Селище Іверськ

Увага! При використанні даного матеріалу відсутність посилання на інтернет-ресурси “Пост Ворскла” і “Рудниково-Лозівська залізниця” буде вважатися недружнім жестом!

У 1954 році в районі села Самійлівка, розпочалося будівництво гідрошахт «Піонер» (Д-1 і Д-2), а також «Крансноармійська» №№ 1 і 2. Як тоді вважали, гідровидобуток вугілля відрізнявся від традиційного («сухого») значно меншою енергоємністю та підвищеним рівнем безпеки, – то ж, був перспективним. Вказані шахти мали належати тресту «Красноармійськвугілля». Але станом на 50-ті роки минулого століття вказаний трест потребував реорганізації. Так, дане об’єднання мало на своєму балансі діючі шахти із вуглевидобутком різної інтенсивності від долини річки Вовча в районі Курахівки до району згаданої вище Самійлівки, відстань між якими перевищувала 80 км.

Залишки ерліфтного гідропідйому шахти “Красноармійська” № 2, корпусів групової збагачувальної фабрики “Красноармійська” і насипу під’їзної колії на ділянці шахта “Піонер” – роз’їзд № 6

Відстань від контори тресту в місті Новоекономічне (північна частина міста Мирноград, колишній Димитров) до шахти «Піонер» перевищувала 50 км, що спричиняло певні складнощі із постачанням матеріалів та робочих на нові шахти. Ситуацію ускладнювала фактична відсутність в районі майбутніх гідрошахт асфальтованих і залізничних під’їзних колій, а наявні ґрунтові дороги у період весняного та осіннього бездоріжжя та в зимовий період були непроїжджими. Відстань від майданчика гідрошахти «Піонер» до найближчої станції Добропілля в однойменному місті становила близько 20 км, удвічі менше – до станції шахти № 3 «Добропілля» (сучасна «Білозерська»).

То ж, на порядку денному постало три нагальні питання, вирішення яких мало бути якомога швидшим. Перше – організаційного характеру, – реорганізація тресту «Красноармійськвугілля» і створення на його базі нових об’єднань вугільних підприємств із більш вузькою локацією шахт. Гідрошахти мали перейти до створюваного тресту «Добропіллявугілля» із конторою у місті Добропілля. Друге – будівництво залізничних і асфальтових (чи взагалі із твердим покриттям) під’їзних колій, яке старий балансоутримувач шахт був не в змозі забезпечити. Залізниці мали будувати: трест «Донбастрансбуд», Донецька залізниця та військові (частина № 9294 у м. Барвінкове).

Третє завдання, – будівництво об’єднаного робітничого селища гідрошахт (разом зі спорудженням доріг із твердим покриттям до останнього пункту), – мали забезпечити відповідні структури, що у 50-х роках ХХ століття знаходилися у підпорядкуванні Олександрівської районної ради. Звісно, мова йде про сучасне селище Новодонецьке, яке в початковий період забудови мало декілька назв. Майже вся соціальна інфраструктура, а також частина промислових об’єктів цього населеного пункту була сферою відповідальності Іверської сільради, на території якої і знаходилася площадка майбутнього селища. Одна із перших робочих назв селища гідрошахт – Іверськ.

Активними учасниками забудови нового селища були також трест «Красноармійськвугілля» (з 1962 року – «Добропіллявугілля»), Степанівська сільська та Олександрівська районна ради. Будівництво селища розпочалося в 1955-1956 роках, а в 1957 році завершилися формальні процедури із передачею землі під забудову селища. Так, під забудову селища Олександрівська районна рада передала 250 га колгоспних земель. В 1959 році Олександрівською районною радою було остаточно затверджено план забудови шахтного селища. Силами Олександрівського райавтодору велося будівництво дороги Добропілля – Олександрівка та під’їзду від неї до робітничого селища.

Одночасно було надано старт будівництву сполучної залізничної гілки Дубове – Мерцалове зі станцією біля робітничого селища із робочою назвою «Роз’їзд № 3», – сучасна Легендарна. Під залізницю була досить широка смуга відведення – всього район передав сюди 422 га (в тому числі, 250,6 га – під постійне користування). Перші відомості про наявність станції при зазначеному шахтному селищі датовані 1959 роком, але її остаточна назва була прийнята не одразу ж після виникнення. З 1961 року зазначена станція приймає вантажі під будівництво як селища, так і автодоріг. З 1962 року тут зупиняються приміські потяги Дубове – Мерцалове, які вже в 1963 році ходили до Красноармійського.

Окрім назви «Іверськ», для сучасного селища Новодонецьке у документах другої половини 50-х років – 1960 року фігурують найменування «об’єднане селище шахт Д-1 і Д-2», «об’єднане селище шахт Д-1, Д-2, Д-3, гідрорудника і селища шахтобудівників», «об’єднане житлове селище Красноармійської групи гідрошахт». Станція Легендарна у документах кінця 50-х – початку 60-х років має назви «Степанівка» (проектна назва роздільного пункту), «Іверська» (за робочою назвою селища), «Новодонецька» (за сучасною назвою селища), «Гідрорудник» (за спільною назвою шахт «Красноармійська» №№ 1 і 2) і… Широка (імовірно, за шириною смуги відведення під роздільний пункт).

Станом на 1959 рік сучасне селище Новодонецьке являло собою наступне. Були відкриті: лікарня на 50 койок, дитячі ясла, побутові майстерні Степанівського сільпо: швейна, взуттєва, годинникова, а також перукарня. Лікарню було відкрито у будівлі колишнього гуртожитку, тут працювали 3 лікарі замість потрібних за штатом 13. Для подальшого розвитку було передбачене зведення в районі станції лікарняного містечка, для чого райрада вирішила перенести ринкову площу вглиб селища. В січні 1960 року відкрилася лазня, яка працювала лише тричі на тиждень: в середу і п’ятницю був «жіночий» день, в суботу – «чоловічий».

Чисельні комісії Іверської сільської та Олександрівської районної рад вказували на антисанітарний стан селища. Коли були зведені перші будинки й вулиці селища, його мешканці зіштовхнулися з проблемою неякісної роботи підрядних організацій. Будуправління № 4 і № 8, сантехелектромонтаж (дільниця № 4) під час робіт руйнували навіть те, що було зведено попередніми роботами із благоустрою. Внутрішньоквартальні та проїжджі дороги були забруднені та захаращені, оскільки підрядники незадовільно вели роботи зі спорудження водогону, каналізації, тепломережі, не доводячи розпочате до логічного завершення. Місцями було пошкоджено електричний кабель.

Керувати зведенням шахтного селища із сусіднього Іверського було вже неможливо. Криміногенна обстановка в селищі була напруженою, що, на превеликий жаль, було характерним для монопрофільних шахтарських містечок, які забудовувалися в 50-х – 60-х роках ХХ століття. В 1960 році тут вже працювала їдальня, – навіть у нічну зміну. На зупинці автобусів біля сучасної Новодонецької автоколони було споруджено буфет їдальні Добропільського ВРП, де продавали спиртні напої. Тут регулярно траплялися п’яні бійки. Довелося ліквідувати буфет, і відкрити пізніше на його місці квиткову касу автоколони («автостанцію»).

Стосовно дороги Добропілля – Олександрівка, відповідну її ділянку в районі Іверська, Олександрівки, гідрорудника мали завершити ще в 1958 році. Але роботи Олександрівського райавтодору відставали від графіку. Документи кінця 50-х – початку 60-х років наводять нам сумну картину. Лише в 1959 році будівельники розпочали вкладати асфальт в районі Іверського, Олександрівки. Будівельним роботам заважали дії водіїв вантажівок Добропільської автобази. Останні обслуговували будівництво гідрорудника, і зсипали породу на дороги та колгоспні поля між Іверськом і шахтою «Красноармійська» № 2. Навіть у 1960 році дорогу не добудували, хоча про це сказано в «Історії міст і сіл УРСР».

У 1960 році в районі перетинання доріг Олександрівка – Степанівка та Добропілля – Іверськ були обладнані під’їзди до мосту через балку Водяна та асфальтовані пішохідні доріжки. У 1961-1962 роках завершувалося будівництво ділянки дороги Іверськ – Олександрівка. Але, як завжди, із відставанням від вже скорегованого графіку й новими скандалами. Так, за вересень-жовтень 1961 року під будівництво дороги було отримано лише 2 вагони щебню, а в кар’єрі радгоспу «Самарські стави» вийшов із ладу навантажувач. Результат – за 2 місяці було засипано лише 200 м дороги. Проїзд через шахтне селище і станцію було заасфальтовано лише в 1964 році.

В 1960 році «об’єднаному селищу Красноармійської групи гідрошахт» було надано назву Новодонецьке, і утворена Новодонецька селищна рада. В 1961 році селищна рада розробляє правила, за допомогою яких намагається стабілізувати санітарну обстановку в населеному пункті. Так, будівельно-монтажні роботи із руйнуванням тротуарів дозволялося лише за згодою селищної ради. Було виділено місця під стоянку робочого й будівельного транспорту; біля житлових будинків і гуртожитків стоянку відомчого транспорту заборонили. Забороняли проїзд тротуару автотранспортом, рух гусеничного транспорту асфальтованими дорогами.

Керівництво Олександрівського автопарку зобов’язався встановити у селищі дорожні знаки для водіїв та пішоходів. Було впроваджено низку обмежень і для місцевого населення. Наприклад, було заборонено сушити білизну, протягуючи мотузки через проїжджі та внутрішньоквартальні дороги. План забудови селища передбачав також роботи по розчищенню русла річки Водяна і збереження ставку в районі Новодонецького: для захисту штучної водойми від весняного паводку періодично укріплювали перемичку водозливу. Продовжувалося і соціальне будівництво: на початку 60-х років тут звели бібліотеки будуправлінь №№ 4 і 8, міську бібліотеку, дитсадок, розпочали будівництво кінотеатру…

Гідрошахту «Піонер» (містоутворююча для Новодонецького) у комплексі зі збагачувальною установкою здали до експлуатації наприкінці 1961 року. До 1966 року вугілля з шахти «Піонер» на станцію Легендарна не потрапляло: його вивозили через станцію Добропілля. Гідрошахта «Красноармійська» № 2 дала перше вугілля в 1967 році, шахта «Новодонецька» («Красноармійська» № 1; з певних причин тут не вдалося налагодити гідровидобуток вугілля) – у 1968 році. Про будівництво і роботу гідрошахт селища багато інформації зібрав експедиційний загін «До глибини століть» Новодонецької школи-інтернату, який займався краєзнавством. Але це – вже зовсім інша історія…

Перелік використаних джерел:

1. Анализ эффективности передачи подъездных путей промышленных предприятий на эксплуатацию и баланс отделений за период 1961-1964 г.г. // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 562.

2. Заднепровская Л.Д., Попова О.А.. История административно-территориального деления Донецкой области 1919-2000. – Донецк, 2001. – 211 с.

3. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Донецька область. – К., 1967. – Ред. кол. тому: Пономарьов П.О., Кобець Г.П., Близнюк В.Ф. та ін. – К., 1970. – 992 с.

4. История пгт Новодонецкое Донецкой обл. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=aQfdvpMEffw.

5. Коммерческая записка о проектируемой линии Цареконстантиновка – Гришино – Краматорская. – Пг., 1916. – 49 с.

6. Кузіна К.В., Лихолобова З.Г. Соціально-економічні процеси у монопрофільних шахтарських містах Донбасу (1950-1980-ті роки). – Донецьк, 2010. – 335 с.

7. Подолян В.В. Слово про Добропілля: роки, події, люди. – Донецьк, 2009. – 367 с.

8. Протоколы заседаний исполкома Александровского районного совета Сталинской области № 15 от 22.07.1957, № 23 от 18.11.1957 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5713, опис № 1, справа № 52.

9. Протокол заседания исполкома Александровского районного совета Сталинской области № 9от 15.04.1958 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5713, опис № 1, справа № 53.

10. Протоколы заседаний исполкома Александровского районного совета Сталинской области № 1 от 9.01.1959, № 12 от 15.051.1959 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5713, опис № 1, справа № 57.

11. Протокол заседания исполкома Александровского районного совета Сталинской области № 8от 12.04.1960 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5713, опис № 1, справа № 73.

12. Протокол заседания исполкома Александровского районного совета Сталинской области № 28от 27.10.1961 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5713, опис № 1, справа № 71.

13. Протокол заседания исполкома Александровского районного совета № 5 от 16.03.1962 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5713, опис № 1, справа № 78.

14. Протокол заседания исполкома Александровского районного совета № 25 от 14.12.1962 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5713, опис № 1, справа № 79.

15. Протокол заседания исполкома Иверского сельсовета Александровского района Сталинской области № 9 от 18.04.1959 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5998, опис № 1, справа № 124.

16. Протокол заседания исполкома Иверского сельсовета Александровского района Сталинской области № 2 от 27.01.1960 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5998, опис № 1, справа № 138.

17. Протоколы заседаний исполкома Новодонецкого поселкового совета Александровского района Сталинской области № 2 от 29.12.1960, № 8 от 25.05.1961 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5967, опис № 1, справа № 1.

18. Протоколы заседаний исполкома Новодонецкого поселкового совета Александровского района Сталинской области № 1 от 6.01.1961, № 5 от 30.03.1961, № 7от 11.05.1961, № 11 от 14.09.1961, № 12 от 18.10.1961, № 1 от 19.01.1962 // Державний архів Донецької області, фонд № Р-5967, опис № 1, справа № 8.

19. Субботин О. Посёлку Новодонецкое – 50 лет // Доброполье на ладонях, № 23. 2006.

20. Техническо-распорядительный акт станции Золотые Пруды на 1963 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 515.

21. Техническо-распорядительный акт станции Легендарная за 1963 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 520.

22. Техническо-распорядительный акт станции Облачный за 1963 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 524.

23. Техническо-распорядительный акт станции Пионер за 1962 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 468.

24. Техническо-распорядительный акт станции шахты № 3 «Доброполье» за 1964 год // Державний архів Донецької області, фонд № Р-6457, опис № 1, справа № 573.

25. Указатель железнодорожных пассажирских сообщений с 26 мая 1963 года. – М., 1963. – 739 с.