Місто Долинська. Місто-привид чи просто провінційне містечко?

[ВН Цокур]

23 жовтня 2020 року я здійснив подорож до міста Долинська, що в Кіровоградській області. Звіт про цю подорож я пропоную вашій увазі.

Недійсний ідентифікатор вкладення.

У центральній частині нашої держави, у Кіровоградській області знаходиться невеличке містечко під назвою Долинська. У мережі інтернет це місто часто охрещують депресивним напівзакинутим містом, де є навіть повністю нежилий район. Дехто пише, що це місто-привид, але я хочу усі ці міфи розвіяти. Нещодавно я побував у цьому місті. Я і поїхав туди подивитись на той відомий закинутий район, але був досить здивований: десь розчарований, а десь навіть дуже приємно вражений. Отже, по черзі.

Неподалік від міста у 80-і роки минулого століття будувався Новокриворізький гірничозбагачувальний комбінат залізних руд. Але трапилась перестройка, потім розпад СРСР і врешті решт цей майже повністю побудований гігант стоїть так і не попрацювавши за своє існування і дня, наразі потихеньку розбирається. Його можна побачити майже з будь-якого кінця міста. Звичайно для робітників цього великого підприємства будували житло. Було побудовано чимало дев'ятиповерхівок зі східної сторони міста. Але не усі їх встигли заселити. Де яку частину не заселили з тієї ж причини, що й не запустили підприємство. Але ж основну масу цих будинків було заселено і люди і зараз там живуть своїм життям.

Недійсний ідентифікатор вкладення.

Приїхав я у місто дуже рано, о 6-й ранку. Ще тільки на небі на сході появилось слабке просвітлення від перших сонячних променів. Майже годину мені довелось чекати відкриття хоча б якогось магазинчика, де можна було попити гарячої кави, бо вже осінь і вранці дуже холодно, навіть на траві був іній. Я у цей час трішки побродив біля залізничного вокзалу, куди я приїхав, обдивився. Перше, що одразу припало до очей, це чистота. Так, це центр міста, але я вже був багато де, і навіть у великих містах центр буває дуже брудний, особливо у нас, на сході країни, як би прикро це не звучало. А тут, місто, за котре в інтернеті пишуть, що воно занедбане – і ідеальна чистота, паркова зона на бульварі охайна, кругом освітлено, є місця для відпочинку, але майже нікого. Коли не коли проскочить повз якась людина, котра з виду, спішить на роботу. Іноді неподалік по вулиці проїде авто або мотоцикл. Через 10-15 хвилин людей стало трішки більше, з'явилось багато велосипедистів. У таких містах це є норма, я сам живу в маленькому провінційному місті і у нас велосипед теж є одним з основних видів транспорту міста. Нарешті відчинився неподалік вокзалу магазинчик і я зміг трішки зігрітись і збадьоритись смачною кавою. Трішки поспілкувався з продавчинею, від неї я дізнався, що на цей час у місті проживає аж 32 тисячі мешканців. Якось для занедбаного міста це дуже багато, але вона навіть запевнила, що раніше було набагато більше і що зараз вулиці стали пусті. У неї я запитав, як пройти до закинутого кварталу, вона мені махнула рукою «туди прямо і нікуди не звертай, тут недалеченько». Звичайно я трішки неправильно зрозумів напрямок, після кави ще трішки покрутився, до поки сонце не піднялось достатньо і потім пішов вздовж залізниці на південь. Через мабуть кілометри півтора я почав підозрювати, що йду не туди. Коли я розглядав місцевість через супутник Google Earth, я не знайшов де це знаходиться, але за містом були декілька сіл, де були якісь схожі на багатоповерхівки будівлі. Я й подумав, що це мабуть вони і все ж йшов.

Недійсний ідентифікатор вкладення.

Навіть на кінці міста, де виключно приватний сектор, я бачив сміття тільки у мішках біля будинків, котре чекало коли його заберуть на сміттєвоз, котрий з хвилини на хвилину повинен був проїхати вулицею. В решті, я прийшов на окраїну міста. Там не було ні душі. Далі я не знав куди краще йти, але побачив стежку у напрямку хащів і вирішив піти нею. Я пересік залізничну колію, перегін Долинська – Тимкове, далі знов пішов лісом. Перше враження – у лісі дуже чисто. Сміття нема, взагалі нема, навіть старого. Тільки листя і все. У нас на Донбасі майже у кожному населеному пункті лісосмуга – це страшна помийка. А тут... Це дійсно було дуже приємно.

Недійсний ідентифікатор вкладення.

Закрадались думки, а може ну його? У закинутих місцях можуть бути якісь маргінали і якщо цей район знаходиться віддалено від усього міста, то там або живуть безхатченки і інші маргінали, або об'єкт під охороною і я туди не потраплю. Але, я ж не для цього тратив свій час, частково гроші, щоб от так здатись. Якщо він дійсно десь на окраїні, то хоча б поруч походити, подивитись і тоді зі спокійною душею їхати додому. Через деякий час я вийшов на залізничний переїзд, з якого відкривався гарний вид на НКГЗК – той самий промисловий гігант, котрому не суджено було забезпечити роботою тисячі людей. Біля переїзду було маленьке село в одну вулицю. Я вирішив зайти до села і там поцікавитись у місцевих, кого першого зустріну, як дістатись до цих самих заброшок. Першим мені трапився водій хлібовозки. Він мені і сказав, що я пішов не туди зовсім. Він мені розповів як дістатись до тих будинків і що ніякого закинутого кварталу не існує, є просто декілька недобудованих та не зданих на заселення будівель. Він мене підвіз до переїзду у місті і далі він поїхав своїм шляхом, а я пішов через переїзд на схід, як він мені і підказав. Через приблизно кілометр я прийшов до лікарні. Вирішив там трішки роздивитись, може де є що цікаве. Забрів у тупік, де був пам'ятник першому долинському тракторові.

Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.

Потім повернувся на ту ж вулицю і пішов далі на схід. Перша заброшка, що мені трапилась – це здоровенний корпус лікарні, котрий так і не був зданий.

Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.

Лікарня уся працює, але оця будівля стоїть на території медмістечка повністю закинута. По видимому, того що є, повністю достатньо. Далі я вже бачив квартали багатоповерхівок і вони усі були повністю заселені і доглянуті.

Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.
Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.

Я пішов спочатку поблукати віддаленим кварталом панельок, потім вийшов на центральну вулицю і пішов вздовж багатоповерхівок. Людей було там дуже багато, як і у будь-якому місті у спальних кварталах. Кругом чистота. Газони чистісінькі, не було навіть собачого лайна, котрого повно на газонах у Києві – нашій столиці. А вигулювальників собак я бачив багато. У місті повно дітей, люди живуть, атмосфери якоїсь занедбаності немає взагалі. Знаєте, є у нас такі міста на Донбасі, у котре приїжджаєш і відчуваєш якийсь депресивний стан. І я навіть не можу сказати, що в нас мало таких міст, таких міст більшість. Але цього не відчувалось в Долинській. Місто і виглядало, і мало атмосферу живого. Було дуже приємно там знаходитись.

Вже наприкінці усіх цих будівель я все ж побачив першу заброшку. Вона мало чим виділялась серед інших, але у неї усе ж був якийсь сумний вигляд. Усі вікна майже цілі, але в ній не спостерігались нотки життя. Я підійшов ближче – так, ось перший будинок.

Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.

Але поряд дитячі майданчики, магазини. Ходять люди, кричать, сміючись, діти. Далі у кварталі я ще побачив декілька таких «мертвих» дев'ятинок.

Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.

Я зайшов у двір однієї такої дев'ятини. Там, з трьох сторін коробом стояли три заброшки.

Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.
Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.

Недійсний ідентифікатор вкладення.

З вікон доносились крики птахів. Вночі мабуть це атмосферно, але я був там уже близько до півдня. У дворі повністю охайний спортивний майданчик, де двоє хлопців займались спортом. Біля під'їздів навіть були лавочки, біля котрих можна було присісти і посидіти, під'їзди усі зачинені, перші два поверхи забиті або фанерою, або листами металу. На балконах і у деяких розбитих шибках, котрих одиниці, поселились птахи, у більшості голуби. Будинки виглядають так, наче б то ось зараз, відчиняй під'їзди і запускай туди нових мешканців, трішки привівши їх у косметично охайний стан. Трішки вище, теж серед таких заброшок знаходиться супермаркет «Varus». Дуже це символічно виглядає: навколо покинуті будинки, по центру стоїть супермаркет, біля якого ходить купа людей. Через дорогу від супермаркету стоїть дві недобудовані дев'ятини.


Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.
Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.

Недійсний ідентифікатор вкладення.

Так, вони вже без вікон і дверей, навколо оточені сітковим забором, а під'їзди закладені цеглою. Між ними також була якась споруда, схожа на якусь адміністративну будівлю, але зрозуміти що то не представляло можливості. Далі я пішов униз по вулиці. До речі, це була та сама вулиця, по котрій я блукав вранці, чекаючи відчинення магазину, де можна кави попити. Після останнього закинутого будинку я зайшов у двір і теж на очі потрапила контрастна картина: у дворі великий дитячий майданчик, на котрому гралась купа дітей. За закинутим будинком стояв повністю жилий такий самий будинок. Діти мабуть живуть саме у ньому. Поруч був ларьок з їжею, де я купив собі перекусити і присів відпочити біля одного з під'їздів жилої дев'ятиповерхівки. Після невеличкого відпочинку я пішов далі по вулиці у сторону вокзалу. По дорозі завернув ще до одного кварталу, де стояло декілька багатоповерхівок.


Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.
Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.  Недійсний ідентифікатор вкладення.

І тільки наблизившись до останньої, я зрозумів, що вона також не жила. З далеку цього зрозуміти було не можна, тому що виглядала вона повністю нормально. З близьку було видно, що вікна без штор, немає жодної різниці між вікнами, не було нічого у вікнах, просто нічого. Але усі вікна цілі, навкруги чистота. Я подумав був зайти у двір подивитись, але перед в'їздом у двір стояв шлагбаум з будкою охоронця і табличка «Стороннім вхід заборонено». Звичайно я розвернувся та пішов далі.

Вже на вокзалі я вирішив відпочити, до поки чекатиму автобус, бо потяг буде дуже пізно і мені він не зручний. Я вирішив посидіти цивілізовано у якійсь кафешці, попити пива. Але покрутившись приблизно 10-15 хвилин по місцевості я зрозумів, що нічого такого тут нема. На вокзалі генделик зачинено і, судячи з зовнішнього вигляду, вже дуже давно. Потім, я прикинув у голові, а мені ж за увесь час знаходження у місті не зустрівся жоден маргінал. У нас на Донбасі такого просто бути не може, хоча б якогось безхатченка на помийці або алкаша, котрому вранці дуже погано, обов'язково зустрінеш, а тут, я нікого такого не бачив. І я от зараз не бачив жодного питійного закладу. Спросив у продавця велозапчастин, біла автостанції, де є найближче кафе. Він мені вказав, що це не так вже й близько і воно не дешеве. Я пішов за його вказівкою, через 5 хвилин хотьби, звернувши на іншу вулицю, я усе ж знайшов кафе. Так, ціни там космічні. Бокал пива там коштує аж 28 гривень.

Отже, місто Долинська охрещено занедбаним містом дуже даремно. Я за своє життя бачив і більш занедбані міста. Це місто навіть не депресивне. Це маленьке провінційне місто з дуже гарною природою навколо, чемними і простими людьми, чистісінькими вуличками, у котрому дуже приємно знаходитись і, мабуть, жити. Те, що є будинки, котрі так ніхто і не заселив – то це пережитки дуже давніх часів, котрі пережила наша велика і прекрасна країна – Україна. Таких міст, котрих кинула доля через розвал СРСР у нашій країні дуже багато і з них дуже багато саме й виглядять і депресивними, і занедбаними. Але не Долинська. Місто живе й квітне. Хоча й роботи там майже немає, основні містообразуючі підприємства тих місць – це аграрії. У місті Долинська два працюючих елеватори, поруч багато фермерських угідь. До величезного промислового міста Кривий Ріг година їзди на автобусі. А те, що так і не було запущено НКГЗК, то може воно й на краще. Хоча, так, я погоджусь, що це усе ж робочі місця і доходи до бюджету міста, але було б воно таким гарним, працював би там НКГЗК? Мабуть ні. Долинська перетворилось би до міста з промисловим гігантом і цієї атмосфери мабуть би не було. Хоча, і у промислових містах є своя краса, є свій шарм. Це вже кожному своє. Я, наприклад, люблю маленькі провінційні міста, на кшталт тієї ж Долинської, моєї рідної Попасної або, ну в приклад, того ж Нікополя, де я був три роки тому.

[Xvost]

Дякую за цікаву розповідь. Дійсно, у тому регіоні багато занедбаних місць. Ще один цікавий об'єкт – недобудований ГОК, що розташований вздовж залізничної лінії Долинська – Помічна, неподалік від станції Седнівка.

[ВН Цокур]

За нього я у тексті і згадую – НКГЗК він називається. Новокриворізький гірничо-збагачувальний комбінат.

[Дмитрий Евтушенко]

Интересный рассказ, сам не раз бывал в этом городе. В последний раз как раз совершил вылазку по КГОКОру и по местности. Мы прошли от Долинский и до ст.Седневка насладились прекрасными видами вокруг. 

По теме статьи: