Синдром відкладеного життя: «потрібні» речі

Ми всі, хто родом із СРСР, страждаємо на т.з. «синдром відкладеного життя». Психолог Мар’яна Квятковська пише:

Подумайте, скільки разів ви не робили чогось корисного або навіть приємного тільки тому, що це можна було б зробити через деякий час? А з цих відкладених справ, скільки не були виконані ніколи? Справа, яка відкладається на завтра, має дуже великий ризик бути перенесеною на післязавтра або і взагалі виявиться скасованою.

Саме так втрачаються  цінні моменти нашого життя.

«Здається, дощ збирається, може, не варто виходити з дому» … — усе починається саме так. Поїздки/зустрічі/походи відкладаються на потім – це наступний етап.  «Отримаю ще один диплом і вже тоді влаштуюсь на хорошу роботу»; «Як тільки схудну все одразу стане на свої місця»; «Матиму власне житло і вже тоді…»; « Як тільки вийду заміж, одразу стану щасливою…» – це фінальний акорд.  Але навіть отримавши бажане – відчуття нас не радують. Адже якщо не вмієш бути щасливим  в тому, що вже запропонувало тобі життя, не зможеш цього зробити і тоді, коли отримаєш псевдобажане. Люди й ситуації різні, а контекст завжди один. В світлі таких переконань все, що відбувається «тут і зараз», сприймається тільки як підготовка до справжнього життя. От як тільки зроблю те і те, тоді почнеться щось.  А що власне таке це ЩОСЬ?  Адже на шляху його досягнення ми проживаємо своє життя. І досягнути насправді ми його ніколи не зможемо, тому що завжди будуть нові перешкоди, які потрібно побороти.  Тому що всі ці «от я…, і тоді…» — це діагноз.  Не медичний, звичайно, але хронічний.  Так званий синдром  відкладеного життя. Цей термін означає стан людини, яка багато років живе майбутнім і в очікуванні, що як тільки вона чогось досягне, тоді і почнеться справжнє повноцінне життя.

Ідучи по такій схемі, згадуйте іноді такий афоризм: «Життя – це хвороба зі стовідсотковим летальним результатом». Тому, лікування  даного синдрому  «відкладеного життя», дуже просте. Живіть «тут і зараз». Усвідомлюйте, що таких хвилин, людей, подій,  настроїв як зараз уже ніколи не буде. Живучи виключно мрією про світле майбутнє, можна не помітити, як сьогодення стає минулим. Минулим, якого ми не зможемо ні повернути, ні прожити заново.

Будьте чесним хоча б з самим собою у своїх прагненнях і цілях. Найчастіше ми говоримо те, що від нас чекають, намагаємось виправдати чиїсь очікування, боїмось, що нас не правильно зрозуміють. Візьміть відповідальність за себе, не вигадуйте відмовок, змінюйте те, що можна змінити, ідіть до щастя, а не чекайте його.

ВАЖЛИВО! Дайте відповіді собі на питання:

у чому полягає щастя саме для вас? До чого варто прагнути? Що саме ви хочете одержати?

Життя це захоплююча подорож з незмінним результатом. Так може, варто її прожити, а не пропустити повз себе?

Особисто я вважаю, що одним з побічних проявів цього синдрому є збирання та зберігання «потрібних» речей, які, можливо, колись «потім» можуть знадобитися. Це явище теж народжене совком. В умовах тотального дефіциту, коли люди не були впевнені у тому, що матимуть можливість будь-коли купити те, що їм потрібно, доводилось зберігати все, що могло статися у нагоді. От і маємо гаражі, комори та балкони перетворені у кращому разі на склади, а зазвичай просто на звалища вживаних та поламаних речей. І добре, коли ще гаражі та комори, бо в інших випадках на сміттєзвалище перетворюється особистий життєвий простір. Радянського Союзу немає вже тридцять років, а народжені ним синдроми, на жаль, живуть та квітнуть.

Думаю, буде зайвим казати, що подібні смітники мають відповідну негативну енергетику, під вплив якої потрапляє наше життя. Чашка з відбитою ручкою, тарілка з тріщиною, якісь речі, що зліплені з кількох старих, таких же — підсвідомо ми відчуваємо їх неповноцінність, що впливає на наш психологічний стан та настрій. Життя має радувати, а для цього все у життя має створювати позитив. Який же ж позитив від старого, битого, напівзламаного, що використовується або зберігається, бо шкода викинути?

А ще, виникає певний дисонанс, коли ти зберігаєш щось «потрібне», а сучасна промисловість пропонує тобі те ж саме, але вдосконалене, з використанням новітніх технологій. Тут приходить розуміння, що час та простір, витрачені на зберігання «потрібної» речі, витрачені марно. Частина життя пішла у нікуди. Позитива, повірте, це не додає.

Автор на блошиному ринку, м. Краматорськ, липень 2013 р.

Що ж робити? Відповідь очевидна — позбутися того, що не будучи потрібним, краде ваш життєвий простір. Варіантів тут декілька. Щось має піти прямим ходом у смітник, щось можна переробити на вторсировину, отримавши за це гроші, щось віддати нужденним чи продати на блошиних ринках — в реалі чи онлайн. Те, що ви зберігаєте на «потім», яке з вірогідністю дев’яносто відсотків ніколи не настане, комусь потрібно саме сьогодні.

Автор і сам колись збирав та зберігав все підряд. Але настав момент, коли купа «потрібних» речей стала дратувати. Все пішло на блошиний ринок. Зараз я навіть не пригадаю, що в мене зберігалося та було продано. Це відмінно демонструє, наскільки то все насправді було потрібне!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *