідності цього будівництва наполягав професор І.Александров, - автор проекту Дніпрогесу і «другої надмагістралі» Донбас – Кривбас. Однак після смерті вченого проект втратив актуальність.

Робилися спроби розвитку мережі залізниць від станції Гришине не лише в південному, але й у північному напрямі. Згаданий вище проект «виделки» Краматорська – Рутченкове – Волноваха разом із іншими діючими і проектованими коліями Північно-Донецької залізниці мав би утворити хід Гришине – Лиман – Кантемирівка. Передтечею даного проекту можна вважати проект залізниці від станції Гришине до станції Бик Південно-Східних залізниць (Гартмашівка) із гілкою до Куземівки (сучасної Кривошиївки) через станцію Ставрокове (Бантишеве), район сучасного міста Святогірськ і тодішнього повітового міста Старобільськ, який розробляв у 1901-1902 роках інженер В.Пилсудський. В 1914-1916 роках розроблявся проект залізниці Бердянськ – Москва або Маріуполь – Москва через Гришине, Вовчанськ, і останній було визнано за більш перспективний. А в 1916 році, коли обговорювався перспективний план залізничного будівництва на 1917-1927 роки, представник міністерства шляхів сполучення С.Кульжинський запропонував будівництво залізниці від станції Гришине до Ізюма і Куп'янська. Однак події 1917-1921 років унеможливили залізничне будівництво.

Кількість пар потягів пасажирського сполучення на основному ході Катерининської залізниці через станцію Гришине з 1884-го до 1917 року збільшилася з 1 до 6, однак за рахунок використання вагонів безпересадочного сполучення географія пасажирського сполучення була досить широкою: протягом 10-15 років до розгортання подій Першої Світової війни то були Катеринослав, Долинська, Херсон, Миколаїв, Одеса, Волочиськ, Київ, Варшава, Калиш, Маріуполь, Луганськ, Харцизьк, Ростов, Мінеральні Води, Баку. В 1915 році в зв'язку із відступом російської армії з Польщі та заходу України Волочиськ, Варшава і Калиш стали недоступними для пасажирів Російської імперії, однак кількість пар на ключових напрямках або не знижувалася, або знижувалася несуттєво. Скасування почалися в зиму 1916-1917 років, і наприкінці 1917 року в зв'язку із більшовицькою навалою на Україну пасажирське сполучення залізницею припинилося. Частково потрібні обсяги пасажирського сполучення через станцію Гришине були відновлені у травні 1918 року, коли головним ходом Запорізької залізниці (назва Катерининської залізниці з літа по осінь 1918 року) ходили швидкий, поштовий, пасажирський і товаро-пасажирський потяги. Восени 1916 року розпочалося курсування товаро-пасажирських потягів сполученням Гришине – Добропілля (2 пари на добу), навесні 1917 року – Гришине – Рутченкове (1 пара на добу). Останні потяги в 1918 році були відновлені у сполученні Гришине – Юзове (Донецьк), однак потяги пасажирського сполучення Добропільською гілкою тоді не пішли.

Вже при новій владі, в 1922 році відновлюється пасажирське сполучення Катеринослав – Ростов, з початку року – раз на тиждень, наприкінці року – по 1-2 потяги в одному напрямі 5 разів на тиждень. З 1923 року починається курсування товарних, з 1924 року – пасажирсько-товарних потягів Гришине – Юзове. В якості пасажирських вагонів могли використовуватися і пристосовані товарні вагони: на головному ході Катерининської залізниці – до 1924 року, на напрямі Гришине – Рутченкове – до 1925 року. Пасажирсько-товарні потяги Гришине – Добропілля пішли лише в 1931 році. В 1936 році було призначене курсування пасажирського потягу Постишеве (Покровськ) – Дніпропетровськ (Дніпро) через Павлоград. Влітку 1939 року на напрямі Ясинувата – Красноармійське (Покровськ) – Чаплине було призначено 7 пар потягів пасажирського сполучення, на Рою, Ясинувату ходили 3 потяги на добу, на Добропілля – 2 потяги на добу, на Павлоград, Дніпропетровськ – 1 пара пасажирських потягів. Але вже восени 1939 року кількість пар потягів пасажирського сполучення стрімко скоротилася.

З 1947 року починається курсування робочих (приміських) потягів у сполученні Красноармійське – Добропілля, Красноармійське – Курахівка і на шахту «Центральна». Нині всі означені залізничні маршрути дубльовані та замінені рейсовим автобусним сполученням. З 1943 року ходять робочі потяги Ясинувата – Демурине, з 1948 року – місцеві пасажирські потяги сполученням Ясинувата – Чаплине, які в 1961 році переведено в категорію приміських. З 1963 року ходять приміські потяги сполученням Красноармійськ – Дубове. В 50-ті – 60-ті роки минулого століття кількість пар потягів пасажирського сполучення через станцію Красноармійськ зросла в рази у порівнянні із довоєнними показниками; за рахунок використання вагонів безпересадочного сполучення географія останнього розширилася. Однак це було не єдиним позитивним зрушенням за той період: розширювалися межі станції, переоблаштовувався залізничний вузол по станції Красноармійськ, облаштовувався вантажний хід Донбас – Львів – Чоп. В 1959 році було завершено електрифікацію напряму Чаплине – Ясинувата, в 1968 році – Красноармійськ – Павлоград. Існували і перспективи електрифікації залізничного напряму Красноармійськ – Дубове, однак далі техніко-економічного обґрунтування справа не зайшла.

З 1964 року починається впровадження приміських електропотягів С^Р₃ на напрямі Ясинувата – Чаплине (в 1959-1964 роках це були потяги з пасажирських вагонів під електровозом ВЛ22, ВЛ23, а то й під паровозом), і до 1970 року всі приміські перевезення залізницею у сполученнях Ясинувата – Красноармійськ – Чаплине (в тому числі із заходом в Донецьк) виконувалися електропотягами С^Р₃. З початку 70-х років депо електропотягів функціонувало не лише в Ясинуватій, але й у Красноармійську: потяг із двох три вагонних електросекцій був Красноармійським, з трьох – Ясинуватським. В 1988 році в Ясинувату прийшли нові електропоїзди ЭР₂, і депо в Красноармійську ліквідували. З 1965 року курсує дизель-потяг Д1 на маршруті Іловайськ – Красноармійськ – Дубове, маршрут прямування якого в 1969 році подовжили до Лозової. В 1972 році починається курсування подібного дизель-потягу у сполученні Попасна – Красноармійськ, маршрут прямування якого з 1977 року встановили у сполученні Попасна – Добропілля. Два згаданих вище приміські пасажирські сполучення існували до 1993 року; останній дизель-потяг у сполученні Іловайськ – Добропілля прослідував станцію Красноармійськ у 1998 році, у сполученні Красноармійськ – Іловайськ – у 2014 році. В 2009 році було припинено приміські пасажирські сполучення Красноармійськ – Золоті Пруди – Дубове. Красноармійськ – Добропілля і Красноармійськ – Курахівка. Тобто, налагодження і скасування курсування потягів приміського сполучення у складі з локомотивною і моторвагонною тягою на залізничному вузлі по станції Красноармійськ – Покровськ завжди було зумовлене економічною, внутрішньо- і зовнішньополітичною ситуацією в регіоні та країні; складова територіальної єдності країни в розрахунок практично не бралася.

Нині Покровськ є важливим пунктом не лише в системі логістики, і не стільки в системі логістики, як в системі оборони країни. Саме опираючись на вузол логістики та оборони в Покровську в 2014 році Збройні Сили України зупинили російський наступ, який розпочався після катастрофи в Іловайську. Тому недивно, що в 2022 році місто і станцію загарбники почали піддавати атакам з повітря, а в 2024 році розгорнули наступ на Покровськ. Однак можливості станції Покровськ, - як у воєнному плані (подальша успішна оборона), так і в плані вантажо- і пасажирообігу (технічне забезпечення територіальної єдності країни), використовують далеко не повністю. І цьому на заваді, на нашу думку, стало закриття наскрізного руху залізницею Покровськ – Дубове в 2017 році. Шкода, що в умовах ведення реальних бойових дій при закритті дільниці Легендарна – Дубове на даному напрямі апелювали виключно до економічної складової її функціонування...