Станція Лиман

[pabel]

Станція ЛИМАН (у 1916-1925 роках – Шухтанове, у 1925-2015 роках – Красний Лиман) з'яилася в результаті будівництва першої черги Північно-Донецької залізниці Слов'янськ – Ізюм у1909 році. Попередньо станція була невеликою і налічувала всього 7 колій, а рух пасажирів здійснювався у вагонах господарських поїздів. Однак із будівництвом у 1910-1911 роках колії на Сентянівку – Родакове, станція Лиман стала не лише вузловою, але й поступово почала перетворюватися на сортувальну. Як повноцінний вузол станція Лиман запрацювала в 1916 році, - коли відкрили наскрізний рух на Микитівку – Ростов і Лиху – Ростов. У 1916 році станцію перейменували в Шухтанове – на честь померлого голови правління акціонерного товариства Північно-Донецької залізниці, талановитого залізничника, державного діяча, інженера шляхів сполучення Леоніда Шухтана, який стояв у витоків створення магістралі та робив багато для того, аби Північно-Донецька залізниця перетворилася із вуглевивізної на транзитну.
До 1917 року від станції Шухтанове відправлялися по 3 пасажирські поїзди на Микитівку (з вагонами безпересадочного сполучення Кавказького напрямку), по 3 – на Слов'янськ, 1 – на Луганськ, 1 – на Лиху і 4 – на Харків (в одному з них були вагони безпересадочного сполучення до Петрограда), з останніх 2 – до станції Льгов. У квітні 1918 року під час відступу більшовицьких банд зі сходу України було зруйновано мости через Сіверський Донець на напрямках Шухтанове - Нирковек і Шухтанове - Слов'янськ. Перший міст швидко відновили в часи Української Держави, а другий - за одними даними не відновлювали до початку 20-х років ХХ століття, за іншими - відновили до стану, придатного пропускати паровози і (можливо) склади у 1-2-3 вантажні вагони (тобто, без пасажирського сполучення). Були призначені кур'єрські потяги № 1/2 Харків - Ростов, пасажирські № 7/8 Харків - Микитівка та № 11/12 Харків - Луганськ, а також поштові № 3/4 Шухтанове - Лиха, який у грудні 1918 року курсував до станції Родакове, пізніше - до Ниркового.
Історія перейменування станції Шухтанове в Красний Лиман в 20-х роках ХХ століття є досить цікавою і навіть курйозною. Ще в березні 1919 року ревком станції Шухтанове звернувся до керівництва Північно-Донецької залізниці із клопотанням про перейменування, однак у травні 1919 року внаслідок наступу збройних сил півдня Росії дану задумку не здійснили. Після повернення більшовиків на Донбас, оскільки тривалий час офіційного листа від новостворених Донецьких залізниць про перейменування не було, працівники станції самостійно виготовили нові таблички, і стали називати станцію Красним Лиманом. Однак у 1923 році керівництво Донецьких залізниць відмовило у перейменуванні, аргументуючі відмову, начебто, підтримкою Л.Шухтаном руху за права робітників. Було вказано іменувати дану станцію «Шухтанове» й надалі. У документах і джерелах 1921-1924 років по лінії наркомату шляхів сполучення станція іменувалася Лиманом, Красним Лиманом і Шухтановим. Восени 1924 року робітники станції звернулися із клопотанням про перейменування вдруге, і після тривалих бюрократичних процедур станцію Шухтанове таки перейменували в Красний Лиман.
З 20-х років ХХ століття розпочинається історія приміського («трудового») залізничного сполучення від станції Лиман. Станом на зиму 1922-1923 років, у розклад руху поїздів було закладене курсування приміських пасажирських поїздів сполученням Лиман – 387 верста (Форпостна, - 2 пари) і 2 трудових поїздів сполученням Лиман – Слов'янськ (2 пари). В зиму 1926-1927 років було налагоджене приміське сполучення з пересадками від станції Костянтинівка до станції Ізюм; зокрема, від станції Красний Лиман відправлялися приміські поїзди Красний Лиман – Слов'янськ, Красний Лиман – Шидловська, а також 2 пари трудових поїздів сполученням Красний Лиман – Святогірська. Трудовий поїзд представляв собою пасажирсько-товарний поїзд, призначений в першу чергу для перевезень робочих змін від пункту А до пункту Б, а в більшості випадків, - разом із ними, – і звичайних пасажирів (сполучення по станції Лиман сумним виключенням не було). У другій половині 30-х років робочі поїзди пішли в напрямі Красний Лиман – Артемівськ (Бахмут).
Станція Лиман в радянські роки була своєрідним новатором у впровадженні прогресивної техніки та технології на залізничному транспорті. В 1932 році на двоколійній дільниці Красний Лиман – Основа було вперше на сході України впроваджено автоматичне блокування. На початку 30-х років в депо Красний Лиман проходили промислові випробування перші паровози серії ФД, які щойно зійшли з конвеєра на Ворошиловградському паровозобудівному заводі. У 1934 році в Красному Лимані було облаштовано перше на залізничному транспорті СРСР депо вказаних вище паровозів, а також першу сортувальну механізовану гірку. Такий вибір залізничного керівництва був не випадковим: через Красний Лиман йшли проходили потоки донецького вугілля, найбільші серед усіх виходів з Донбасу (Гришине, Волноваха, Іловайське тощо), і у 20-х – 30-х роках ХХ століття вузол залізниць по станції Красний Лиман вважався перевантаженим.
Про необхідність електрифікації даного напряму зазначалося ще в 1920 році, однак ані тоді, ані в роки перших «п'ятирічок» цим планом не судилося здійснитися. Лише в 1961 році постійним струмом (напруга контактної мережі – 3 кВ) було електрифіковано залізничні напрями Основа – Святогірська, Красний Лиман – Микитівка, Красний Лиман – Шпичкине, а в 1962 році – дільницю Святогірська – Красний Лиман. Розпочалося переведення на електротягу поїздої роботи на вантажних, пасажирських і приміських перевезеннях. Електрифікація Краснолиманського залізничного вузлу, а також Московсько-Донбаського залізничного напряму, - завершилася в 1977 році, коли змінним струмом (напругою 25 кВ) електрифікували напрям Святогірська – Куп'янськ-Вузловий.
З 70-х років ХХ століття до 2010 року, окрім вугілля, через Красний Лиман проходив потужний вантажопотік нафтоналиву, - під Лисичанськом тоді ще працював нафтопереробний завод «ЛИНОС», а в радянські часи йшов величезний транзит нафтопродуктів з Кавказу. Бахмутська і Слов'янська сіль також вивозилася переважно через Лиман. Після 2014 року значення станції знизилося, однак до повномасштабного ро-сійського вторгнення Лиман залишався важливим логістичним вузлом і транспортною розв'язкою сходу України. Поряд із залізничним вокзалом, на північній стороні, знаходиться міжміська автостанція, звідки можна було дістатися до Слов'янська і сусідніх сіл. До 2022 року автобуси ходили до Лисичанська, Сєвєродонецька, Рубіжного. Відправлялися автобуси на Слов'янськ від ринку з південної сторони від станції.
Внаслідок російського вторгнення та окупації міста Лиман влітку 2022 року станцію Лиман, а найголовніше – залізничні мости з боку Ізюма і Слов'янська, було зруйновано, внаслідок чого станція Лиман тривалий час не діяла. Залізничними воротами міста, - навіть і зараз, - можна вважати станцію Слов'янськ, куди ходять рейсові автобуси з Лимана. Час від часу призначалися приміські електропотяги на відтинку Слов'янськ – Придонецька (район селище Райгородок), підвіз пасажирів з Лимана на які здійснюється також автобусним транспортом. Врешті-решт, на початку 2024 року було завершено ремонт мосту через річку Оскол і запущено курсування приміського дизель-потягу Лиман - Ізюм.
Лиман також є одним із найстаріших поселень Донеччини. Назва слободи Лиман походить від озера, яке знаходиться майже в центрі сучасного міста. Власне, «Новий словотлумачник» 1867-1868 років пов'язує виникнення топоніму і гідроніму «Лиман» із «чистим озером без очерету й заростів». Таких озер в долині Сіверського Донця досить багато, однак якщо переважна більшість із них – стариці, які утворені річкою із нестійким руслом, то Лиманське озеро має метеоритне походження (наповнена поверхневими і підземними водами воронка від метеорита, який впав сюди, за версією донецького історика Анатолія Черних, в епоху Середньовіччя). Заснована слобода Лиман у 1667 році слобідськими козаками, які числилися за гарнізоном фортеці Маяки. Після ліквідації козацького устрою Слобідської України козаків було обернено у військових обивателів. З 1825 по 1857 роки слобода Лиман – військове поселення. Мешканців поділили на роти, їм заборонялося займатися торгівлею і ремеслами. При будівництві Північно-Донецької залізниці в 1909-1911 роках поблизу села виникла станція Лиман із пристанційним торгівельним селищем, однак до 1938 року село Лиман було окремим населеним пунктом.
Коли село Лиман і пристанційне селище Красний Лиман об'єднали забудовою в 1938 році, новий населений пункт отримав статус міста і назву Красний Лиман. Таку назву місто носило до 2015 року, коли у зв'язку із впровадженням пакету законів «Про декомунізацію» населеному пункту повернули історичну назву. В 1989 році Краснолиманську міську і районну раду об'єднали, а в 2020 році усі населені пункти Лиманського району було включено до Лиманської об'єднаної територіальної громади (ОТГ). Також цікаво, що місто і ОТГ живилися природнім газом власного видобутку (були пробиті дві свердловини до місцевого родовища із запасами у 3 млрд. куб. метрів, якого вистачило би на сотні років). Наприкінці травня 2022 року в Лиман увійшли рашисти та місцеві колаборанти з лялькової «ДНР». Розпочалося тотальне мародерство в місті та в навколишніх селах, що тривало до деокупації міста восени 2022 року.
Лиманський район знаходиться в курортній та заповідній зоні. У чотирикутнику неправильної форми, утвореного ламаною лінією село Щурове (5 км по автодорозі від станції Брусин) – місто Лиман – селище Дробишеве і руслом річки Сіверський Донець, знаходяться так звані «блакитні озера», які за походженням є відпрацьованими кар'єрами, наповненими джерельною водою. Вода збагачена озоном, що у поєднанні із навколишнім сосновим лісом робило тутешню атмосферу сприятливою для відпочинку. У людей, які звикли до забрудненого міського повітря, в таких умовах у перші дні перебування на блакитних озерах могло навіть паморочитися в голові. Соснові ліси в долині річки Сіверський Донець мають штучне походження. Перші соснові посадки тут з'явилися завдяки кріпаку Антону Легкоступу, який любив свій край, і за наказом поміщика Данілевського (прадіда відомого письменника та громадського діяча Г.Данілевського, автора «Княжни Тараканової») вирішував проблему рухомих піщаних пагорбів (дюн) в Придінців'ї. Для закріплення в цих місцях ґрунтів, А.Легкоступ спочатку посадив по голих берегах річки кущі верболозу, а коли останній прижився – почав висаджувати сосни на ділянці у 1 тис. десятин.
Отже, станція Лиман поєднує три залізничні напрями: на Сіверськ, Святогірськ і Слов'янськ, - саме тому і прикута до цього міста увага рашистів. Однак таких напрямів могло бути і більше. Ще в 1901-1902 роках інженер В.Пилсудський клопотав про будівництво залізниці від станції Гришине (Покровськ) Катерининської залізниці до станції Бик (Гартмашівка) Південно-Східних залізниць. Траса мала проходити через територію Лиманської громади і спрямовуватися на Старобільськ. В 1913 році група московських банкірів на чолі із Дерюжинським розробила проект залізниці Саратов – Слов'янськ – Олександрівськ (Запоріжжя), яка мала би скоротити шлях вантажів між Поволжям і незамерзаючими портами Чорного морі. Пунктами сполучення даної проектованої залізниці із існуючою Північно-Донецькою залізницею мали бути Лиман або Яма (Сіверськ). Даний проект під час розгляду в Ценральному Комітеті в Санкт-Петербурзі мав перевагу над альтернативою – проектом залізниці Саратов – Міллерове – Маріуполь. Завдяки протидії Ради З'їзду гірничопромисловців півдня Росії, проект направили на доопрацювання, однак до 1917 року він не знімався з порядку денного. Так, в 1916 році проект залізниці Саратов – Слов'янськ було включено до перспективного плану залізничного будівництва.
Саме товариство Північно-Донецької залізниці також робило спроби розширити власну мережу залізничних ліній. В 1913 році товариство заявило про наміри розробити проект і побудувати залізницю Гришине – Лиман – Кантемирівка через Старобільськ. В 1916 році правління товариства розробило проект залізничних ліній Лиман – Орел і Сіль – Ростов. До перспективного плану залізничного будівництва було включено напрям Лиман – Орел, який створював новий найкоротший шлях на Петроград (Санкт-Петербург). Цим перспективним планом було також передбачене будівництво залізниць Орел – Петроград і Смоленськ – Юр'їв (Тарту, Естонія), які передбачалося включити до складу Московсько-Віндаво-Рибинської залізниці, а для нормального постачання даних залізниць вугіллям і мали побудувати залізницю Лиман – Орел. Йшла завзята боротьба за подовження залізниці Лиман – Орел до Москви, і невідомо чим вона завершилася би, яки не події 1917 року.
До середини 30-х років дебатувалася доцільність будівництва залізниці Гришине – Красний Лиман для задовільного зв'язку Гришинського вугленосного району із «першою» і «третьою надмагістралями» (відповідно, Донбас – Москва і Донбас – Ленінград). Щодо «другої надмагістралі» (Донбас – Кривбас), на думку автора проекту Дніпрогесу І.Александрова, її будівництво викликало би необхідність добудови до існуючої мережі залізниць лінії Демурине – Слов'янськ – Саратов. Однак у середині 30-х – середині 40-х років через низку об'єктивних і суб'єктивних причин проект «другої» та «третьої надмагістралі» поступово згорнули, і проекти розвитку залізничного вузлу станції Лиман не реалізували.